1.1 Поняття про передвиборчий дискурс

З точки зору дослідників, передвиборчий дискурс розуміється нами як вузьке та широке політичне спілкування. У вузькому сенсі він є спеціалізованим текстом, що має певну логіку, композиційну цілісність та власну мову. В широкому сенсі фокус аналізу передвиборчого дискурсу охоплює дійові особи,об'єкти, обставини, контекст, час, вчинки і т.д. Ілюстрацією ширшого розуміння політичного дискурсу може бути визначення П. Кузьміна, на думку якого "дискурс в політиці можна розглядати як спосіб комунікації, заснований на вербальному та невербальному обміні ідеями, позиціями, поглядами учасників політичного життя у відповідності з їх переконаннями та певними правилами, нормами з метою прийняття політичних рішень" [12]. Він має низку особливостей, які пов'язані власне зі специфікою політичної діяльності та політики в цілому.

Деякі вчені вважають, що передвиборчий дискурс – це дискурс політиків. Він формується в контексті функціонування політичних інститутів і є політичним, якщо супроводжує політичний акт у відповідній інституційній атмосфері.

Передвиборчий дискурс містить у собі спрямування на питання влади. Адже політика є цілеспрямованою діяльністю у сфері взаємовідносин між різними суб'єктами суспільного життя безпосередньо пов'язаній з боротьбою за здобуття та утримання влади. Він служить інструментом боротьби за владу конфліктуючих сил та інтересів. Виокремивши владний компонент політичного дискурсу, можна навести визначення вже згаданих російських вчених Є. Переверзєва та В. Кожем'якіна, які розуміють передвиборчий дискурс як "здійснену в певних історичних і соціальних рамках інституційно організовану і тематично сфокусовану послідовність висловлювань, рецепція котрих здатна підтримувати та змінювати відносини домінування та підкорення в суспільстві" [13].

Всі комунікативні стратегії переконання в рамках політичного дискурсу слугують одній меті – боротьбі за владу.

Спрямування свідомості на боротьбу за владу – це специфічна характеристика передвиборчий дискурсу. Боротьба і перемога складають основний зміст спілкування. Характер передвиборчого дискурсу знаходиться в прямій залежності від його предмету, завдань, котрі висуваються перед суб'єктами політичної діяльності, рівня професійності політиків, а також рівня політичної та громадянської культури суспільства. Політики, особливо політичні експерти повинні вловлювати сенс політичної гри.

Політичні висловлювання і думки експертів мають достатньо відносний статус, вони набувають сенсу тільки у співвідношенні з іншими висловлюваннями, що виголошуються представниками інших позицій.

Крім того, політичне поле саме по собі є певною мірою автономним, воно не залежить від інших полів або соціальних сил. Одна з його головних властивостей полягає в тому, що професіонали можуть розраховувати на успіх лише спираючись на групи та сили, які перебувають поза межами поля, а значна частина створення політичного дискурсу полягає в продукуванні гасел та обіцянок [14].

Суб'єктами дискурсу в політиці рухає політичний інтерес, котрий можна визначити як спрямованість свідомості соціальних груп та індивідів на усвідомлення виникаючих політичних потреб. Характер політичного інтересу обумовлений об'єктивним становищем цих груп та індивідів в соціально-економічній та політичній структурі суспільства, їх політико-культурними уявленнями і традиціями, їх світоглядними принципами та цінностями [15]. Суспільне призначення передвиборчого дискурсу полягає в тому, щоб навіяти адресатам – громадянам необхідність "політично правильних" дій та оцінок. Тобто, метою передвиборчого дискурсу є не опис, а створення ґрунту для переконання адресатів, спонукання до дії, це й визначає ефективність передвиборчого дискурсу. передвиборчого дискурсу насичена символами, а успіх і ефективність визначається тим, наскільки ці символи співзвучні з масовою свідомістю: політик повинен вміти доторкнутися до потрібної струни у свідомості, висловлювання політика повинні бути спрямовані на "споживачів" політичного дискурсу. Не завжди така пропаганда є аргументованою і не завжди є логічно зв'язаною [16].

Передвиборчий дискурс необхідно розглядати з різних кутів зору. На основі вищезазначеного ми спробуємо дати систематизоване визначення поняття " передвиборчий дискурс". Передвиборчий дискурс – це опосередкований певною соціокультурною традицією спосіб комунікації, заснований на обміні, навіюванні та пропаганді певних ідей, позицій та поглядів учасників політичного життя, задля досягнення політичних цілей, які переважно пов'язані з питаннями влади. Передвиборчий дискурс виконує сім основних функцій: інформаційну, інструментальну, прогностичну, норма-тивну, легітимуючу, переконання та політичної пропаганди.

Як і будь-який дискурс, передвибочий володіє власними характеристиками. По-перше, всі соціальні складові в передвиборчому дискурсі розглядають в річищі відносин домінування та підкорення. По-друге, в передвиборчому дискурсі навмисно використовуються такі аргументаційні моделі, які в першу чергу впливають не на розум людини, а на її почуття (мовець звертається до традицій, загальновизнаних авторитетів, до соціокультурних цінностей, історичних прикладів і т. д.). Такій аргументації властива особлива емоційність. По-третє, мова політики прагматично орієнтована на досягнення результатів перерозподілу сил у процесі боротьби за владу. Вона є основним засобом маніпулювання в політичному середовищі.

Проголошення передвиборчого тексту тягне за собою об'єктивацію та здійснення влади і призводить до соціальних наслідків у формі відносин домінування-підкорення в суспільстві. По-четверте, комунікативні стратегії політичного дискурсу реалізуються шляхом масовості комунікації, розмитості меж комунікативного простору, фантомності комунікативних елементів та інших прагматичних прийомів здійснення влади. По-п'яте передвиборчий дискурс спрямований на майбутній контекст, який важко одразу заперечити чи перевірити. По-шосте, передвиборчий дискурс є полемічним, що впливає і на підбір лексики, на її певну театралізацію. Полемічність спрямована на нав'язування інших цінностей та оцінок, навію-вання негативного ставлення до політичного противника.

Передвиборчий дискурс – це багато в чому оцінювальне явище. Воно виявляється у тому, як депутатами оцінюється суспільно-політична ситуація в країні чи за її межами: оцінка окремих політичних, соціальних, економічних, культурних подій тощо. Оціночність, так само, як і емоційність, входять до арсеналу депутатських методів впливу і, зрештою, мають сприяти виконанню ним своїх повноважень. Водночас важливо розрізняти почуття, котрі режисуються заздалегідь, і почуття, що є продуктом конкретної ситуації, котра виникає в сесійній залі. При цьому важливо розуміти, що відносини між політиками і виборцями базуються на дихотомії: раціональність (правляча еліта) і емоційність (електорат). Тому вміння депутата перейти у площину експресивності є ознакою його професіоналізму, оскільки, як свідчить парламентська практика багатьох країн, емоційному переконанню належить вагоме місце в політиці. Важливо враховувати, що емоційність і раціональність взаємообумовлені в політичному дискурсі.

В залежності від предмета обговорення, мети політик-адресат активізує той або інший вид оцінювання: емоційний чи раціональний. Аналізуючи співвідношення позитивного і негативного в системі оцінювання, варто зазначити, що негативна оцінка має вищий коефіцієнт частотності, що пояснюється, передусім, пріоритетністю конструктивної критики, яка у масовій свідомості часто ототожнюється з упередженою налаштованістю: поправки до законопроекту чи заклики відхилити його, заяви депутатів особисто чи від імені депутатських об’єднань не голосувати за конкретний закон перебувають на різних рівнях комунікації дискурсу, але при підміні (часто підсвідомій) родових понять видовими можуть бути інтерпретовані однозначно на користь вражень про домінування негативної оцінки.

Існує невелика розбіжність думок відносно реальності людських емоцій в передвиборчого дискурсі, особливо якщо вони піднімає такі важливі питання, як вибір кандидатури на певну виборну посаду. Потенційні кандидати повинні володіти здатність формування позитивного іміджу, умінням красиво виражати свої думки, талантом спілкування з опонентом на рівні афектних реакцій, володіти "харизмою" політичного кандидата .Нові технології і методи дозволяють провести детальний аналіз того, що насправді відбувається усередині людського мозку під час політичного дискурсу, як можна викликати позитивні або негативні емоції, але часто політики використовують ці знання в своїх цілях. Емоції – це те, що заставляє людей підтримувати певного кандидата, той або інший політичний устрій. Часто цей вибір здійснюється абсолютно не усвідомлено.

Знаючи це, політики часто закликають виборців до емоцій, представляючи перед ними визначену проблеми, тим самим намагаючись завоювати підтримку. Люди віддають голоси за кандидата, який викликає права відчуття, а не за кандидата, який представляє кращі аргументи. Людські емоції часто є шляхом в політику, але політикам потрібно пам'ятати, що вони мають бути використані лише на благо людини і держави.