1.3. Фразеологія у чеському контексті

Спираючись на працю української дослідниці Даниленко Л.І. «Паремії в чеських джерелах XX - початку XXI ст.: міжмовний контекст» [5] ми можемо простежити і своєрідність розвитку чеської фразеології. У своїй роботі авторка проаналізувала зокрема найбільші чеські збірки прислів’їв і приказок ХХ — початку ХХІ ст. — В. Флайшганса, Я. Заоралека, Й. Спілки, Д. Біттнерової і Ф. Шиндлера та дослідила основні джерела чеської пареміології, описала граматичну структуру і семантику паремій, що представляють два культурних світи: східно-візантійський і латино-німецький і, нарешті, визначила значення цих праць для славістики загалом. На нашу думку, праця є значним надбанням в області не лише чеської пареміології, але й фразеології, оскільки дає змогу докладно ознайомитись з тими основними поняттями, працями, положеннями, які дали поштовх до розвитку власне і фразеологічним дослідженням.

Значну частину праці присвячено насамперед аналізу наукових досліджень В. Флайшганса, зокрема його роботі «Česká přísloví. Sbírka přísloví, průpovědí a pořekadel lidu českého v Čechách, na Moravě a v Slezku», звідси ми насамперед дізнаємось про джерело більшості прислів’їв та приказок, які і формують фразеологічний кістяк будь-якого народу і чеського зокрема. Таким джерелом В. Флайшганс визначає Біблію, а саме притчі царя Соломона, перекладені старочеською мовою. Періодом формування даних прислів’їв дослідник визначає середні віки, на які власне і припадає поява основних збірок та зібрань паремій.

Можемо згадати й невеличку добірку К.Крауса «Česká přísloví» (1931) та дещо пізнішу працю Я. Заоралека «Lidová rčení» (1947), що містила загалом стійкі словосполучення, народні приказки та порівняння.

50-і роки минулого століття охоплюють період досліджень чеських паремій Й. Спілки. Основним своїм завданням він ставив зокрема проаналізувати формальні та семантичні зміни, які відбувались з плином часу та позначились на чеському паремійному фонді, а також відобразити сучасний стан чеських приказок та прислів’їв на усій території Чехії, Моравії та Сілезії.

На кінець ХХ століття припадає чергова спроба зібрання та вивчення сталих одиниць народної словесності. Значна заслуга тут належить Д.Біттнеровій і Ф. Шиндлеру, які активно займались збиранням та вивченням чеських паремій в рамках міжнародного німецько-чеського проекту «Діалог у світі людей і машин». Як наслідок майже через сто п’ятдесят років після “Mudrosloví národu slovanského ve příslovích” Фр. Л. Челаковського постає новий словник «Česká přísloví. Soudobý stav konce 20. století», який вдало репрезентував сучасний репертуар чеських народних прислів’їв.

Важливою датою стає і 1983 рік, адже саме тоді виходить друком чеський порівняльний фразеологічний словник (« Slovník české frazeologie a idiomatiky. Přirovnání») Ф. Чермака та Ї. Гронка, що зазнав перевидань в 1988 та 1994 роках. У ньому досить повно описані найуживаніші чеські сталі вирази та сентенції. Кожна фразеологічна одиниця супроводжується детальним поясненням значення, іншим синонімічним та антонімічним відповідником, а також її еквівалентом в німецькій, французькій, італійській та російській мовах. Таким чином ми можемо напевне говорити про певний чеський ренесанс в області фразеології та пареміології, який припадає на 80-і роки ХХ століття.

Початок ХХІ століття також характеризується значним збагаченням чеської лексикографії. Продовжують з’являтись збірки ідіом, приказок та прислів’їв. Усі вони різні за змістом, обсягом та призначенням. Тут виділяємо і словники Ї. Плахетки, які «…разом з цитатами мислителів усіх часів, уміщують прислів’я й образні вислови європейських і східних народів. Це радше популярні видання, розраховані на широкий загал, аніж критичні праці. У них немає передмови, списку використаних джерел…» [5, ст. 55].

Чільне місце в чеській лексикографічній практиці посідають і словники латинських прислів’їв, приказок, приповідок, ідіом і сентенцій: «Moudrost věků: lexikon latinských výroků, přísloví a rčení» (1988) Е. Кутякової, В. Марека, Ї. Захової або ж «Slovník latinských citátů: 4328 citátů s českým překladem a výkladem» (2005) Ї. Чермака та К. Чермакової.

Варто відмітити і те, що чеська фразеологія неодноразово висвітлювалась і в контексті інших мов, насамперед російської. Тут доречно згадати навчальний посібник з російсько-чеської фразеології Р.І. Яранцева [21], а також його працю «Русско-чешская фразеология» (1992) [20], де поряд з російськими фразеологічними одиницями подаються близькі або ж повністю відповідні їм за значенням чеські. Не залишається поза увагою і робота «Русская фразеология для чехов» (Степанова Л ., Мокієнко В ., Малінський Т.), 1995 року видання, що спрямована вже зокрема на ознайомлення з російським фразеологічним складом мови.

Отже, розглянувши праці, присвячені чеській фразеології, ми можемо відзначити певні закономірності розвитку даної лінгвістичної дисципліни в Чехії з її розвитком в інших країнах. Насамперед це наявність збірок та зібрань народних паремій, а також укладання фразеологічних словників. Чеські дослідники, подібно до наших вітчизняних та закордонних, також вбачали витоки фразеології саме в народній творчості, тому зусилля спрямовувалась власне на дослідження джерел сталих сполук та пояснення їх значення. Загалом акцент спрямовувався і на висвітлення особливостей чеських фразеологізмів та паремій у міжмовному контексті, зокрема значна кількість праць пов’язана з дослідженнями в області чесько-німецької та чесько-російської фразеології, що можливо стало наслідком безпосереднього історичного контакту зазначених народів.