1.4 Характеристика політичного дискурсу

Політичний дискурс характерний висловлюванням лексем, загальною ознакою яких є багатозначність, відсутність словниково закріпленої конотації і які внаслідок цього характеризуються підвищеною частотою вживання в мові політиків: volonter, responsebility, choire, project, success, message, choose, sens, confidence, dominent, term, programme, soutien, effort, force, liberty і т.п. Для підвищення аргументативного ефекту політик у своїх промовах вдається до стилістично маркованої лексики. Стилістично маркована лексика, зокрема неологізми, дають напрям, відповідно до якого аудиторія повинна сприймати й характеризувати дійсність, тобто неологізми підсилюють директивну функцію промов. Сприяння створенню в адресата потенційної готовності до згоди з промовцем, з його позицією за допомогою неологізмів можливо з кількох причин. По-перше, неологізми як новоутворення не викликають звичних, часто негативних асоціацій, що властиве загальновживаним словам. До того ж, політик має можливість наповнити неологізми потрібним для переконання аудиторії раціональним й емоційним змістом і визначити (принаймні, на якийсь час) понятійне та асоціативне поле, що виникає одночасно з появою неологізмів. По-друге, політик, який створює й коректно вживає неологізми, вважається творчою, динамічною особистістю. Здебільшого неологізми наближаються за своєю функцією до евфемізмів. Одним зі способів утворення відносних неологізмів є асиміляція понять і термінів, які не належать до мови політики. Такі псевдоутворення, вживані в мові політиків, набувають характеру неологізмів і виконують тотожні до них функції. Саме поняття зміна в конкретних історичних умовах було соціально значущим.

За законом “синонімічної атракції” С. Ульмана, навколо поняття, яке відіграє важливу роль у діяльності мовного колективу, зосереджується значна кількість синонімів. Наслідком великої соціальної значущості поняття "зміна" є часте використання в промовах, поряд зі словом changement, близьких за значенням слів: modification, transformation, renovation, т.п. Наявність спільного інваріанта поєднує ці слова у лексико-семантичну мікрогрупу з центром - словом changement, яке містить ідею зміни в найбільш концентрованому й ідеологічно загостреному забарвленні. Всередині мікрогрупи найтісніша взаємодія спостерігається між лексико-семантичними варіантами слів changement і mutation. Користуючись термінологією Ж.Маторе, changement можна назвати ключовим словом, а mutation - словом-свідком (семантичним неологізмом, який відповідає новим поняттям, що виникли в надрах суспільства в перехідний момент його існування). Функціонуючи в політичному лексиконі як евфемізм (замість rеvolution), зараз це слово є політичним терміном зі складною семантичною структурою [15,c.13].

Вербальне втілення політичного дискурсу сучасної Америки, характеризує:

1) формування нової стилістичної норми;

2) постійне й динамічне оновлення політичного словника; яскрава метафоризація та контрастність політичної мови;

3) широке використання розмовно-зниженої лексики;

4) деспеціалізація термінів і водночас тенденція до їх стандартизації;

5) активізація запозичень (особливо з англійської мови);

6) змістова невизначеність, неоднозначність, спричинена як семантичними, так і прагматичними чинниками;

7) езотеричність політичного мовлення [20,c.210].

Серед граматичних засобів велику роль у політичній промові відіграють займенники першої особи, які використовуються в текстах політичних промов і різняться за ознакою включення/невключення комуніканта в групу осіб. Форма we може бути або синонімічною авторському ми, або вказувати на можливе включення субєкта до певної групи людей. Особливістю синтаксису текстів політичних промов є розгорнутість синтаксичних конструкцій. Переважають складнопідрядні та складносурядні речення, численні інфінітивні й дієприкметникові звороти, які дозволяють у деяких випадках уникнути нагромадження підрядних речень. Побудова політичної промови відбувається за античною трихотомічною схемою: вступ, основна частина, заключна частина. Вступ є необхідним для привертання уваги аудиторії. Основна частина складається традиційно з висунення та доведення тези, вона орієнтована на інформаційний аспект. У заключній частині підводять підсумки основних положень і роблять висновки. Якщо темою політичної промови є вирішення певної проблеми, то у вступі або на початку основної частини чітко визначається ця проблема, а далі йде перелік тих явищ, що її спричинили, заходи для її усунення. Заключна частина містить заклик до аудиторії за допомогою запропонованих заходів вирішити цю проблему. Крім визначення структурних компонентів політичної промови, нами виявлено їх процентне співвідношення між собою: вступ - від загального обсягу тексту промови, основна частина - (представлення чинного стану речей , можливі наслідки для майбутнього , різні засоби дії ), заключна частина [13,c.429].