Практичне значення зіставного мовознавства

Предмет і завдання зіставного мовознавства

Термін зіставне мовознавство в лінгвістичних працях уживається в різних значеннях. Часто його тлумачать як комплекс лінгвістичних дисциплін, які використовують зіставлення. У такому випадку до зіставного мовознавства відносять порівняльно-історичне, ареальне, типологічне мовознавство, перекладознавство і зіставне мовознавство у вузькому розумінні. Російський мовознавець В. Б. Касевич пропонує два рішення щодо вживання цього терміна: вважати термін зіставне мовознавство загальним позначенням для названих вище та ще деяких галузей лінгвістики або звузити це поняття, ототожнивши його з контрастивною лінгвістикою. Доцільнішим видається всі науки, що ґрунтуються на порівнянні мов, називати порівняльним мовознавством, а термін зіставне мовознавство використовувати для позначення лінгвістичної науки, що вивчає спільне та відмінне у мовах. Саме така тенденція превалює в сучасній лінгвістичній літературі: терміни зіставне мовознавство і контрастивна лінгвістика вживаються як синоніми.

У наш час широко використовують ще термін порівняльна (зіставна) типологія. Наприклад, В.Г. Гак визначає її як «розділ мовознавства, який вивчає мови в зіставленні з іншими мовами з метою встановлення особливостей, властивих даним мовам, а також подібностей і відмінностей між мовами» [Гак 1989: 5]. Це визначення нічим не відрізняється від визначення зі-ставного мовознавства. З огляду на це вживання такої синонімічної назви для зіставного мовознавства є зайвим, оскільки будь-яка типологія уже передбачає порівняння. До того ж термін мовна типологія звичайно вживається в іншому значенні (вчення про структурні типи мов). В.П. Нерознак, наприклад, вважає, що термін порівняльна типологія у зв'язку з виокремленням контрастивної лінгвістики є застарілим [Нерознак 1987: 21]. Нині все більшого поширення набуває термін зіставне мовознавство (зіставна граматика, зіставна морфологія, зіставна лексикологія тощо).

Така традиція в лінгвістиці обумовлює узагальнене визначення зіставного мовознавства.

Зіставне мовознавство (контрастивна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика) — розділ мовознавства, який вивчає дві чи кілька мов незалежно від їхньої спорідненості з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури (фонологічному, морфологічному, синтаксичному, лексико-се-мантичному).

Загалом будь-яка людська мова характеризується трьома різновидами конститутивних властивостей: універсальні (властиві всім або більшості мов), типологічні (властиві тільки певній групі мов, що утворюють мовний тип) та індивідуальні (характерні лише для певної мови). Виявити ці ознаки мов можна лише шляхом їх порівняння (зіставлення). Як стверджував вітчизняний педагог К. Д. Ушинський, «порівняння є основою будь-якого розуміння і будь-якого мислення. Про все в світі ми дізнаємося не інакше, як через порівняння» [Ушинский 1939: 436].

Якщо зробити спробу виявити всі спільні ознаки певної кількості мов, то буде отримано сукупність ознак, які вирізнятимуть цю групу мов серед інших. Наприклад, у всіх германських мовах форма майбутнього часу дієслів будується за моделлю *sculan + основне дієслово (І shall read). Однак німецька мова, яка належить до германських, цієї ознаки не має і тому до цієї групи не належить (у ній майбутній час утворюється за допомогою допоміжного дієслова werden і інфінітива смислового дієслова).

Спільні структурні ознаки трапляються навіть у мовах, які не мають жодної генетичної спорідненості. Так, означальне словосполучення А + N без узгодження притаманне англійській, тюркським, монгольським, японській і китайській мовам. За цією ознакою ці мови можуть бути об'єднані в одну структурну групу: мови, в яких є означальне (атрибутивне) словосполучення зі структурою А + N, де прикметник прилягає до іменника.

Ключовим у зіставному мовознавстві є поняття мовного контрасту (термін В. П. Нерознака), або категорії контрастивності (термін В. Г. Гака). Мовний контраст (категорія контрастивності) — специфічна особливість структури мови, яка стає такою за умови зіставлення з іншою мовою (одне й те саме явище при зіставленні однієї мови з іншою може виступати як специфічне контрастне явище (категорія), а при зіставленні з іншою втрачати цю контрастність). Так, англ, th [9] контрастне до української звукової системи і неконтрастне до новогрецької (-о) й албанської (th). Отже, мовний контраст є лінгвістичною змінною (змінюється залежно від зіставлюваних пар мов). А загалом специфічна структура однієї мови формує контрастивний статус іншої мови. Тому, наприклад, англійська мова має два різні статуси при зіставленні з українською й угорською.

Об'єктом зіставного мовознавства є будь-які дві чи більше мов незалежно від їх генеалогічної й типологічної природи. Правда, що більші відмінності у структурі (типі) мов, то яскравіший контраст, виявлення якого є основним завданням зіставного мовознавства. Однак для науки не менше значення має виявлення прихованих особливостей близьких за походженням і структурою мов. їхні специфічні ознаки в багатьох випадках можуть бути помічені лише за умови їх контрастивного аналізу.

Контрастивні дослідження переважно пов'язані з синхронічним аспектом мови (зіставне мовознавство досліджує мови на синхронному зрізі, тобто різні мови зіставляються на певному часовому відтинку без урахування їхніх попередніх станів). Дехто з учених навіть вважає, що зіставне мовознавство є лише синхронічним. Однак мови можна, а часом і необхідно, зіставляти в діахронії. Синхронічний підхід більш характерний для стадії аналізу мовних фактів. На стадії синтезу він, як правило, доповнюється підходом діахронічним (діахронія виявляється у просторі).

Щодо змісту і завдань контрастивної лінгвістики існують різні погляди – від трактування її як «чистої» лінгвістичної теорії, тісно пов'язаної з типологією (К. Джеймс), до вузького практичного застосування контрастивних праць, покликаних лише обслуговувати потреби навчання іноземних мов (Г. Нікель).

Синхронно-порівняльний метод (контрастивнии аналіз, конфронтативний, зіставний, зіставно-типо-логічний та ін. синоніми) дає змогу виокремити кон-трастивну лінгвістику в самостійну галузь. Звичайно, результати цього аналізу можуть мати різне застосування, в т. ч. й прикладне. У зв'язку з цим Г. Нікель розрізняє теоретичну і прикладну контрастивну лінгвістику.

Насправді зіставне мовознавство ставить перед собою теоретичні й практичні завдання. До теоретичних завдань зіставного мовознавства належать:

– виявлення подібностей і відмінностей між мовами, збігу і розбіжностей у використанні мовних засобів¹;

– встановлення особливостей кожної із зіставлюваних мов, які залишились непоміченими при внутрішньому їх вивченні;

– дослідження характерних для зіставлюваних мов тенденцій;

– визначення міжмовних відповідників і лакун;

– розкриття причин подібностей і відмінностей;

– верифікація дедуктивних універсалій на матеріалі зіставлюваних мов.

Практичні (лінгводидантичні ) завдання зіставного мовознавства охоплюють:

– визначення методичної релевантності подібностей і відмінностей між зіставлюваними мовами;

– встановлення характеру міжмовної інтерференції;

– виявлення труднощів у навчанні нерідної мови;

– визначення меж застосування зіставлення як прийому навчання нерідної мови;

– опрацювання процедури міжмовного зіставлення як прийому навчання нерідної мови.

Відповідно до перелічених завдань виокремлюють два напрями — зіставне дослідження мов з теоретичною метою і зіставне дослідження мов з лінгводидактичною метою. Отже, з одного боку, зіставні дослідження спрямовані на теоретичну галузь характерологічної типології, а з іншого — на практичні потреби перекладу і викладання іноземних мов.

Більшість сучасних контрастивних праць присвячена зіставному дослідженню окремих мовних елементів, категорій, підсистем. У такий спосіб готується ґрунт для майбутніх синтезованих більш-менш повних кон-трастивних описів мов.

У зв'язку з активним опрацюванням функціональної лінгвістики недостатньо обмежуватися виявленням розбіжностей і подібностей у граматичній будові, фонологічній структурі й лексичному складі зіставлюваних мов. Контрастивний аналіз можна вважати повним тоді, коли проаналізовано функціонування мовних одиниць у текстах і різних мовленнєвих жанрах. Якщо раніше контрастивний аналіз зосереджувався на даних мовної системи, тобто на зіставленні окремих лексем чи їх груп, морфологічних категорій і синтаксичних конструкцій тощо, то останнім часом до сфери контрастивного аналізу залучається мовлення.

До актуальних завдань контрастивної лінгвістики належать також дослідження найзагальніших закономірностей розбіжностей, які виявляє контрастивний аналіз. Так, після контрастивного аналізу окремих категорій лексики (використання гіперонімів і гіпонімів, прямих і переносних значень, нейтральних і експресивно забарвлених слів, універсальних і багатокомпонентних номінацій тощо) необхідно провести зіставний аналіз функціональних категорій контрастивності, таких, як використання маркованих/немаркованих форм, ідентичних варіантних форм, форм у первинних і вторинних функціях, а також простежити розбіжність ядерних і периферійних явищ, функціональні лакуни тощо.

Місце зіставного мовознавства в системі наук

Однозначного визначення місця зіставного мовознавства в системі лінгвістичних дисциплін поки що немає. Дискусійним залишається навіть питання, належить воно до загального чи конкретного мовознавства, синхронічного чи діахронічного. Так, К. Джеймс вважає, що контрастивна лінгвістика займає проміжне місце між загальним і конкретним мовознавством. Це не є і суто синхронічним мовознавством (не такою мірою обмежується вивченням статичних явищ) [Джеймс 1989: 207].

Щоб визначити статус зіставного мовознавства, необхідно з'ясувати його зв'язки з іншими напрямами дослідження мови і його місце серед дисциплін філологічного циклу. Насамперед це стосується галузей, які використовують порівняння і зіставлення як основний метод дослідження: порівняльно-історичного мовознавства, яке вивчає генетичну спільність (спорідненість) мов у їх розвитку; ареальної лінгвістики (лат. area — площа, простір), яка розглядає вторинну спорідненість («свояцтво») мов, мовні союзи, територіальну спільність мовних явищ незалежно від їхньої генетичної спільності; типологічної лінгвістики, яка на основі вивчення спільного і відмінного в мовах класифікує мови за типами.

Кореляція (співвідношення) зіставного мовознавства з порівняльно-історичним полягає в тому, що обидва здійснюють порівняння мов. Однак мета цих порівнянь різна. Якщо порівняльно-історичне мовознавство зорієнтоване на визначення ступеня спорідненості, спільності походження мови, реконструювання (відтворення) мови-основи (прамови), з якої розвинулися досліджувані споріднені мови, встановлення законів, за якими йшов цей розвиток, то зіставне мовознавство ставить за мету виявлення збігу і розбіжностей у структурах мов, у способах вираження одних і тих самих значень і розрізнення функцій однотипних елементів структури мови. Зіставне мовознавство визначає відношення контрасту на всіх мовних рівнях: діафонію

(фонологічні розбіжності), діаморфію (граматичні розбіжності), діасемію (семантичні розбіжності) і діалексію (лексичні розбіжності). Типологічні подібності не обов'язково пов'язані безпосередньо з генетичною спорідненістю мов. Різною є і сфера застосування зіставного і порівняльно-історичного мовознавства. Зіставне мовознавство вивчає будь-які мови, а порівняльно-історичне — тільки споріднені.

На відміну від зіставного мовознавства ареальна лінгвістика має своїм завданням охарактеризувати територіальний розподіл мовних особливостей, виділити ділянки взаємодії мов, дослідити процеси мовної конвергенції, виявити у мовах, що контактують, ізофони (фонетичні ізоглоси), ізолекси (лексичні ізоглоси), ізосеми (подібний семантичний розвиток) тощо, тобто дати ареальну характеристику особливостей мов, які перебувають у контактах на певній території, розкрити закономірності мовних контактів.

Від типології зіставне мовознавство відрізняється онтологічно (за суттєвими характеристиками предмета дослідження) і епістемологічно (за сукупністю принципів і прийомів дослідження). На відміну від зіставного мовознавства типологія вивчає процеси паралельної зміни мов.

Останнім часом помітним став зв'язок зіставного мовознавства з новим напрямом лінгвістичних досліджень — корпусною лінгвістикою, предметом вивчення якої є великі масиви мовних даних, представлених у електронному вигляді.

Тісний зв'язок має зіставне мовознавство з теорією перекладу (перекладознавством), яка, власне, і є науково обґрунтованим зіставленням двох мов. М.-А.-К. Холлі-дей, Дж. Кетфорд, Ю. Найда, Дж. Елліс розглядають переклад як складову частину контрастивної лінгвістики, а В. Н. Коміссаров, уважаючи переклад частиною компаративістики, все ж акцентує на його специфіці.

Спільним для контрастивної лінгвістики і перекладу є те, що процес

перекладу за своїм характером аналогічний процесу контрастивного аналізу, оскільки перекладач відшуковує еквівалентні форми вираження певного смислу в іншій мові. Тобто переклад — це перетворення вихідного тексту при збереженні смислу. До того ж переклад має зберігати і форму викладу.

Принципова відмінність зіставного мовознавства і перекладу в тому, що зіставне мовознавство досліджує значення (елементи мовної структури), а переклад — смисли (мовленнєве явище, яке має ситуативну зумовленість). Для автора перекладу важливо, щоб переклад був еквівалентним у комунікативному, а не сигніфікативному плані. Зіставне мовознавство порівнює систему з системою, а переклад — текст із текстом.

Зіставне мовознавство пов'язане зі стилістикою через зіставну стилістику. Стилістика однієї мови може бути зіставлена зі стилістикою іншої чи інших мов, що є предметом зіставної стилістики. Зіставна стилістика показує, що в різних мовах існують різні способи вираження одного й того самого змісту, що, наприклад, німецька мова «дієслівна», французька — «іменна», «абстрактна»; індоєвропейські мови в цілому протиставляють субстанцію і її форму (чашка чаю), а індіанські мови об'єднують їх у понятті «явище» (чаєчашка) [Степанов 1990: 493]. Навіть близькоспоріднені мови можуть мати значні стилістичні розбіжності. Граматична і лексична близькість мов не є їхньою стилістичною близькістю. При виявленні відповідників певної категорії контрастивіст повинен одночасно встановити і стилістичну диференціацію: спільні й відмінні стилістично нейтральні моделі і стилістично марковані. Зіставне мовознавство вивчає стилістичні особливості одиниць кожного рівня окремо, через що виділяють фоностилістику, морфологічну стилістику, синтаксичну стилістику і лексичну стилістику.

З нелінгвістичних дисциплін зіставне мовознавство найтісніше пов'язане з психологією, історією культури і соціологією. Психологія відіграє важливу роль у процесі навчання другої мови, і саме в цьому зіставне мовознавство

змикається з нею. Безсумнівним є вплив культури на своєрідність лексико-фразеологічних засобів мови, на особливості її нормативно-стилістичної системи (стилістичне розшарування мови) та мовленнєвий етикет, тому стилістичні збіги і стилістичні розбіжності потребують культурологічного пояснення. Зв'язок зіставного мовознавства із соціологією виявляється в тому, що мови можна зіставляти в соціолінгвістичному плані на основі їхньої характеристики за сферами вживання.

Практичне значення зіставного мовознавства

Зіставне мовознавство привертає увагу лінгвістів багатьох країн, оскільки воно має не лише суто теоретичне значення, а є основою практичного застосування лінгвістичної науки.

Виникнення контрастивної лінгвістики зумовила потреба вивчення іноземних мов, що не втратило своєї актуальності й у наш час. Одним із чинників, які перешкоджають успішному навчанню іноземної мови, є негативний вплив рідної мови. Цей вплив може бути усунутий шляхом зіставного аналізу рідної мови й тієї мови, якою оволодівають [Деже 1989: 179]. Щоправда, багато методистів уважають, що міжмовне зіставлення в процесі навчання іноземної мови непотрібне і навіть шкідливе, що нібито побудований на контрастивній основі навчальний матеріал ускладнює вивчення другої мови. Але ще Л. В. Щерба зазначав, що усунути рідну мову під час навчання іноземної ніколи не вдасться, бо вона існує в свідомості учнів. Рідну мову можна усунути хіба що з процесу навчання, а не з голови учня [Щерба 1974: 343].

Однак роль рідної мови слід розглядати не лише в негативному плані (як заваду, причину інтерференції), а й у позитивному (як сприяння в засвоєнні іноземної мови). Позитивний вплив рідної мови полягає в тому, що вона може служити основою для аналогії. Принцип зіставлення — це один із найефективніших прийомів поступового усунення негативного впливу рідної мови.

Із контрастивною лінгвістикою пов'язані два методичні прийоми — контрастивний аналіз і аналіз помилок. К он тр астивний аналіз ставить за мету передбачення тих моментів, де можуть виникнути труднощі або, навпаки, полегшення у процесі навчання. Його основою є порівняльний опис мови учня (базова, або вихідна, мова) і мови, якою він намагається оволодіти (мова-ціль, або референтна мова). Аналіз помилок розглядає проблеми постфактум і звертається до порівняння мов у пошуках причин помилок. Враховуючи результати контрастивного аналізу й аналізу помилок, можна відкоригувати програми з навчання іноземної мови й укласти ефективні підручники. Вважають, що використання зіставлення ефективніше в навчанні дорослих, ніж дітей, оскільки когнітивна здатність дорослих більш розвинута. Результати контрастивної лінгвістики можна застосувати у складанні навчального матеріалу для всіх вікових груп, вибудовуючи його з урахуванням рідної мови.

Останнім часом учені-методисти почали використовувати національне зорієнтовані (за іншою термінологією, регіональні) методики викладання іноземних мов. Національне зорієнтована методика, яка ґрунтується на даних зіставного аналізу мов, створює переваги для процесу навчання: забезпечує підвищення ефективності й інтенсифікації навчального процесу, можливість розширення навчального матеріалу, швидшого і глибшого його засвоєння, зменшення можливості інтерференції й використання позитивного перенесення, підвищення культури мовлення. Зіставний аспект дає також змогу визначити, коли необхідно у процесі представлення мовного матеріалу йти від форми до змісту (за наявності аналогій, у викладі явищ, легких для засвоєння), а коли від змісту до форми (за відсутності аналогії, значних відмінностей, труднощів матеріалу для певної національної аудиторії).

Визнаючи ефективність використання міжмовного зіставлення у викладанні іноземної мови, не можна вважати, що легкість чи трудність вивчення іноземної мови випливають із виявлених у контрастивному аналізі відмінностей і подібностей, а ступінь інтерференції та труднощі навчання прямо пропорційні ступеню відмінності мов. Річ у тім, що відмінність мов — це лінгвістична сутність, а труднощі навчання — психолінгвістична категорія. Не всі помилки можуть бути передбачені за допомогою контрастивного порівняння. Є помилки, які від рідної мови не залежать. Якщо помилки учнів із різними рідними мовами неоднакові, то, очевидно, це результат інтерференції з боку рідної мови. Якщо ж помилки для них спільні, то причини інші.

Контрастивна лінгвістика має практичне значення в перекладі. Результати контрастивного опису лексичної, граматичної і стилістичної систем двох мов полегшують працю перекладача, даючи змогу побачити всі розбіжності на різних рівнях мови і можливі варіанти їх передачі.

Внесок зіставного мовознавства в теорію мовної типології полягає в тому, що зі спостережень за подібностями й відмінностями мов зародилася їх типологічна класифікація, метою якої є встановлення типів мов на основі специфіки їхньої структури, тобто на основі ознак, вибраних як такі, що відображають найважливіші риси мовної структури.

Завдяки порівнянню мов учені прийшли до розуміння універсалій (властивостей, наявних в усіх мовах або в більшості з них). І тепер контрастивний аналіз, з одного боку, продовжує поставляти факти для універсології, з іншого, є тим інструментом, який уможливлює відкриття нових універсалій без залучення до цього всіх мов світу.

Важливе значення має зіставне мовознавство для лексикографії. Зіставний аналіз систем мов необхідний для укладання перекладних словників. Лексикографічна робота над двомовними словниками по суті є й роботою із зіставлення мов. Подібно до зіставного мовознавства лексикографічний процес можна поділити на етап аналізу й етап синтезу (подача еквівалентних одиниць іншої мови). [Як зіставне мовознавство, так і двомовна лексикографія (перекладні й диференційні словники) досліджують системи двох мов одночасно й ґрунтуються на внутрішньосистемних і міжсистемних зіставленнях. Так, зокрема, виявлена залежність між структурним типом мови і найбільш раціональними і доцільними принципами укладання словника. Особливо це стосується питання про необхідну граматичну інформацію, якою супроводжується слово в словнику. Кількість цієї інформації також зумовлюється особливістю структури мови, її типом.

•У наші дні активізувались дослідження національно-мовних картин світу. Такі дослідження стали можливими завдяки зіставному мовознавству, бо специфіку концептуалізації світу кожною мовою найлегше можна виявити шляхом зіставлення мов.

Отже, результати зіставного мовознавства мають практичне застосування в усіх випадках, коли йдеться про міжмовне перекодування інформації.

Прикладне значення зіставного мовознавства постійно зростає. Воно розширює сферу свого застосування, що пов'язано із зростаючою роллю міжмовної комунікації в усіх її виявах (інтернаціоналізація європейських стандартів освіти, підвищення ефективності викладання іноземних мов, а також вимог до перекладу в різних сферах діяльності); з переміщенням інтересу лінгвістики на сферу мовленнєвого вживання й емпіричних даних у мовознавчому дослідженні; з виникненням корпусної лінгвістики, яка відкрила дослідникам можливості суцільного аналізу матеріалу.

Література: [ 3,с. 6-13; 4, с. 13-17” 5с. 7-23]