2.4. Уніфікація бібліографічного опису документів. Міжнародний стандартний бібліографічний опис (isbd)

Потреби міжнародного обміну бібліографічною інформа­цією, а також автоматизація інформаційних процесів у другій половині XX ст. поставили проблему уніфікації бібліографіч­ного опису, тобто відповідність тих національних правил, які застосовувались у різних країнах до міжнародних правил складання бібліографічного опису. Цю роботу очолила Міжна­родна федерація бібліотечних асоціацій (ІФЛА), яка мала на меті розробку таких єдиних міжнародних правил бібліо­графічного опису. Загальні для багатьох країн світу принципи і правила складання бібліографічного опису були сформульо­вані в серії рекомендацій ІФЛА щодо «Міжнародного стандарт­ного бібліографічного опису», International Standard Biblio­graphic Description (ISBD), які регламентують вимоги до складання стандартного бібліографічного опису монографіч­них видань (книг), серіальних видань, нотних видань, карто­графічних творів, некнижкових (аудіовізуальних) матеріалів, стародрукованих видань, електронних ресурсів (комп'ютер­них файлів). Окремий випуск містить загальні положення, що є в описах усіх видів документів — ISBD(G) [29].

Головною метою ISBD є сприяння міжнародному обміну бібліографічними записами, забезпечення умови для їх суміс­ності з тим, щоб записи, створені в одній країні, можна було вміщувати до бібліографічних баз даних та електронних бібліотечних каталогів в іншій країні; сприяння тому, щоб, не­зважаючи на мовний бар'єр, бібліографічні записи, складені однією мовою, були зрозумілі іншомовним користувачам; сприяння перетворенню бібліографічних записів у машиночи-тану форму.

На Міжнародній нараді експертів із каталогізації (Копенга­ген, 1969) була створена робоча група з розробки ISBD. Вона підготувала, так зване, попереднє, видання для бібліо­графічного опису монографічних видань. Воно вийшло друком у 1971 р. і має назву ISBD (M), а перше вже, власне, стандартне — у 1974 р. Друге видання, переглянуте й узгоджене, опублікова­не у 1987-1991 рр. [22]. Воно включає, крім монографічного, також правила бібліографічного опису картографічних доку­ментів — ISBD (CM) [23], некнижкових видань — ISBD (NBM) [24], серіальних видань — ISBD (S) [25], комп'ютерних файлів — ISBD (CF) [26], рідкісних (антикварних) книг — ISBD (A) [27], нот — ISBD (PM) [28], електронних ресурсів — ISBD (Er) [30].

Міжнародний стандартний бібліографічний опис також затверджений Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) як стандарт ISO 2709. Він є обов'язковим для застосуван­ня у країнах, які є членами ISO. Ці країни повинні узгоджува­ти свої стандарти бібліографічного опису з вище зазначеним стандартом. Україна, яка є членом ISO, також узгоджує свої стандарти з міжнародними.

ISBD встановлює структуру бібліографічного опису, поря­док слідування зон та елементів, систему передбаченої пунктуа­ції. Структура бібліографічного опису наочно представлена в ISBD (G) [29], в якому передбачені одні й ті самі для всіх ISBD зони та елементи бібліографічного опису, їх порядок, передпи-сана пунктуація та термінологія. Бібліографічний опис поді­ляється на 8 зон: 1) зона назви і відомостей про відповідаль­ність; 2) зона видання; 3) зона специфічних відомостей; 4) зона вихідних данних; 5) зона фізичної характеристики; 6) зона серії; 7) зона приміток; 8) зона стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності.

У переліку зон міститься повний набір елементів, поданих у чітко встановленій послідовності. Однією з характерних особливостей ISBD є передписана (регламентуюча) пунктуа­ція, яка здається штучною, але уможливлює швидке розріз­нення окремих елементів опису, навіть без знання мови бібліо­графічного запису.

ISBD було покладено в основу національних, регіональних і міжнародних комунікативних форматів, які є основою елект­ронного складання бібліографічного опису. Саме ISBD є базою застосування і розробки системи стандартизації бібліо­графічного опису в Україні.