7.Особливості філософії нового часу. Проблема методу пізнання в філософії ф.Бекона і р.Декарта

Основні риси філософії Нового часу

1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики; 2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження; 3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції. 4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу; 5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права; 6. Просвітництво; 7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.

Ф.Бекон -родоначальник нової форми англ. матеріалізму і всієї тогочасної експерементальної науки, саме він сформував поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей; матерія, за Беконом, перебуває у русі під яким він розумів активну внутрішню силу, “напругу” матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та ін. філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином абсолютний спокій перетворюється на рух і навпаки.

Бекон обґрунтував в теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритет індуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального значення про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему “ідолів”, тобто видимих і невидимих перешкод в процесі пізнання істини.

В його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм “Знання – сила” виражає ідею високої ролі експерементальної науки, яка приносить людині практичну користь.

Б. не заперечував існування Бога. Він вважав, що Бог створив світ, але в подальший час перестав втручатися в його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і світської.

У поясненні природи суспільства Б. був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу. Головною роботою Б. є “Новий Органон”

Декарт - видатний фран. філософ і математик, засновник класичного раціоналізму. В 1629-49 жив в Голандії, де були створені основні твори “Рассуждения о методе”, “Метафизические размишления”, “Начало философии” та ін.

В історії нової філософії Д. займає особливе місце як творець дуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філ. систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. “Світ стверджував Д., – складається з двох незалежних субстанцій – духовної і матеріальної”. Атрибутом духовної субстанції, вважав мислення, а матеріальної – протяжність в довжину, ширину і глибину. Людина, за Д., це механічне поєднання цих двох субстанцій.

Єдино правильним методом пізнання Д. вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують в розумі.

Концепція раціоналізму включає в себе два елементи: це уявлення про розум як вищий спосіб досягнення істини; і друге: правильно розуміючи якісну відмінність раціонального пізнання, відривав його від емпіричного ступеню, як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму.

Намагаючись очистити дедуктивний метод від схоластичного формалізму, але не розуміючи ролі практичної діяльності в формуванні змісту логічних понять, Д. розробляє вчення, згідно з яким вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї. Вони, на думку Д., скриті в глибині інтелекту і можуть бути усвідомлені тільки інтуїтивно.