Висновки

Ад’єктивація – різновид транспозиції, котрий полягає у переході слів з інших частин мови в прикметник. Ад’єктивація дієприкметників – одне з найскладніших питань проблеми розмежування частин мови. В основі ад’єктивації, як відзначається в мовознавчих працях, лежать втрата дієприкметником процесуального або результативного характеру ознаки, яку він виражає, і набуття якісного характеру цієї ознаки.

Ад’єктивація дієприкметників буває повна й часткова. Під повною розуміємо остаточний перехід у прикметники, коли власне дієприкметникового значення в мові не залишається (гарячий, кислий, в’ялий). Таку ад’єктивацію можна спостерігати тільки діахронічно. Під неповною розуміємо наявність ад’єктивованих значень при значення власне дієприкметниках, наявність опозиції: власне дієприкметник – ад’єктивований дієприкметник (плетені рукавиці).

Ад’єктивація дієприкметників буває неоднакова щодо її зв’язку із значеннями дієслова, а саме:

1) ті, що утворилися на основі оякіснення ознаки і повторюють пряме значення дієслова (гартовий меч, валяне сукно, саджені ліси);

2) ті, що утворилися через розвиток переносних значень, а також поза значеннями дієслова за асоціацією (насаджене місце, закриті збори, обернена задача).

Виразніше наближеність пасивних дієприкметників до прикметників зумовлюється ширшим колом переносних значень, які мають перехідних дієслова, що становлять основу творення пасивних дієприкметників, ніж неперехідні. Переносні значення частіше, ніж прямі набувають ад'єктивного характеру. Крім того, в пасивних дієприкметниках більше сприяють ад'єктивації граматичні фактори. Так, дієприкметники на –ний (-ений), -тий характеризується значним послабленням часових ознак. Вони не мають виразної часової опозиції і морфологічної різниці в суфіксах, як це є, а тільки видове протиставлення, що морфологічно розрізняються основами за допомогою суфіксів та префіксів. Вид у пасивних дієприкметниках виступає гальмівним фактором ад'єктивації тільки в певних умовах: недоконаний при наявності суфіксів - ува -, - юва -, овва -, - ва -, що надають характеру протяжності дії, доконаний при наявності або повторюваності префіксів, які вносять семантичні відтінки, конкретизують ознаку, надану дією, або підкреслюють її завершеність.

Найзагальнішими критеріями виявлення ад'єктивованих значень в одиничних дієприкметниках є:

1) неможливість трансформації в конструкцію з особовим дієсловом, співвідносним з дієприкметником;

2) неможливість сполучення із залежними словами навіть потенційно (з іменниками в орудному відмінку, що означають суб'єкт, знаряддя, матеріал дії, та придієслівними прислівниками.

Дієприкметник, що стоїть перед означуваним, ближче підходить до типу прикметника-означення, між тим як дієприкметник, що стоїть після означуваного, відстоїть від цього типу далі і в ньому дієслівний характер дієприкметника виражений чіткіше. Овсянико-Куликовський підкреслював, що дієслівність в одиничних дієприкметниках проявляється слабше, ніж в дієприкметникових зворотах. Отже, відрив від залежних пояснювальних слів-найперша умова ад'єктивації.

Отже, на сучасному етапі розвитку української літературної мови, ад’єктивація дієприкметників виявляється досить активно, охоплюючи всі часово-станові групи, особливо пасивні минулого часу, і виражається появою ад’єктивованих значень дієприкметника. Набуття дієприкметником якісного або відносного характеру ознаки, яку він виражає, супроводжується певними змінами:

а) деякими зрушеннями у семантиці і граматичними зрушеннями – повною або частковою втратою дієслівних категорій часу, виду, стану, дієслівного керування;

б) появою нової лексичної семантики на основі асоціативно-образних понять або пов’язуванні старої з несумісними для дії, названої мотивуючим дієсловом, предметами при таких граматичних зміщеннях – втраті категорії стану і дієслівного керування, але частковому збереженні категорій виду й часу [24, c. 28].