3. Хорова творчість, героїко-патріотичні воєнних років

Події світової війни знайшли своє музичне втілення у хоровій творчості. Заклики тогочасних поетів до боротьби й перемоги ставали основою популярних пісень і хорів: “Уральська похідна” М. Стельмаха,. “Ой долинами туман” В. Сосбри, “Клятва” М. Бажана та ін. Під впливом таких емоційних вихрів народжуються – “Гнів слов’ян” хор-кантата М. Вериківського (1941) на вірші югославського поета Радуле Стійєнського, “Партизанська сюїта” Ю Мейтуса (1942) для мішаного хору й фортепіано, ряд хорів А. Штогаренка – “Гей, слов’яни, до зброї” на вірші Ю Зорі, “Непереможна радянська земля” на вірші Л. Первомайського.

У роки ВВВ посилюється інтерес композиторів до жанрів і форм, засобів художньої виразності – для втілення героїки, передачі гострих контрастів, драматизму подій.

Після ВВВ важливий у крок у розвитку жанру вільної обробки народної пісні зробив Ю. Мейтус, він аранжував пісні для хору з симфонічним оркестром (збагачує арсенал виражальних засобів, використовуючи можливості оркестру; заставляє контрастні образи). Ю. Мейтусу належать обробки також російських, вірменських, туркменських, польських, болгарських народних пісень.

• Обробка народних пісень Б. Лятошинського, Є. Козака, С. Людкевича.

Визначне місце в історії української хорової творчості належить Б.М Лятошинському. Відштовхуючись від народної пісні, він обирає різноманітні види обробок:

драматичні (“Про Кармелюка”, “Ой зажурюся, запечалюся”),

ліричні (“Ой приїхав мій миленький”, “Ой ти, мати моя”),

жартівливі (“Посадила огірочки”, “Попіл терном стежечка”)

Не змінюючи народної мелодій, композитор передає зміст кожної пісні за допомогою різних музичних прийомів:

гармонійних –“Ой ходить сон коло вікон” (розширений мажоромінор, яскраві тональні співставлення), “В кінці греблі шумлять верби”, “Ой ти, мати моя” (сполучення далеких за тональною належністю акордів), “Ой у полі три криниченьки” (велика кількість паралельних септакордів і нонакордів);

поліфонічних – відчутний вплив народного багатоголосся (“Лугом іду”), наслідування російської класики (М. Римського-Корсакова, М. Балакірєва, П. Чайковського), глибоке вивчення українських пісень, збагачення жанрової обробки, подолання статичності пісенної форми, розширення образної сфери, створення цілісної хорової картини

Є. Козак, зберігаючи характерні риси народної пісні, збагачує народну мелодію поліфонічною фактурою, інтонаційними та ритмічними варіантами, розширює діапазон, знаходить різні засоби гармонізації куплетів, змінює темпи. Через це розкриваються нові грані музично-поетичного образу. Для хорових обробок композитора характерні самостійні вступи, які мають важливе смислове значення у формобудові твору (хорова сюїта “Віночок лемківських пісень”, “Оновилися в нас Карпати”, “Думи мої, думи”).

Своєрідність народних пісень західних регіонів України – лемківських, бойківських, гуцульських, буковинських, закарпатських – розкривається в хорових обробках С. Людкевича, Є. Козака, М. Колесси, А. Кос-Анатольського.

“Гагілка” обробка С. Людкевича – об’єднано дві народні мелодії, поширені в західних областях України – жвава, енергійна “Янчику, подолянчику” та ліричну “Ой не ходи, качуроньку”. Підкреслено мелодійний контраст і фактурність пісень різними музичними засобами: поліфонічними (імітації, канони, переклички хорів), фактурними (поліфонічно-гармонійний виклад), тембровими та регістровими.

По-іншому підходить до опрацювання народних пісень М. Колесса. Він точно й повно цитує народні мелодії, більшість його обробок безваріантні, це завершені хорові мініатюри (“Народні пісні з Волині”). Плавні лінії голосів, тональні відхилення в першому музичному реченні, м’які дисонанси – характерні засоби, які розкривають ліричність хорового стилю М. Колесси, являючи собою новий крок в напрямку загострення ладової та ритмічної характерності фольклорного тематизму і його багатоголосного оформлення.

• Оригінальні хорові твори Б. Лятошинського, Є. Козака, А. Кос-Анатольського.

В оригінальній хоровій творчості українських композиторів 40-50-х рр. ХХ ст. на першому плані також громадянська, героїко-патріотична тематика, зокрема ВВВ. Так, велику популярність здобув цикл А. Штогаренка “Народні месники” на вірші П. Воронька (1957) (основний музично-тематичний матеріал близький до народних пісень, але відрізняється за емоційним колоритом і засобами музичної виразності), “Із Путивля на схід сонця” (в дусі широких наспівних народних пісень).

Протягом розглянутого періоду з’являється багато хорів про Леніна, Комуністичну партію, Батьківщину: “Пісня про Партію” Л. Ревуцького на вірші М. Рильського; А. Філіпенка “Комуністичній партії хвала” на вірші В. Лефтія (1954) і “Славлю мою Радянську Батьківщину” на вірші П. Тичини (1957); “хор А. Штогаренка “Ленін іде по планеті” на вірші П. Воронька (1958) (у тричастній формі поєднані риси народної та радянської масової пісні). Творчим ставленням до розробки масових гімнічних інтонацій може служити хор Г. Верьовки “Під стягом Партії вперед” на вірші М. Бажана (1961).

Свіжий струмінь внесли в хорову творчість львівські майстри – Є. Козак, А. Кос-Анатольський, М. Колесса.

Оригінальна хорова творчість Є Козака невелика за обсягом, але різноманітна за змістом: урочисті гімни “Партія веде” на вірші В. Бичка, “Цвіти, Україно” на вірші О. Прокоф’єва; відображення картин рідної природи “Вітер з полонини” на вірші Ю. Гойди, “Ранок” на вірші К. Дрока; жартівливе зображення сільського українського життя “Буковинська полька” на вірші І. Кутеня, “Ой не моргайте, дівчата” на вірші О. Новицького. В цих творах ясно відчувається вплив фольклору західних регіонів України – народнопісенні інтонації, танцювальні ритми, відголоси звучання народних інструментів.

На базі карпатського фольклору базуються музичні новації А. Кос-Анатольського. Так, у хорі “Коломия-місто” на власний текст (1954) контрастне зіставляння пісні й танцю подано у розвинутій куплетно-варіаційній формі. В оригінальній хоровій творчості композитора ясно простежуються атрибути карпатського, зокрема гуцульського, музичного фольклору.

Післявоєнні роки ознаменовані розквітом хорової творчості композитора-симфоніста Б. Лятошинського. Творчим інтересам митця були близькі напружений драматизм і трагічний пафос поезії Т. Шевченка – “Тече вода в синє море” (хорова поема епіко-драматичного складу, яскравий приклад філософського узагальнення образу і його симфонізації шляхом трансформації тематичного зерна драматургія твору близька українським думам, в основі тематизму твору лежить лірико-драматична лейттема-поспівка), також “Із-за гаю сонце сходить”, “За байраком, байрак”, “Над Дніпровою сагою”, “У перетику ходила”).

Кілька хорових циклів Б. Лятошинського пов’язані з поезією російських класиків – О. Пушкіна та А. Фета. На вірші О Пушкіна створено цикл “Пори року” (1949) (всі чотири хори об’єднані відображенням світлого сприйняття навколишнього світу), “По небу крадуться луна”, “Кто волны, вас остановил?” (1952). Цикл хорів на слова А. Фета (1961): “У камина”, “Осенняя ночь”, “В полумраке вечернем” – передає примхливу зміну настроїв, відтінки загострених почуттів. Музична мова характеризується напруженістю інтонацій, поліфонічною фактурою, гостротою гармоній і тональних послідовностей. Все це спрямоване на втілення психологічно-заглибленого змісту поезії.