3. Особливості стилю

Необхідність зайвого наголошення на цьому важливому, хоч, на перший погляд, абсолютно очевидному аспектові зреалізування наукової стратегії викликаний тим, що надто часто студенти (у ширшому контексті – автори), які декларують звертання до наукової проблематики, використовують при цьому публіцистичний стиль викладу.

Змішання стилів не є виправданим під жодним оглядом, оскільки створення якісного інтелектуального продукту, який претендує називатися науковим, не може асоціюватися із публіцистичністю у будь-якій її формі. Публіцистика і наука – це дві повноцінні, важливі для суспільного розвитку, але зовсім відмінні сфери інтелектуального самовираження.

Тому чимало із тих прийомів і форм, які застосовує публіцистика для досягнення своїх цілей (емоційність, прагнення вплинути на підсвідомість, часте, інколи маловмотивоване використання метафор та інших образних за-собів, можливість жонглювання вибірковими чи висмикнутими із контексту чи системи аргументами тощо) у жодному випадку не можуть співвідноситися із науковим засвоєнням матеріалу.

Отже, починаючи зі стадії осмислення прийомів збору інформації та закінчуючи формами викладу тих концепцій та ідей, до яких дійшов автор у результаті дослідження, слід чітко та однозначно орієнтуватися на загальновизнані наукові стандарти рівня аргументованості та стилю викладу матеріалу. При цьому треба пам’ятати, щоб:

1. у роботі не було бездоказових тез та концепцій;

2. усі ідеї знаходилися у закономірному та обґрунтованому взаємозв’язку;

3. автор прагнув до максимальної об’єктивності та пошуку наукової істини, вільної від тиску ідеології та емоцій.