1.2. Вивчення поняття ад’єктивації
Ад’єктивація – різновид транспозиції, котрий полягає у переході слів з інших частин мови в прикметник.
Як і субстантивація, ад’єктивація утворюється від 2 іменників, дієслів, числівників, прислівників. Характерну рису ад’єктивації становить її продуктивний вияв у морфологічному ступені.
Прикметник найтісніше нав’язаний з іменником, і тому відіменникову ад’єктивацію в усіх її ступенях і модифікаціях репрезентовано найширше.
Синтаксичний ступінь відіменникові ад’єктивації, здійснюється переміщенням відповідній форми іменника у прийменникову позицію [25].
Синтаксичний ступінь відіменникової ад’єктивації – підґрунтя для морфологізованої ад’єктивації. Утворені прикметники від іменників членуються на дві частини:
лексичну частину, репрезентовану вихідним іменником;
граматичну частину, представлену прикметниковим суфіксом.
Окремі морфологізовані відіменникові прикметники набувають власне прикметникових семантичних рис. Лексичне прикметникове значення. що ґрунтується на вихідному іменникові, може спиратися і набувати якості, порівняємо: золотий перстень (виготовлений із золота) і золоте дитинство (прекрасне, щасливе). У наведених прикладах виявляється семантичний ступінь переходу у прикметник [15, c. 205].
Інші частини мови мають спільний і відмінний від іменника характер переходу в прикметник.
Дієслово та іменник мають номери морфологічні категорії, через те морфологічні дієслова у прикметник супроводжується не трансформацією вихідних граматичних категорій (як у вихідного іменника), а їхнього нівеляцією.
На противагу відіменниковій віддієслівна синтаксична ад’єктивація має вузьку сферу поширення. У синтаксичній позиції прикметника функціонують лише форми інфінітива.
Віддієслівна ад’єктивація виявляє своєрідність у її морфологічному ступені. У межах морфологічного ступеня переходу виділяють два різновиди віддієслівних прикметників:
більш відділений від дієслова;
більш зближений із прикметниками.
Перший різновид охоплює віддієслівні прикметники з суфіксами – альн- і – ильн -, а другий – пасивні й похідні від форм минулого часу дієслова активні дієприкметники.
Семантичний ступінь переходу дієслова у прикметник вирізняється своєю неоднорідністю, відображаючи неоднаковий вияв семантичного віддалення від вихідного дієслова. Модифіковані в семантичному плані віддієслівні прикметники мають у своїй морфемній будові найчастіше такі суфікси: – лив -, – к-, – л-, – н-, – ен - , – уч - , – ач -, – ущ –.
Від числівникова ад’єктивація ґрунтується на морфологічному ступенях переходу в прикметник [15, c. 206].
Синтаксичний ступінь ад’єктивації виявляється в переміщенні прислівників із типової для них детермінантної або придієслівної позиції речення в позицію приіменникові.
Головну роль у морфологічній ад’єктивації відіграють дві центральні вихідні частини мови – іменник і дієслово.
Значна увага приділяється ад’єктивації дієприкметників. Вона буває повна й часткова. Під повною розуміємо остаточний перехід у прикметники, коли власне дієприкметникового значення в мові не залишається (гарячий, кислий, в’ялий). Таку ад’єктивацію можна спостерігати тільки діахронічно. Під неповною розуміємо наявність ад’єктивованих значень при значення власне дієприкметниках,наявність опозиції:власне дієприкметник- ад’єктивований дієприкметник (плетені рукавиці).
Ад’єктивуються також порядкові числівники. Так, було виявлено перехід у прикметники слів перший та другий у різних граматичних формах. Однією з ознак розмежування «перехідних» одиниць є підбір синонімів до них, переважно квазісинонімів : за першу ознаку цього вважалося знання «фартової» мови, тюремних та злодійських звичок – головну, визначальну, ключову; Про те ж, що сьогодні він, перший ученик, сидів у карцері, в його вийшло з голови – кращий, гарний; Скоро на фоні шкільного життя з’явилася значна постать Галі, зразу залишив своїх перших коханок і став моститися до неї – попередніх; З перших же днів школа увійшла в свою колію – початкових; Другого дня в школі був акт; – наступного; Всю цидулку знав уже він напам’ять, а все дивився на неї, а все дивився на неї, і поганенькі кривульки-літери здавалися йому такими любими-любими; повертав цидулку на всі боки, розглядав плями якісь на ній, цифри на другому боці – зворотному.
Спостережено випадок ад’єктивації займенника: В школу увійшов уже він, як своя людина: з учителькою він поводився по-домашньому – близька, рідна). Свій – присвійний займенник, що співвідноситься з прикметником, тому набуття ним прикметникового значення не змінило ні морфологічних, ні синтаксичних характеристик цього слова [15, c. 208].
Прикметник від дієприкметника відрізняється тим, що він:
а) вказує на сталу, не зумовлену конкретною дією ознаку: ведуче колесо, дикоростучі тюльпани, стояча вода, шиплячий звук, лежачий камінь;
б) по-іншому утворений, зокрема має невластиві для дієприкметників суфікси: летючий (дієприкметник – летючий), кипучий (дієприкметник – киплячий), плакучий (дієприкметник – плачучий), загребущий, тямущий, пропащий;
в) хоч має суфікс – л (ий), але не має префікса, який вказує на доконаний вид: кислий (дієприкметник – скислий), стиглий (дієприкметник – достиглий), гнилий (дієприкметник – зігнилий), талий (дієприкметник – розталий);
г) має наголошений суфікс -енн(ий) або -йнн(ий): нескінченний, незбагненний, невблаганний;
ґ) може мати інший наголос: печена картопля, варений рак.
Розділ 2. Механізм ад’єктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові