1.2 Дискусійний характер визначення поняття дискурс в сучасному мовознавстві

Поняття дискурсу є одним із основних понять сучасної прагматичної лінгвістики та лінгвістики тексту. Сучасні уявлення про дискурс віддзеркалюють увесь хід лінгвістичної науки. У першій половині ХХ століття мовознавство протягом досить тривалого періоду було зосереджене на вивченні однієї з двох діалектично звязаних сторін мови - мовній системі, але, починаючи з другої половини 60-х років, центр уваги лінгвістів переноситься на іншу сторону цієї діалектичної єдності - мовленнєву діяльність та її продукт - дискурс, формальні характеристики якого були отримані у 1952 році З. Херрісом [17,c.353].

З огляду на соціальну зумовленість мовленнєвої взаємодії під дискурсом розуміємо реалізацію мовлення в контексті міжособистісних і соціальних відносин, підпорядковану певним цілям.

У науковій літературі, насамперед лінгвістичній і логічній, слово дискурс в основному вживається як синонім слова текст. Причому під текстом може розумітися не тільки специфічний продукт мовної діяльності, а й будь-яке явище дійсності що має знакову природу і певним чином структуроване: наприклад, фільми, спектаклі, мітинги, дебати тощо. Дискурс -- це «істотна складова соціокультурної взаємодії» [14,c.94]. Філософського звучання термін набув завдяки роботам Фуко. «Дискурсія» розуміється ним як складна сукупність мовних практик, що беруть участь у формуванні уявлень про той обєкт, що вони припускають [10,c.365]. У«археологічних» і «генеологічних» пошуках Фуко «дискурсія» виявляється своєрідним інструментом пізнання, репрезентуючим досить нетрадиційний підхід до аналізу культури. Фуко цікавить не денотативне значення висловлення, а навпаки, вичитування в дискурсі тих значень, що маються на увазі, але залишаються невисловленими, невираженими, причаївшись за фасадом «уже сказаного». У звязку з цим виникає проблема аналізу «дискурсивної події» у контексті позамовних умов виникнення дискурсії -- економічних, політичних та інших, що сприяли, хоча і не гарантували його появу [23,c.410].

У сучасній науковій літературі не існує авторських прав на використання даного терміна. Саме тому його вживання таке багатозначне. Конкретне значення терміна дискурс визначається в рамках існуючих підходів до вивчення мовної діяльності [7,с.179].

У сучасному мовознавстві поняття дискурсу трактується неоднозначно. Для визначення нашого розуміння дискурсу всі існуючі підходи можна звести до наступних.

1. Дискурс визначається через текст або текст через дискурс .

2. Дискурс розуміють як когнітивний процес, повязаний із творенням мовленнєвої поведінки.

3. Дискурс розглядається як послідовність взаємозвязаних висловлювань, обєднаних спільністю цільового завдання.

4. Дискурс визначається як засіб бесіди та мислення, які як і жанри можуть ставати ритуалізованими.

5. Дискурс тлумачиться як мовленнєве утворення, одиниця вищого, ніж речення, рівня.

6. Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозвязок між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність.

7. Дискурс розуміється як складна комунікативна подія.

8. Дискурс тлумачиться як соціолінгвістична структура, яка твориться адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуацыях [29,c.9].

Можна навести ще низку таких визначень: “Дискурс - система комунікації, поле комунікативних практик, розглянуте в реальному і потенційному (віртуальному) аспектах”, де під реальним виміром розуміється поточна мовна діяльність і її результати -тексти, потенційний вимір являє собою сукупність знаків, що обслуговують дану комунікацію. Ці знаки можуть бути вербальними і невербальними (прапори, емблеми, портрети, погруддя, символічні і знакові особистості тощо) [25,c.235].

В. В. Красних зробив спробу поглянути на дискурс з точки зору когнітивних структур, які лежать в основі мовної компетенції. На протилежність Звєгінцеву, текст (за В. В. Красних) є “елементарною (тобто базовою, мінімальною та основною) одиницею дискурсу” - явищем не тільки лінгвістичним, й екстралінгвістичним [10,c.275].

Англійські дослідники розглядають текст і дискурс як такі, що доповнюють один одного, акцентуючи при цьому або соціальний, або мовний рівень.

Беручи до уваги зовнішньо та внутрішньотекстові характеристики мови, пропонується така класифікація категорій дискурсу, запропонована В.І.Карасиком: конститутивні, що дозволяють відрізнити текст від нетексту (відносна оформленість, тематична, структурна єдність і відносна значеннєва завершеність); жанрово-стилістичні, що характеризують тексти в плані їхньої відповідності функціональним різновидам мови (стильова належність, жанровий канон, ступінь ампліфікації / компресії); змістовні (семантико-прагматичні), що розкривають зміст тексту (адресатність, образ автора, інформативність, модальність, інтерпретованість, інтертекстуальна орієнтація); формально-структурні, що характеризують спосіб організації тексту (композиція, членованість, когезія) [24,с.140].

Звертання до організаційної архітектоніки дискурсу продиктоване самою природою людського спілкування, що розуміється як пізнавальна діяльність. Подібно до того, як у здійснені будь-якого виду діяльності ініціатива належить субєктові діяльності, в організації дискурсу така роль належить субєктові дискурсу. Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів.

Н. Д. Арутюнова визначає дискурс як “звязний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це - текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що приймає участь у взаємодії між людьми і механізмах їх свідомості. Дискурс - це мовлення, занурене у життя [2,c.359].

Представники іншого, більш вузького підходу трактують дискурс як особливий вид комунікації. “Дискурс є комунікативна подія, - вважають вони, - що відбувається між тим, хто говорить і слухає (спостерігачем та ін.) у процесі комунікативної дії в певному часовому, просторовому й іншому контексті. Ця комунікативна дія може бути мовною, письмовою, мати вербальні і невербальні складові”[4,c.420]. Якщо застосувати цей підхід до аналізу соціальних і політичних явищ, то дискурс буде визначати не міжперсональний діалог як “мовну подію”, а “соціальний діалог”, що відбувається за допомогою і через суспільні інститути між індивідами, групами, а також між самими соціальними інститутами, задіяними в цьому діалозі. Згідно з таким підходом політичний дискурс - це дискурс політиків. Він формується в контексті функціонування політичних інститутів (засідання уряду, сесія парламенту, зїзд партії) і є політичним, якщо супроводжує політичний акт у відповідній інституційній атмосфері [3,c.382].

Аналізуючи дискурс, М. Фуко зазначав: «В усіх суспільствах досить регулярно зустрічається свого роду рівнорівневість дискурсів: є дискурси, котрі «промовляються» і котрими обмінюються день у день, дискурси, котрі зникають разом із тим актом, в якому вони були висловлені; і є дискурси, котрі лежать в основі певної кількості нових актів мовлення, що їх підхоплюють, трансформують або про них говорять - одне слово, є також дискурси, котрі по той бік їх формулювання - нескінченно промовляються, є вже сказаними і повинні бути ще сказаними. Такі дискурси добре відомі в системі нашої культури: це передусім релігійні і юридичні тексти, це також досить цікаві за своїм статусом тексти, котрі називають «літературними»; певною мірою це також і наукові тексти». З огляду на характеристики, що їх дав Фуко, реклама може бути представлена різноманітними видами дискурсів. Вона може зникати, щойно була промовлена, може відтворюватися в нових актах мовлення, може промовлятися, але обмежено, оскільки перебуває в полі контролю субєкта, маючи інституціональний характер. Соціальний дискурс реклами - це різновид соціального дискурсу, що базується на взаємодії, у процесі якої сам субєкт може розглядатися як дискурсивна система, що абсорбує, а також чинить опір [23,c340].