logo search
Укр

Оригінальні хорові твори с. Людкевича, л. Ревуцького, м. Леонтовича, к. Стеценка, п. Козицького.

Однією важливих ланок, що з’єднували українську радянську музику з музичною культурою минулого, була хорова творчість М. Леонтовича, К. Стеценка i Я. Степового.

Засновники українського радянського пiсенно-хорового мистецтва – Л. Ревуцький, М. Верикiвський, П. Козицький, К. Богуславський Г. Верьовка – першими збагатили цей вид хорової творчості, роэширивши її iдейно-образний i жанровий діапазон, надавши сучасного звучання народнопiсенним образам минулого.

Я. Степовий Чутливо реагуючи на запити нової масової аудиторії, прагнучи розширити репертуар новостворених колективів i численних самодіяльних гуртків, Я. Степовий пiдготував до друку першу на Україні нотну збірку революційних пісень.

М. Леонтович аранжував для хору «Інтернаціонал», «Молоду гвардію», «Ми ковалі». Ці обробки були розраховані на масове виконання в армiйськiй, студентській, робiтничiй самодiяльностi.

Багато з обробок народних пісень М. Леонтовича належать до жанру хорової мініатюри. В подальшому розвитку хорової музики на Україні ясно простежуються обидва напрямки (куплетно-варіативна форма та хорова мініатюра). Причому традиції М. Леонтовича стали визначальними не лише для обробок народних пісень, але й багатьох оригінальних творів. Так, тенденція до укрупнення масштабів твору та симфонiзацiї форми проявилася в деяких обробках та хорових диптихах П. Козицькото, почасти –у М. Верикiвського («На майданi»), у багатьох хорах Г. Верьовки, в хорових обробках А. Коломiйця. Лiнiю хорової мініатюри продовжили у своїй творчості М. Верикiвський, М. Колесса (обробки), у післявоєнний період Б. Лятошинський (хори на слова М. Рильського, А. Фета), Г. Майборода (хорові прелюди на слова М. Рильського та В. Сосюри). Обробки М. Верикiвського для хору а капела (наприклад, «Ой піду я попід лугом», «На городі та все білі маки», «Котику сіренький») наближаються до хорового стилю М. Леонтовича своєю музичною мовою, наскрізною варiацiйною формою, але разом з тим позначені творчою iндивiдуальнiстю автора. Їх ладогармонiчна мова часом вишукана, фактура – граціозно тонка й прозора.

В обробках П. Козицького «Вісім прелюдiв-пiсень» (1923) співставленні різноманітні за жанром та емоційно-образним змістом мініатюри: балади (Ой у полі, полі»), веснянки («Через сінечки в вишневий сад»), сатиричні пісні (Ой пила, пила»), жартівливі («Ой коляда, колядниця» та «Ой дуб-дуба», в яких особливо відчутний вплив музики М. Леонтовича, насамперед його хорів «Щедрик» та «Дударики»).

Крім використання характерної для М. Леонтовича форми пiснi-поеми, що базується на фактурно-варіаційному принципі з наскрізним розвитком, П. Козицький створює вільний тип обробки, в якій відмовляється від строгого проведення мелодії народної пісні в кожному куплеті, замінюючи його поліфонічним i ладогармонiйним розвитком інтонацій. Так, замість куплетно-варiацiйної форми виникає, наприклад, тричастинна з розробковою серединою (пісні «Ой у полі, полі», «Ой до того жита»). У циклі П. Козицького «Вісім українських народних новел» (1936-1937) соціальний зміст обраних пісень зумовив психологiзацiю образів, що набувають часом трагічного забарвлення («Ой зацвіла рожа», «Крутий берег»). Високими художніми якостями і новаторським підходом до жанру позначена хорова мініатюра «Не стелися, зелений кудрявчик». Композитор сміливо розширює інтонаційну сферу жанру, доручаючи хоровій партії сольну за своєю природою мелодію протяжної пісні. Завдяки гранично лаконічній фактурі (найпростіша гетерофонія, що епізодично зливається в монодію), народна мелодія зберігає найістотніше в своєму інтонаційному змісті – особистий характер висловлювання.

Подібний вільний тип хорової обробки, яка по суті є оригінальним твором, зустрічається в творчості талановитого українського М. Коляди (наприклад, в обробці для хору з фортепіано «Ой, у лісі на ялині»).

Продовжувачем традицій М. Лисенка та М. Леонтовича в жанрі обробки став Л. Ревуцький. Домагаючись глибокого розкриття змісту народної пісні, він застосував свої власні прийоми. Якщо в сольних обробка композитора велика роль належить фортепіанній партії, а сама народна мелодія майже завжди зберігається незмінною, то в хорових обробках, створених у 20-ті роки ХХ ст., супровід менш деталізований, мелодія, іноді змінюючись, проводиться в різних глосах.

Це дозволяє використовувати виразові можливості співацьких голосів. Фактурний план твору виступає як один з дійових засобів характеристики героїв, драматизації оповіді, кульмінаційних акцентів та емоційних підйомів.

Формотворчу функцію має також переміщення мелодії в нову тональність у веснянці «В вишневiм садочку», що поєднується з віртуозно виконаним сполученням теми в ритмічному збільшенні та її трикратним повторенням в основному вигляді. Короткий мотив гумористичної пісні «Дiд iде», покладений в основу хорового твору, при багаторазовому проведенні модифікується, проходить у різних голосах, збагачується зображальними деталями, що вiдтiнюють комiзм поведiнки персонажiв цього хору-сценки. Мiнорна трансформацiя теми передае плаксивий тон баби, використання полiфонiчної форми фугато зi стреттою на органному пунктi в кiнцi (нiби навмисний розрив мiж формою i змiстом) — підсилює комічний ефект.

Г. Верьовка здiйснив хоровi обробки пiсень мiжнародного пролетаріату: iталiйської «Вперед, народе, йди» i французької «Карманьйоли». Згодом почали з’являтися й оригiнальнi твори, спiвзвучнi новiй добi.