1.1. Основні поняття фразеології як самостійної галузі мовознавства

Термін «фразеологія» утворений від грецьких слів phrasis (мовний зворот) та logos (вчення) і в сучасній науці вживається у двох значеннях: 1) розділ мовознавства, який присвячений вивченню фразеологічного складу мови, тобто предметом вивчення цієї науки є семантичні, морфологічні та стилістичні властивості фразеологізмів; 2) сукупність фразеологічних одиниць, властивих окремій мові, будь-якому письменникові або літературному твору.

Фразеологія – мовознавча дисципліна, що всебічно вивчає структуру і семантику фразеологічних одиниць, функцію їх у мові та мовленні, історію їх виникнення й розвитку. Об’єктом її вивчення є стійкі звороти, словосполучення, які в науці називаються фразеологізмами, фразеологічними зворотами або сталими висловами мовлення [8]. Загалом фразеологія є порівняно молодою лінгвістичною дисципліною. Її становлення припадає на 40-60 рр. ХХ століття.

У свою чергу, фразеологізми – це стійкі відтворювані сполуки слів, що мають своєрідні, специфічні структурні властивості, якими вони відрізняються від звичайних вільних синтаксичних конструкцій, а також від окремих слів, що їх вивчає лексикологія. «Будь-який мовний утвір, яким би він щодо розміру, структури і значення не був – є фразеологізмом, якщо він надслівний і відтворюваний» [17, с. 11]. Ці стійкі словосполучення є експресивними поєднаннями слів, що володіють єдиним цілісним значення і виконують одну синтаксичну функцію. Під стійкістю фразеологічного поєднання розуміють незмінність закріпленого за ним лексичного складу, під експресивністю – наявність емоційно-оцінного забарвлення. Ці словосполучення використовуються у мові у вигляді готової лексичної одиниці і виражають значення, яке часто має мало спільного зі значенням тих слів, що входять до їх складу, наприклад: «собаку з’їсти», «топтати ряст», «як кіт наплакав» тощо.

Зі становленням фразеології як самостійної дисципліни відразу постало завдання систематизації різнорідного фразеологічного матеріалу. Як наслідок, спираючись на ті чи інші ознаки фразеологічних одиниць, дотримуючись певних принципів (семантичного, функціонального, граматичного, генетичного тощо), науковці запропонували ряд класифікаційних схем, що активно використовуються у теоретичній і методичній літературі і в наш час.

Загальновизнаною в науковій літературі є зокрема семантична класифікація В.Виноградова. В її основу покладено принцип нерозкладності семантики фразеологічних одиниць. Фразеологічні одиниці, являючи собою єдине значеннєве ціле, не є однаковими з погляду поєднання компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів. На цій підставі він виділяє три типи одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення [11, c. 132].

Фразеологічні зрощення – семантично неподільні фразеологічні одиниці,

у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів (бити байдики – ледарювати; пекти раків – червоніти; собаку з'їсти – набути досвіду;).

Дані фразеологізми характеризуються такими ознаками:

а) наявністю у складі фразеологічних одиниць застарілих слів, незрозумілих для загалу (збити з пантелику; ускочити в халепу);

б) наявністю граматичних архаїзмів ( притча во язицех);

в) втратою у межах фразеологічної одиниці живого синтаксичного зв'язку.

Фразеологічні єдності – це сталі, неподільні мовні вислови, загальне значення яких пов'язане з тими словами, що входять до їх складу (прикусити язика – замовкнути; кров з молоком – здоровий ). Ця фразеологічна категорія стала, в ній немає незрозумілого. До її складу входять ті вирази, що набули метафоричного значення, часто вживані образні вислови, узяті з мови народу, біблійні вирази тощо.

Фразеологічні сполучення – це стійкі мовні звороти, які характеризуються самостійністю складових елементів. Тут значення кожного компонента відокремлюється й чітко усвідомлюється. У фразеологізмах цієї групи відсутня образність. У переносному значенні вживають лише один компонент. Наприклад: справа честі, храм науки, людина великої душі, поле діяльності, задирати носа, ламати голову та ін. У фразеологічних сполученнях цього типу один із компонентів може виражатися синонімічним словом, тому допускається заміна компонентів: порушити питання, порушити справу.

Разом з цим, підтримуючи позицію В. Виноградова та зберігши три основні типи фразеологічних одиниць, М.Шанський виділив четвертий тип — фразеологічні вирази, що об’єднують такі стійкі у своєму складі і часто вживані фразеологічні звороти, які є не тільки семантично подільними, але й складаються цілком із слів із вільним значенням: Не все те золото, що блищить; Вовків боятися — в ліс не ходити тощо.

Як зазначає Ф. Медведєв [8], збагачення фразеологічного фонду мови відбувається за рахунок:

1. Власних мовних ресурсів. Фразеологізми творяться за внутрішніми законами розвитку мови.

2. Прямих запозичень та калькувань, пристосувань фразеологізмів до граматичної будови і лексичного складу своєї мови. В українській, російській та інших слов’янських мовах досить поширені фразеологізми міжнародного типу – кальки з давньогрецької та латинської, почасти і зі східних мов, у тому числі і біблійного походження.

3. Переосмислення давніх, традиційно вживаних у мові фразеологізмів.