30. Проблема критерііїв істини. Теорія істини

Істина- є правильне відображення суб`єктом об`єктивної дійсності підтверджене практикою. Протилежним ії поняттям є хибна думка. Хібна думка - це зміст свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається як істина. Класичне визначення істини дав Аристотель, визначивши істину, як відповідність наших знань дійсності.

Основна проблема теорії істини - як можна встановити відповідальність одержаних знань Реальним об`єктом, які постійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні х-тики істини : об`єктивність, абсолютність, відносність, конкретнісь, і перевіврка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб`єктом є субєктивної за формою та обєктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту субєктивного в наших знаннях веде до субєктивізму, агностицизму. На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила поняття - обєктивна істина.

Обєктивна істина - це такий зміст знань, який незалежить не від окремої людини, ні від людства вцілому. Обєктивність істини не як не означаєії незалежність від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однею з найважливіших цінностей людини.Визнання обєктивної істини зумовлює необхідність визнання в цій чи в іншій формі абсолютної істини.

Абсолютна істина означає повне, вичерпане знання про щось. До абсол істин можна віднести достовірно встановленні факти, дати подій, народження і смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, іх просто називають вічними цінностями. Важливо визнати, що абсол істина існує , як момент пізнання. Аб істина складається з суми відносних істин. Відносна істина вказує на обміжність правильного знання про щось. У кожній відносній істині є зерно , елемент абсолютної істини. Абсолютизації момента абсолютного в нашіх знаннях веде до догматизму, що означає омертвлення знань, а абсолютизація відносного - до релятивізму, тобто агностицизму ( фактичної відмови від пізнання). З аналізу діалектики аб, та відносной істини виводиться ії фундаментальна х-ка - конкретність. Конкретність істини - це така ії ознака, за якою істина з того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу а також тільки в певній визначеній системі відліку тощо. Істина завжди конкретна. Кінцевою метою пізнання є досягнення істини. Істина є правильне відображення суб`єтом об`єктивної дійсності, підтверджене практикою. Абсолютна істина - означає повне- вичерпане знання про щось. До абсолютних істин можна віднести вірогідні встановлені факти, дати подій, народження і смерті тощо, алек такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолютна істина - в широкому поніманні - це всеосяжна істина про реальність вцілому, або реальність окремих ії фрагментів. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина - це обмежено правильне знання про щось.