Невидимий Бог створив видимий світ.

Арно і Лансло розмежовують поверхневі й глибинні структури, коли стверджують, що ця фраза містить три судження: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Поверхневою структурою є все речення, а глибинною — наведені три судження.

Глибинна структура формує зміст речення, визначає його семантичну інтерпретацію, а поверхнева є звуковим втіленням цього змісту. Глибинна структура співвідноситься з поверхневою за допомогою граматичних трансформацій.

Необхідно сформулювати правила, за якими породжується необмежена кількість пов'язаних між собою глибинних і поверхневих структур.

Положення про глибинні й поверхневі структури є одним із основних у вченні Хомського.

Проблеми мови він пов'язує з проблемами людського знання і водночас вважає, що через вивчення мови можна глибше пізнати людську природу. У зв'язку з цим згадує положення Декарта про вродженість мисленнєвих структур, зокрема мовної компетенції.

Вроджені структури — це поняття, які не набуваються через досвід, навчання, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції. Їх можна також розуміти як вроджену здатність до засвоєння мови. Про вродженість мовних структур, зауважує вчений, свідчить той факт, що володіння мовою в основному не залежить від розумових здібностей людини.

• Здобутки:

• підвищила вимогу до  експліцітності  лінгвістичного опису, що задається в формі обчислення;  

• привернула увагу до неспостережуваних об'єктів синтаксису, існування яких визначається побічно;

• сприяла виробленню апарату опису синтаксису, який можна порівняти за детальністю з апаратом опису морфології;

• ввела в лінгвістику техніку формалізації опису, що полегшує, зокрема, автоматизацію мовних процесів за допомогою ЕОМ.

• Недоліки: апріорність у виділенні вихідних синтаксичних одиниць, недооцінка ролі прагматичних чинників, невелика здатність для опису різноструктурних мов тощо.

НЕОГУМБОЛЬДТІАНСТВО

напрямок у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.

Європейське неогумбольдтіанство

Європейське неогумбольдтіанство виникло в 20-ті роки XX ст. в Німеччині.

Найяскравіший представник європейського неогумбольдтіанства — німецький учений

Лео Вайсгербер (1899 — 1985).

Праця «Про сили німецької мови» (1950 р.).

Наприклад: слово Unkraut «бур'ян» .

Слово Wurm, яке в сучасній мові має значення «черв'як», позначало не тільки черв'яків, а й змій, драконів, павуків і гусениць, тобто все, що повзає;

слово Vogel «птах» — не тільки птахів, а й бджіл, метеликів і мух, тобто все, що літає.

Слова, яке б позначало тварин взагалі, не було, зате були слова для йменування чотирьох груп тварин:

Tier «тварини, які бігають»,

Vogel «тварини, які літають»,

Visch «тварини, які плавають» і

Wurm «тварини, які повзають».

Американське неогумбольдтіанство

Зародження американського неогумбольдтіанства пов'язують з іменем Франца Боаса (1858—1942).

Працю Боаса (дослідження індіанських мов) продовжив його учень Едуард Сепір (1884—1939). Праця «Мова» (1921 р.).

Ідеї Сепіра розвинув американський учений Бенджамін Уорф (1897—1941).

Уорф доходить висновку: у мовному світі все відносне. Ми членуємо світ так, як підказує рідна мова. Він полягає в тому, що подібні фізичні явища дозволяють створити подібну картину всесвіту тільки за подібності або принаймні за співвідносності мовних систем». Гіпотеза Уорфа отримала в мовознавстві назву гіпотези мовної (лінгвальної) відносності. Оскільки ідея цієї гіпотези була закладена ще Сепіром, то її називають також гіпотезою Сепіра — Уорфа.

• Гіпотеза лінгвістичної відносності досі зберігає статус саме гіпотези. 

За XX століття змінилося три наукові парадигми:

• порівняльно-історична (генетична),

• системно-структурна (таксономічна) й

• комунікативно-функційна.

сукупність шкіл і напрямків, які вивчають функціонування мови як засобу спілкування.

Виникла в 1976 p. (створено Міжнародне товариство функціональної лінгвістики у Франції). Представники:

А. Мартіне,

М. Мамудян,

Ж. Мунен,

Е. Бюйсанс,

Дж. Харві та ін.

Основний принцип функційної лінгвістики — розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови), який уперше був проголошений у «Тезах Празького лінгвістичного осередку» в 1929 р. Функційний підхід передбачає аналіз функційної природи мовних одиниць та й мови загалом, за якого акцентується на призначенні мовної одиниці.

Функційна лінгвістика (функціоналізм) виходить за межі структуралізму і ґрунтується на положенні про те, що мовна система та її складники схильні до впливу і формуються під впливом функційних вимог. Завдання функціоналізму полягає в поясненні мовної форми через її функцію.

Отже,

• 1) функціоналізм загалом не заперечує існування самостійної мовної системи або «мовної форми», а лише стверджує, що вона схильна до функційного впливу;

• 2) функціоналізм не відкидає формальних методів опису. Ставлення до формальних методів не пов'язане з основним пунктом протистояння функціоналізму і формалізму - ставленням до ролі функції мови і до впливу функції на мовну систему.

Основні принципові відмінності функціоналізму від генеративної граматики

• Функціоналізм - це принципово типологічно орієнтована лінгвістика. Функціоналізм не формулює жодних апріорних аксіом про структуру мови, а цікавиться всім обсягом фактів природних мов. Навіть ті функційні роботи, які мають справу з якоюсь однією мовою (українська, англійська або якась «екзотична» мову), як правило, містять типологічну перспективу, тобто поміщають факти розглянутої мови в простір типологічних особливостей. У цьому контексті всю історію генеративної граматики останньої чверті ХХ століття треба розглядати, як пошук можливостей знайти відповідність матеріалу типологічно різнорідних мов з концептуальними положеннями «Універсальної граматики» Н. Чомського, сформульованими в 1950-60-х рр.

• Друга характеристика функціоналізму, - емпіризм, тенденція до аналізу великих обсягів даних, отриманих в процесі спостереження за функціюванням мови в комунікативному просторі соціуму (наприклад, корпуси розмовної мови, що використовують У. Чейф і С. Томпсон). «Прикладний» характер таких досліджень не заперечує теоретичних узагальнень, і багато функційних праць є цілими лінгвістичними теоріями.

• Функціоналізм активно використовує кількісні методи - від простих підрахунків (Т. Гівон) до статистики в повному обсязі (Р. Томлін).

• Функціоналізм має міждисциплінарну основу. Дослідження проводять «на стику» з психологією (У.Чейф, Р. Томлін), соціологією (С. Томпсон), статистикою (М. Драєр), історією і природними науками (Д. Ніколс).