3.1 Тези

Теза – положення, висловлене в книзі, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести; положення, що коротко й чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь; коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо

Відповідно до мети тези поділяють на вторинні й оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад підручнику, монографії, ста­тті) під час читання, реферування, їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі. Обсяг тез відпо­відає кількості інформаційних центрів тексту. Зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез:

- формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

- викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів; записуючи тези, нумерують кожну; у кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

- якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

- стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

- преамбула (1-2 тези);

- основний тезовий виклад (3-6 тез);

- висновкова теза/тези (1-2).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрун­товують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики.

Основний тезовий виклад передбачає вирішення таких завдань:

- сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і матеріал дослідження;

- описати перебіг дослідження;

- визначити критерії оцінювання і технологію оброблення ре­зультатів.

Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, пер­спективи подальшого дослідження.

Виписки – це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки), або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту. Виписувати з книги теоретичні положення, статичні, хроно­логічні відомості можна як під час читання, так і після нього. Цитату обов'язково брати в лапки, а на кожну виписку давати посилання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталогових картках.