Характерологія Типологія

Список диференційних ознак відкритий закритий

Список мов закритий відкритий

Методика характерології полягає в тому, що дослідник, аналізуючи матеріал за заданим списком відповідно до мети лінгвістичного дослідження, виявляє набір суттєвих ознак. Характерологія має справу тільки з важливими ознаками в певній мові на певній стадії її розвитку. І в контрастивній лінгвістиці, і в типології, і в характерології в центрі уваги — відношення подібності й відмінності у структурі зіставлюваних мов. Однак у кожному конкретному випадку виступають різні аспекти цих відношень. Зіставне (контрастивне) мовознавство досліджує ознаки структурної подібності й відмінності незалежно від типологічної релевантності. І для характерології, і для зіставного мовознавства також релевантні такі базові поняття, як «тип мови» або «клас».

Універсологія

У теорії і практиці лінгвістичних досліджень усе виразніше простежується відмежування від власне типології універсології.

Універсологія (лінгвістика універсалій) — напрям досліджень, зорієнтований на виявлення найзагальніших структурних характеристик мови, які виокремлюють її з-поміж інших природних і штучних сигнальних систем.

Так, у всіх мовах є голосні і приголосні фонеми. Факт наявності голосних і приголосних має загальний, універсальний характер. У переважній більшості мов є форма теперішнього часу дієслова. І хоча, наприклад, в англійській мові існує дві форми, рівнозначні українському теперішньому часу, а в українській, російській, французькій і німецькій мовах тільки одна, все одно форма теперішнього часу має загальний, універсальний характер. У всіх мовах світу думки виражаються реченнями. У кожній мові є власні імена. Такі спільні для всіх або для більшості мов риси називають універсаліями.

Мовні універсали визначають на основі трьох параметрів: 1) спільність властивостей усіх мов на відміну під «мови» тварин; 2) сукупність змістових категорій, що виражаються певними засобами в мові; 3) спільність властивостей самих мовних структур. Прикладом мовної універсали першого типу може бути така: людською мовою можна легко породжувати й сприймати нову інформацію; другого — в усіх мовах виражені відношення між суб'єктом і предикатом, є категорії посесивності, оцінки, множинності. Найбільша кількість універсалій належить до третього типу: в мові не може існувати менше десяти і більше вісімдесяти фонем; якщо в мові є троїна, то обов'язково є й двоїна; якщо є протиставлення приголосних за твердістю/м'якістю, то немає поліфонії голосних; якщо слова тільки односкладові, то вони одно-морфемні і в мові наявний музикальний наголос; якщо в мові є флексія, то є й дериваційний афікс; якщо в мові суб'єкт стоїть перед дієсловом і об'єкт стоїть перед діє-словом, то в ній є відмінки; якщо в мові є прийменник і немає післяйменника, то іменник у родовому відмінку розташовується після іменника в називному відмінку; якщо в мові є категорія відмінка, то є й категорія числа. Існують також універсали, які стосуються всіх рівнів мови, наприклад для будь-якого протиставлення маркований член трапляється рідше, ніж немаркований.

Універсали показують, що в мові може бути і чого в мові не може бути. Іншими словами, вони визначають ті обмеження, які накладаються на мову, і демонструють спільність принципів побудови всіх мов. Очевидно, універсали зумовлені особливостями фізіологічної будови мовленнєвого апарату (фонетичні універсали) й існуванням єдиних для всього людства способів осмислення дійсності. Існує кілька класифікацій універсалій, за основу яких взято різні критерії. За методикою встановлення розрізняють:

– дедуктивні універсали" (встановлюються шляхом припущення і є обов'язковими для всіх мов);

– індуктивні (встановлюються емпірично ієн усіх відомих мовах).

За поширенням у мовах виокремлюють:

– абсолютні, повні (які не мають винятків);

– статистичні, неповні (позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови; їх ще називають фреквенталіями).

З огляду на характер універсалій виділяють:

– прості, елементарні, які констатують наявність або відсутність чогось (у всіх мовах є X);

– складні, імплікаційні, які визначають певну залежність між різними явищами (якщо в мові є X, то в ній є У).

За часовим критерієм розрізняють:

– синхронічні (характерні для сучасного стану мов);

діахронічні (стверджують однакові закономірності змін у всіх мовах). Наприклад: найпізніший дієслівний час — майбутній; спершу виникають вказівні, особові й питальні займенники, а відтак зворотні, присвійні, неозначені й заперечні. Діахронічний характер мають переважно лексико-семантичні універсалі!, як-от: в усіх мовах слова зі значенням «тяжкий» (вага) набувають значення «трудний», слова зі значенням «довгий» -«тривалий» (час), слова зі значенням «короткий, невеликої довжини» – «нетривалий», слова зі значенням «гіркий» (смак) — «сумний, болісний, печальний», слова зі значенням «солодкий» (смак) — «приємний», слова зі значенням «кислий» – «який виражає незадоволення, сумний, тужливий», слова зі значенням «твердий» — «стійкий, непорушний» (про людину, характер, слова тощо), слова зі значенням «м'який» — «лагідний, покірливий» і «приємний для сприйняття, не різкий» (про звук, голос, погляд, рух, усмішку), слова зі значенням «гострий» — «який сильно діє на органи відчуття» (про смак, запах) і «розвинутий, витончений, рафінований» (про слух, зір, пам'ять), слова зі значенням «тупий, невідточений» — «розумове обмежений», слова зі значенням «тяжкий» (про вагу) — «який спричиняє фізичні й душевні страждання» і «який виявляється у вищому ступені» (спека, хвороба, горе), слова зі значенням «легкий» (про вагу) – «простий, доступний для розуміння, не важкий для виконання», слова зі значенням «пустий» (незаповнений) — «неглибокий, незмістовний», слова зі значенням «тонкий» — «витончений, вишуканий, елегантний» тощо. Спостерігаються й однакові фонетичні зміни. Так, чергування [к] — [ч] було характерним для давньоруської, староанглійської, шведської та інших мов. Редукція закінчень у ненаго-лошених складах мала місце в багатьох мовах світу. Діахронічні універсали мають велику прогностичну силу: дають змогу прогнозувати зникнення одних явищ і появу інших. Вони також допомагають реконструювати колишні мовні факти

Універсали й унікалії — два полюси на шкалі подібностей і відмінностей мов. Немає мов, які б не мали спільних ознак зі всіма іншими мовами, але немає й мов, які б не мали власних, властивих тільки їм рис. Універсологія змикається із загальним мовознавством, яке вивчає загальні закономірності будови мови, а вивчення унікалій є предметом конкретного мовознавства. «Універсальна граматика, — зауважує Дж. Ді П'єтро, охоплює всі основні властивості мови, а конкретна — відображає унікальні інтерпретації цих властивостей кожною конкретною мовою» [Ди Пьетро 1989: 89].

Знання універсалій необхідне мовознавцям, які працюють у галузі ареальної лінгвістики, типології та історичної реконструкції. Стверджувати про ареальне зближення, генетичну близькість чи запозичення мовного явища можна лише тоді, коли доведено, що це не є універсалією.

Розглянувши співвідношення зіставного (контрастивного) мовознавства, типології, характерології й універсології, можна зробити висновок, що відмінність між ними головним чином полягає в розподілі завдань. Завданням типології передусім є виявлення ізоморфізму мов, що об'єднує їх у певні типологічні класи. Явища аломорфізму типологія використовує також, але як критерії, які виокремлюють різні типологічні класи мов. Оскільки відношення структурного ізоморфізму й аломорфізму певною мірою є і в полі зору зіставного мовознавства, характерології й універеології, то вирішальним критерієм їх розмежування можуть слугувати різні аспекти мовного ізоморфізму й аломорфізму. Зіставне мовознавство розглядає будь-які ознаки структурної подібності/відмінності мов незалежно від їхньої типологічної релевантності. Характерологія розглядає будь-які структурні риси мов, також не звертаючись до поняття мовного типу і обмежується певним способом окресленим колом мов. Універсологія досліджує ізоморфізм, який поширюється на всі чи більшість мов світу. Однак ці різновиди мовознавчих досліджень тісно пов'язані між собою, і тому контрастивні дослідження повинні враховувати дані типології, характерології й універсології.

Література: [5с. 40-56]