1.5 Політична промова, як жанр політичного дискурсу

Основним механізмом формування тексту з погляду його адресованості є комунікативно-прагматичний механізм. А тому будь-який політичний текст,

у тому числі й текст політичної промови, розглядається як загальний продукт мовленнєвої діяльності людини, тобто як макромовленнєвий акт.

Макромовленнєвий акт американської політичної промови складається з системи тверджень, які націлені на виправдання або спростування певної думки та переконання аудиторії в її прийнятності/неприйнятності. Моделювання аудиторії слухачів, яким адресується промова, з урахуванням їх соціальних ролей безпосередньо впливає на побудову повідомлення. У масовій комунікації, до якої належить політична промова, аудиторія розподіляється за належністю до соціального класу, за статтю, віком, релігійними та політичними переконаннями, рівнем освіти, професійним статусом. Крім того, моделювання аудиторії, до якої буде звернено промову, впливає також на вибір виду аргументації. Метою створення політичної промови є здійснення комунікативного впливу на численну аудиторію. Вплив у політичній комунікації складається з двох компонентів - вербального (мовленнєвого) та невербального, які тісно пов?язані між собою[20,c.210].

Політична промова відноситься до інформативно переконувального типу політичних текстів. Виокремлення різновидів політичної промови стає можливим завдяки таким факторам: 1) місце реалізації промови; 2) тематичний зміст текстів; 3) аудиторія, на яку спрямована промова. Проте, другий і третій фактори безпосередньо залежать від першого, тому при створенні типології політичних промов вирішальним є місце реалізації промови. Cеред політичних промов виділяють: парламентські, передвиборчі, партійні, вітальні, святкові промови (до цього типу відносять також і новорічні / різдвяні промови).

При виокремленні політичних промов президента США, ми також спираємось на перелічені вище три фактори. У звязку з цим ми виділяємо такі типи промов: передвиборчі, вітальні, святкові, дипломатичні. Партійні промови, якщо й проголошуються то тільки в разі святкування річниці створення партії та в період передвиборчої кампанії.

Передвиборчі промови проголошуються Президентом, який має намір балотуватися на другий строк, перед виборами. Основною метою передвиборчих промов Президентів є утримання влади і прихилення на свій бік виборців. Проголошення парламентських промов відбувається в парламенті Англії та інших держав і залежить від регламенту. Вітальні промови вважаються однією з прерогатив представників влади й формально присвячені тематиці заходів, на яких проголошуються. Але ж насправді вони служать популяризації промовцем своїх цілей і завдань. Святкові промови містять у собі особливості інформативно-переконувальних текстів. Основним фактором, який сприяє виокремленню такого типу промов, є дата проголошення промови: новорічна/різдвяна промова або промова, присвячена певній події. Дипломатичні промови проголошуються під час офіційних зустрічей Президентів із представниками інших країн, під час офіційних візитів і мають ритуальний характер.

При аналізі політичних промов виокремився тип радіотелевізійних промов, які було проголошено, так би мовити, “на злобу дня”, напередодні вирішальних для американського народу подій, якто референдум з приводу прийняття нової Конституції. Основною метою радіотелевізійних промов є доведення до масової аудиторії завдань і результатів своєї політики з метою ідеологічної інтеграції та прийняття потрібних для промовця рішень[18,c.536].

Таким чином, з антропоцентричних позицій президентська політична промова - це усний політичний текст, який проголошується Президентом перед масовою аудиторією, ставить назрілі завдання у тій чи іншій сфері громадського життя, дає рекомендації щодо здійснення поставлених завдань.

Як зазначає Дж.Дж.А.Покок, історія політичної думки не є історією думки, мови чи парадигм співтовариства політологів. Лише останнім часом це співтовариство наблизилося у своєму розвитку до того моменту, коли його мова та його історія можуть знайти гідний статус політичної підсистемизначною мірою повязано з розвитком аналізу політичного дискурсу [28,c.122].

Суспільство конституюється практикою людської діяльності. Мова, що є вираженням такої практики, як відзеркалює, так і обумовлює діяльність суспільства. Важливо при цьому те, що жодна зі сторін - мова і суспільство - не є незалежним агентом: вони діалектично поєднуються в дискурсі [25,c.237].

Однією з широко представлених в аналізі політичного дискурсу гіпотез є гіпотеза про вплив мови на політичне мисле-ння. Її можна віднести до найбільш цікавих варіантів гіпотези Сепіра-Уорфа. Дійсно, людське мислення здійснюється на основі систем мовної комунікації.