2.3.5. Методи дослідження

Якість і рівень зреалізування первісного дослідницького задуму, а також рівень довіри до наукової праці визначальною мірою залежать від того, яку і наскільки правильну методологію (план конкретних дослідницьких дій) вибрав для себе науковець. Без чіткого розуміння цього аспекту, підтвердженням чого є конкретно сформульовані у відповідній частині вступу пояснення і міркування (зазначені методи), є всі підстави твердити, що дослідження є виконаним не на належному науковому рівні, а з домінуванням інтуїтивного, стихійного чи публіцистичного підходів.

З філософської точки зору методологія – це система принципів і способів побудови та здійснення теоретичної і практичної діяльності, у науковій ділянці зокрема. У практичному сенсі під методологією розуміємо сукупність прийомів (методів) віднайдення, збору, аналізу та інтерпретації фактів, що відіграє принципово та унікально важливу роль у реалізації будь-якого науково-дослідницького плану.

Хоч термін “методологія” вживають як у вузькому (на позначення методик роботи із емпіричними даними – добування та початкове пояснення фактів), так і в широкому (аналітична праця із значними масивами інформації, а також ідеями чи концепціями) значеннях, але, на наш погляд, цілком закономірно, коли до цього поняття підходити як до універсального концепту, що пронизує чи стосується усіх аспектів та етапів реалізації науково-дослідницького задуму – від збору фактів до продукування висновків у будь-якій формі (аналітичні висновки, результати зіставлень, нові ідеї, теорії різного рівня тощо).

Наукова робота, у вступі до якої немає чітких дефініцій застосовуваних автором методів збору та обробки даних, не може вважатися серйозним дослідженням, навіть якщо вона присвячена надзвичайно важливій та актуальній темі чи вагомій науковій проблемі. Одними із найважливіших критеріїв оцінки якості та рівня методології є їх співставлення, з одного боку, із характером поставленої наукової проблеми, а з іншого боку, - із можливостями практичного застосування.

Останній із відзначених моментів часто випускають з уваги, декларуючи у вступі методологію, яку за конкретних умов провадження наукового дослідження або взагалі неможливо застосувати, або вона об’єктивно не може слугувати цілям вже попередньо сформульованого наукового завдання. Механічне згадування методів у вступі означає нерозуміння автором природи наукової діяльності та відсутність у нього наукового мислення. Поширеною практикою стало й формальне згадування у вступі усіх відомих методів: аналітичних (наприклад, системного, конкретно-історичного, синхронно-описового, проблемно-хронологічного, порівняльного, синхронно-зіставного, діахронного аналізу, контент-аналізу, проектування, моделювання, структурного, функціонального, систематизації, статистичного, періодизації, багатьох спеціальних чи вузько дисциплінарних тощо) чи емпіричних (наприклад, анкетування, опитування, спостереження, опрацювання документів тощо), про які студент не має чіткого уявлення або які є абсолютно невідповідні до цілей дослідження.

Загальновизнаною практикою є окреме відзначення та роздільний опис у вступі наукових методів, присвячених спершу зборові та аналізові наукових даних. Крім того, дослідникові необхідно чітко вказувати і обґрунтовувати, чому і за яких обставин він звертається до традиційної методології, а коли він змушений застосовувати новаторські (запозичені чи власні) прийоми дослідження.