logo
Zagalne_movoznavstvo_Levchenko_1-8 / Лекц_я_3

2) Як система значень (понять, семантичних конфігурацій, семантичних полів), зіставлених із різнорівневими мовними формами.

О. Бондарко запропонував теорію функціонально-семантичного поля як системи різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категорійного змісту (аспектуальність, модальність, стан, персональність, посесивність, міра, локативність, темпоральність тощо).

Логік Г. Грайс вважав, що успішна комунікація можлива за умови дотримання чотирьох максим:

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мовленнєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є

намір (інтенціональність),

цілеспрямованість і

конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Основу теорії мовленнєвих актів заклав англійський філософ Дж. Остін (1911 —1960).

Три рівні мовленнєвого акту:

іллокуція (відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації),

перлокуція (вплив на свідомість та поведінку адресата, виникнення нової ситуації),

локуція (використання мовних засобів для досягнення мети).

Остін визначав як іллокуцію наказ, інформування, попередження, а як перлокуцію — переконання, досягнення мети, реакцію подиву, страху, обман.

Я зайду до Вас

Іллокуція - повідомлення, обіцянка, погроза тощо?

Непрямі мовні акти:

Я хотів би побути сам .

У кімнаті душно .

З комунікативною лінгвістикою тісно пов'язана прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що стосуються мовця, адресата, їхньої взаємодії в комунікації, а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток прагматики пов'язаний із розвитком теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера.

[Leech G. N. 1983; Levinson St. 1983; Степанов 1981; Булыгина 1981].

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. performo «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчинку.

Я оголошую війну; Я клянусь; Я заповідаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути недоліки.

Поняття перформатива ввів Дж. Остін.

У його концепції це поняття було пізніше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто комунікативної спрямованості висловлення.

Для адекватної інтерпретації тексту / дискурсу необхідно:

Для здійснення цього переліку операцій функційна граматика використовує систему мовних засобів і категорій, таких, як

темпоральність,

аспектуальність,

таксис,

модальність,

визначеність / невизначеність,

нереальність,

буттєвість,

локативність та ін.

Лінгвопрагматика

Відмінності прагматичного підходу до одиниць мови від семантичного (за Дж. Лічем)

Виокремлюють такі макроінтенції (соціальні мотиви):

евристичну, що репрезентує пізнавальну спрямованість суб'єктів спілкування;

фатичну, що відображає потребу в соціальних зв'язках і підтримці контакту;

експресивну, що представляє потребу суб'єктів в емоційному контакті і розрядці;

регулятивну як «нормувальну» активність членів соціуму з метою кооперативного задоволення потреб.

Методи психолінгвістики:

звичайне спостереження із записом його результатів на магнітофон, відеоплівку або папір або з використанням належних випробуваним особам творів, щоденників, листів тощо;

Основні одиниці лінгвопрагматики

Д. Гаймс під час ідентифікації типу мовної події пропонує використання дев'яти категорій:

Основною одиницею спілкування різні автори визнають мовний акт, комунікативний акт, висловлювання, дискурс, текст і навіть жанр.

Під комунікативним актом розуміють умовний фрагмент дискурсу - єдність мовного акту мовця, аудитивного акту слухача і комунікативної ситуації (Dijk, 1981).

Висловлення породжується комунікативною ситуацією, компонентами якої є:

Предикація - це приписування мовцем предикатної ознаки предмету мови в координатній сітці модальності, часу, особи в даній комунікативній ситуації з погляду адресанта, який здійснює вибір інформування адресата про будь-яку подію як про реальну, що відбувається зараз (або постійно), в минулому або майбутньому, або як про нереальне, можливе, бажане тощо.

Референція - це віднесення імен (іменних груп) у конкретному мовному творі до денотатів-референтів. Референція до об'єктів дійсності передбачає їх виокремлення в загальному денотативному просторі комунікантів.

Актуалізація у висловленні пов'язана з виділенням нової для адресата інформації, яка міститься її в позиції реми.

Теорія перформативів і мовний акт