1.1 Сучасні підходи до вивчення дискурсу

На сучасному етапі у звязку з інтенсивним розвитком лінгвістики тексту та повязаних з нею пошуків нових шляхів і методів аналізу тексту, політична промова розглядається як текст особливого типу, в основу якого покладено “трансцендентну структуру” (термін О.О.Реформатського), яка відбиває специфіку комунікативної ситуації тексту та характеризується такими лінгвостилістичними параметрами: аргументативний характер розгортання тексту, обєктно-субєктний спосіб організації інформації, відверта авторська інтенція, безпосередня й постійна апеляція до адресата, специфіку якого теж визначають односпрямовані та спеціально організовані мовленнєві засоби й набір релевантних комунікативно-прагматичних настанов [18,c.390].

Дискурс належить до сучасних мовних конструктів у сфері наукової комунікації, хоча його змістовне наповнення потребує відповідної рефлексії. Розглянемо окремі поняття, теорії, парадигми як такі, що складають ядро політичного дискурсу. Інколи використовуємо при цьому цілком відповідний еквівалент, називаючи категоріально-понятійний апарат «науковим дискурсом», конкретизуючи його в межах предметності окремо взятої науки. Саме так зявляються словосполучення «соціологічний дискурс», «психологічний дискурс» тощо. Звязок слова «дискурс» із науковою тематикою історично зумовлений. Слово «дискурс» «було запозичене на початку XVI століття із середньофранцузької в значенні «спілкування й бесіда» і спочатку вживалося лише в бесіді на наукові теми, потім у бесіді взагалі [3,c.378]. Тому поняття дискурс у горизонті наукової практики є цілком іманентним та аксіоматичним. Інша річ, коли це поняття здійснює «інтервенцію» або «природну асиміляцію» у просторі окремо взятої науки. Якщо вдатися до термінології, то дискурс або аналіз дискурсу (diskcourse, discourse analysis) - «це дослідження мови, її структури, функцій і зразків використання» [4,c.322]. У межах самої лінгвістики дискурс розглядався як «функціональний стиль», «означав передусім особливий тип текстів - розмовних, бюрократичних, газетних тощо, але також і відповідну кожному типу лексичну систему і свою граматику...». Поняття «дискурс» використо-вувалося в спеціальній літературі також для позначення контексту [28,с.148].

Основна відмінність дискурсу полягає у властивих розвитку та зумовленості екстралінгвістичними чинниками, а відмінність між дискурсом і мовленням - у чітко вираженій соціальній орієнтації першого й індивідуальному характерові другого. Дискурс - це своєрідне “віддзеркалення” тексту в свідомості конкретного індивіда у конкретній ситуації в конкретний момент. На відміну від тексту, він є носієм не тільки інформації, а й усього, що її спричинило: чинників, що породжують нову інформацію і нові тексти. “Записати” дискурс повністю так само неможливо, як неможливо “записати” хоча б одну мить життя людини - у всій сукупності її слухових і зорових вражень, дотикових, нюхових, смакових, соматичних відчуттів, психологічних переживань, потоку думок тощо. Текст становить “упаковану” комунікацію, включаючи в згорненому вигляді не тільки всі елементи комунікативного акту, а й сигнали для їх дешифрування, але це ні в жодному разі не означає, що текст є дискурсом, адже дискурс у філогенезі передує тексту, подібно до того, як діалог передує монологу, а мовлення - мовній системі [23,c.342].