6. Характеристика жанрів телевізійної художньої публіцистики

Нарис – жанр, що лежить на межі між дослідженням і розповіддю. Від розповіді він відрізняється тим, що у ньому відображуються події і факти, які дійсно відбувалися у житті, з вказівку на час і місце дії, зазвичай зі справжніми іменами людей.

Головний предмет зображення – людина (за виключенням науково-популярного). Закадровий текст будується на порівняннях, він наповнений пізнавальними елементами, містить індивідуальні оцінки.

Замальовка – у цьму жанрі образність превалює над інформаційністю. На відміну від нариса вона не завжди композиційнго завершена, глибока і лаконічна. На телебаченні це найчастіше видові зйомки, деяка єдність взаємопов’язаних кадрів. У замальовки нема чітко окресленого приводу, але є висока художня оперативність роботи, що проявляється у строгій композиційній завершеності кожного кадру, у прискіпливому відборі ракурса, світової тональності. Дуже часто текст взагалі відсутній. Журналіст обирає об’єкт зйомки, обговорює з режисером її хід, довжину і потім обирає з оператором тональність. Широко використовується музичне і шумове оформлення.

Есе - практично відсутній, тому що вимагає надзвичайно талановитого автора.

Фельєтон – головний сатиричний жанр публіцистики. Широко використовуються прийоми перебільшення, образного мовлення. Найпоширеніший асоціативний монтаж.

Памфлет – критика носить викривальний характер.