1. Тенденції розвитку української музичної культури 40-х – 50-х рр.

• Перебудова музичного життя України в період Великої Вітчизняної війни.

Початок 40-х рр. став етапом перебудови музичного життя України, як і віх інших республік Радянського Союзу з початком Великої Вітчизняної війни. Представники музичної культури активно включились у всенародну боротьбу проти фашистських загарбників. Враховуючи те, що з перших днів війни територія України була окупована, більшість виконавських колективів, філармоній, театрів було евакуйовано на території інших національних республік СРСР. Зокрема, Київська консерваторія в роки війни працювала в м. Свердловську і водночас проводила велику концертну роботу в частинах Радянської Армії (на фронтах, у прифронтових зонах та воєнних госпіталях).

Управлінням у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР було організовано концертні бригади. Систематично передавала виступи українських артистів радіостанція ім. Т.Г. Шевченка, що працювала в м. Саратова (1941-1944). Ряд українських композиторів, перебуваючи у евакуації, брали участь у педагогічно-виховній роботі та готували концерти для радіостанції ім. Т.Г. Шевченка.

Доробок композиторів того часу в цілому характеризується посиленим інтересом до сюжетів і тем, пов’язаних з боротьбою радянського народу за свободу й незалежність від загарбників. В творах втілювалися ідеї морально-політичної єдності і дружби народів СРСР. Відбивалися не лише важкі страждання, а й незламана віра в перемогу.

• Пісня як провідний жанр воєнних років.

Провідним жанром була масова пісня. Поряд з урочисто-патріотичними, сатиричними піснями та гімнами, повсюдно звучали задушевні ліричні пісні, в яких втілювалася палка любов до Вітчизни, пристрасне бажання побачити вільним свою країну та мрії про зустріч з рідними й коханими.

В той час почався активний процес ліризації масової пісні, який продовжувався й в повоєнні роки. Ці пісні міцно входили у фронтовий побут. Листівки з піснями українських композиторів скидала радянська авіація над окупованими територіями, у районах розташування партизанських загонів, над лініями фронтів. Найпопулярнішими серед них вважалися “Клятва” Г. Верьовки на вірші М. Бажана, “Зашуміла калинонька” та “У селі під Лозовою” М. Вериківського, “Моя Україна” І. Віленського на вірші С. Голованівського, “Пісня кіннотників” Л. Ревуцького, “Ой збирався в ліс партизан” А. Штогаренка та ін.. Чимало пісень на українську тематику написали російські композитори: “Ой Дніпро, Дніпро” М. Фрадкіна на вірші Є Долматовського, “Пісня українських партизан” Д. Кобалевського на вірші Є Долматовського та ін.

• Ідея єднання народів, зростання інтересу до національного фольклору.

Ідея єднання народів СРСР у боротьбі проти фашизму, прагнення до перемоги втілилися в ряді хорових та вокально-інструментальних творів українських композиторів у період ВВВ. Одним з найбільш натхненних й яскравих була симфонія-кантата А. Штогаренка “Україна моя” на вірші А. Малишка і М. Рильського, нерозривно пов’язана з образним світом народної української пісні.

У воєнні роки багато композиторів, педагогів, музикознавців розробляли й досліджували фольклор України та братніх народів (Г. Верьовка й П. Козицький – башкирський фольклор, М. Скорульський – казахський фольклор, Ю Мейтус і О. Зноско-Боровський – туркменський фольклор).

• Новий етап розвитку музичної культури у 50-ті рр.

Після завершення ВВВ українська музична культура вступила у новий етап свого історичного розвитку. Почалася боротьба за відродження народного господарства і культури. Відновлювали свою діяльність концертні та учбові заклади, театри, студії, науково-дослідні установи, видавництва, зокрема, користуючись допомогою братніх національних республік. Так Московська та Ленінградська консерваторії відряджали до Київської своїх педагогів, надавали матеріали з своїх бібліотечних фондів.

У цей період плідно працювали представники старшого й середнього поколінь: композитори Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, С. Людкевич, Д Клебанов, М. Тіц, А. Штогаренко, В. Борисов, Г. Верьовка, П. Козицький, М. Вериківський, К. Данькевич, М. Колесса, А. Кос-Анатольський, Ю. Мейтус, Ф. Найденко, С. Жданов, О. Зноско-Боровський, Г. Таранов, А. Філіпенко, А. Свечников, В. Нахабін, Р. Сімович, К. Домінчен, С. Офрєєв, Є Козак та ін. В подальші роки до цієї плеяди приєдналися Г. Майборода, П. Майборода, Г. Жуковський, В. Гомоляк, В. Кирейка, І. Шамо, М. Дремлюга, Т. Сидоренко-Малюкова, Т. Шутенко, А. Коломієць, Я. Цегляр, К. Мясков, Є. Зубцов, В. Підгорний та ін.

В перші повоєнні роки твори українських композиторів звучали в камерних та симфонічних концертах, в репертуарі професійних та самодіяльних хорів, в театральних постановках тощо.

Однак творча активність митців часто-густо спрямовувалася офіційною політикою в русло псевдопартіотичної помпезності й декларативності. Методом заборон й цензурних утисків, як і в 30-ті рр., гальмувалися індивідуально-художнє новаторство та вільне змагання різних стильових течій в мистецтві. Щоправда після розвінчання культу особи Сталіна на ХХ з’їзді КПРС настав час певної “відлиги” у мистецькій й загалом культурній сфері. Однак бюрократизація творчого процесу тим часом тривала й зміцнювалася, що спровокувало період застою в художній культурі, що невдовзі настав.

Однак, всупереч всьому цьому, творча українська інтелігенція сприяла розвитку самодіяльності, концертного життя, професійної музичної освіти, удосконаленню різних форм виконавства, зростанню музичної творчості та музикознавчої науки.