1.1 Особливості вивчення дієприкметника
Дієприкметник - особливе окреме утворення, що посідає проміжне місце між дієсловом і прикметником, своєрідний гібрид,що має ознаки обох частин мови.
Дієприкметник дуже складне мовне явище,яке поєднує в собі розрізнені ознаки-дієслова і прикметника.
Як і дієслово має:
· категорійне значення процесуальності;
· властиві граматичні категорії:часу, вид, стану;
· як і інші форми дієслова має керувати формою залежного іменника;
· творяться від двох основ - інфінітива та теперішнього часу.
Подібно до прикметника має:
· здатність узгоджуватись у роді, часі, відмінку;
· під час відмінювання виявляє однакову з прикметником систему відмінкових закінчень;
· первинне і основне синтаксичне значення як і в прикметника є означення [35, с. 76].
Існують дієприкметники активного і пасивного стату:
Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник: атакуючий загін, дозрілий плід.
Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший: розвязана задача, пошитий костюм.
Творення дієприкметників
Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують. Утворені від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду(форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни - -ач- (-яч-) словоформи:
· Ріж[уть] + уч(ий) > ріжучий,
· пала[ють] + юч(ий) > палаючий,
· леж[ать] + ач(ий) > лежачий,
· го[ять] + яч(ий) > гоячий і т.і. -
· одна з найужваніших помилок в українській мові. Подібні форми українській мові не властиві їх вживають, коли не можуть позбутися впливу російської мови, де подібні словоформи - невідємна частина мови. В українській мові вживається форма той, що... чи такий, що... - що ріже, що палає, що лежить і т. і. Слово лежачий це прикметник, як і значущий.
Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-:
дозрі[ти] + л[ий] > дозрілий.
Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу - від дієслів доконаного виду, теперішнього - від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:
· виконати + н(ий) > виконаний,
· пошити + т(ий) > пошитий,
· обговорювати + н(ий) > обговорюваний
· бачити + ен(ий) > бачений.
Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен: побачити + ен(ий) => побачений
Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.
Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п], [в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику зявляється звук [л]:
висловити + ен(ий) -> висловлений
1.2 Вивчення поняття адєктивації
Адєктивація - різновид транспозиції, котрий полягає у переході слів з інших частин мови в прикметник.
Як і субстантивація, адєктивація утворюється від 2 іменників, дієслів, числівників, прислівників. Характерну рису адєктивації становить її продуктивний вияв у морфологічному ступені.
Прикметник найтісніше навязаний з іменником, і тому відіменникову адєктивацію в усіх її ступенях і модифікаціях репрезентовано найширше.
Синтаксичний ступінь відіменникові адєктивації, здійснюється переміщенням відповідній форми іменника у прийменникову позицію [25].
Синтаксичний ступінь відіменникової адєктивації - підґрунтя для морфологізованої адєктивації. Утворені прикметники від іменників членуються на дві частини:
1) лексичну частину, репрезентовану вихідним іменником;
2) граматичну частину, представлену прикметниковим суфіксом.
Окремі морфологізовані відіменникові прикметники набувають власне прикметникових семантичних рис. Лексичне прикметникове значення. що ґрунтується на вихідному іменникові, може спиратися і набувати якості, порівняємо: золотий перстень (виготовлений із золота) і золоте дитинство (прекрасне, щасливе). У наведених прикладах виявляється семантичний ступінь переходу у прикметник [15, c. 205].
Інші частини мови мають спільний і відмінний від іменника характер переходу в прикметник.
Дієслово та іменник мають номери морфологічні категорії, через те морфологічні дієслова у прикметник супроводжується не трансформацією вихідних граматичних категорій (як у вихідного іменника), а їхнього нівеляцією.
На противагу відіменниковій віддієслівна синтаксична адєктивація має вузьку сферу поширення. У синтаксичній позиції прикметника функціонують лише форми інфінітива.
Віддієслівна адєктивація виявляє своєрідність у її морфологічному ступені. У межах морфологічного ступеня переходу виділяють два різновиди віддієслівних прикметників:
§ більш відділений від дієслова;
§ більш зближений із прикметниками.
Перший різновид охоплює віддієслівні прикметники з суфіксами - альн- і - ильн -, а другий - пасивні й похідні від форм минулого часу дієслова активні дієприкметники.
Семантичний ступінь переходу дієслова у прикметник вирізняється своєю неоднорідністю, відображаючи неоднаковий вияв семантичного віддалення від вихідного дієслова. Модифіковані в семантичному плані віддієслівні прикметники мають у своїй морфемній будові найчастіше такі суфікси: - лив -, - к-, - л-, - н-, - ен -, - уч -, - ач -, - ущ -.
Від числівникова адєктивація ґрунтується на морфологічному ступенях переходу в прикметник [15, c. 206].
Синтаксичний ступінь адєктивації виявляється в переміщенні прислівників із типової для них детермінантної або придієслівної позиції речення в позицію приіменникові.
Головну роль у морфологічній адєктивації відіграють дві центральні вихідні частини мови - іменник і дієслово.
Значна увага приділяється адєктивації дієприкметників. Вона буває повна й часткова. Під повною розуміємо остаточний перехід у прикметники, коли власне дієприкметникового значення в мові не залишається (гарячий, кислий, вялий). Таку адєктивацію можна спостерігати тільки діахронічно. Під неповною розуміємо наявність адєктивованих значень при значення власне дієприкметниках,наявність опозиції:власне дієприкметник- адєктивований дієприкметник (плетені рукавиці).
Адєктивуються також порядкові числівники. Так, було виявлено перехід у прикметники слів перший та другий у різних граматичних формах. Однією з ознак розмежування «перехідних» одиниць є підбір синонімів до них, переважно квазісинонімів: за першу ознаку цього вважалося знання «фартової» мови, тюремних та злодійських звичок - головну, визначальну, ключову; Про те ж, що сьогодні він, перший ученик, сидів у карцері, в його вийшло з голови - кращий, гарний; Скоро на фоні шкільного життя зявилася значна постать Галі, зразу залишив своїх перших коханок і став моститися до неї - попередніх; З перших же днів школа увійшла в свою колію - початкових; Другого дня в школі був акт; - наступного; Всю цидулку знав уже він напамять, а все дивився на неї, а все дивився на неї, і поганенькі кривульки-літери здавалися йому такими любими-любими; повертав цидулку на всі боки, розглядав плями якісь на ній, цифри на другому боці - зворотному.
Спостережено випадок адєктивації займенника: В школу увійшов уже він, як своя людина: з учителькою він поводився по-домашньому - близька, рідна). Свій - присвійний займенник, що співвідноситься з прикметником, тому набуття ним прикметникового значення не змінило ні морфологічних, ні синтаксичних характеристик цього слова [15, c. 208].
Прикметник від дієприкметника відрізняється тим, що він:
а) вказує на сталу, не зумовлену конкретною дією ознаку: ведуче колесо, дикоростучі тюльпани, стояча вода, шиплячий звук, лежачий камінь;
б) по-іншому утворений, зокрема має невластиві для дієприкметників суфікси: летючий (дієприкметник - летючий), кипучий (дієприкметник - киплячий), плакучий (дієприкметник - плачучий), загребущий, тямущий, пропащий;
в) хоч має суфікс - л (ий), але не має префікса, який вказує на доконаний вид: кислий (дієприкметник - скислий), стиглий (дієприкметник - достиглий), гнилий (дієприкметник - зігнилий), талий (дієприкметник - розталий);
г) має наголошений суфікс -енн(ий) або -йнн(ий): нескінченний, незбагненний, невблаганний;
ґ) може мати інший наголос: печена картопля, варений рак.