15. Філософська думка України в 16-18 ст.

Основні риси української філософії: – формування філософської думки українського етносу на самобутній, міфологічній основі; – суттєве релігійне забарвлення давньоруської філософії; – відображення у давньоруській філософії віри у власні сили і здібності етносу, прагнення до єднання усіх руських земель; – переважання у філософській думці Київської Русі морально-етичної проблематики співзвучної з християнськими цінностями; – дуалізм і пантеїзм української філософії ХVІІІ століття. – “філософія серця” як самобутня інтерпретація єдності розуму, волі, почуттів людини, як засіб пізнання, долучення її до вищого, позаземного божественного світу; – захист інтересів трудящих, боротьба проти їх соціального і національного гноблення; – глибоке розуміння в українській філософії ХІХ століття проблем філософського матеріалізму, елементів діалектики; боротьба проти ідеалізму.

В ХVІ столітті на Україні виникають релігійно-національні організації православної орієнтації, так звані братства, діяльність яких була спрямована проти релігійного, національного і соціального пригноблення українського і білоруського населення з боку панської Польщі і католицької церкви. Такі братства були створені у Львові, Києві, Вільно, Мінську, Острозі та багатьох інших містах. Характерними рисами діяльності братських угрупувань були: антиклерикальна, реформаційна спрямованість – антикатолицизм; протест проти національного і соціального поневолення; культурно-просвітницька діяльність; розгляд проблем людини, поєднання в ній тілесного і духовного начал, єднання її з Богом. Діяльність братських шкіл, попри їхню історичну обмеженість, сприяла становленню самосвідомості православного люду, подальшому розвитку гуманістичних традицій української філософії.

Філософія Києво-Могилянської академії. Києво-Могилянська академія виникає на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря, Вони як правило, визнавали першопричиною всього існуючого бога, котрий творить не лише речі, “матерію”, але і їх “форму”. Разом з тим під впливом розвитку науки і, насамперед, природознавства у філософії Києво-Могилянської академії поступово зміщуються акценти з теософії (бог) до пантеїзму, до визнання того, що сама природа є богом. Матерію розглядали не як пасивну, як вважав Арістотель, а активну, бо з неї виводяться всі форми... первинну матеерію не можна зруйнувати, а також ні збільшити, ні зменшити ту, яку створив бог напочатку світу

Філософському вченню професорів Києво-Могилянської академії було притаманне розуміння єдності матерії і руху, його суперечливості, плинності речей. Разом з тим, незважаючи на такі пантеїстичні уявлення, у філософії Києво-Могилянської академії знаходили відображення елементи діалектики, глибокого розуміння сутності протилежностей у розвитку природи, її речей і явищ. Досить змістовно представлена у філософії Києво-Могилянській академії концепція пізнання. Філософи академії які мали сумнів у можливостях людини пізнати оточуючий її світ, розуміли, що здійснюється як на рівні відчуттів, так і на рівні розуму. Результатом пізнання людини є досягнення нею істини.