1.4. Нові аспекти у вивченні фразеології

На початку ХХІ століття у фразеології продовжують розроблятися синхронічний та діахронічний аспекти, уточнюється термінологія, досліджуються системні зв’язки фразеологічних одиниць , розкривається сам механізм фразетворення. Новими аспектами у фразеології стають не лише нові напрями досліджень, а й більш фундаментальне висвітлення й раніше окреслених, але недостатньо опрацьованих питань. На зміну структурно – семантичній парадигмі поступово приходить психокогнітивний аспект (О. Баранов, Д. Добровольський, Є. Бартмінський, О. Левченко). З останніх робіт українських фразеологів він найбільш виразно представлений, мабуть, у працях О.О. Селіванової [12]. Разом з цим різко посилюється вивчення діалектної або ж ареальної фразеології, що супроводжується публікацією нових відповідних словників чи їх фрагментів (словники Г. Аркушина, Н. Бабич, А. Івченка, В. та Д. Ужченків, М. Якима та ін.).

Гостро ставиться й питання емоційно-експресивного значення фразеологічних одиниць (конотації) як важливого аспекту їх семантичної структури. «Під конотацією звичайно розуміють додаткові семантичні та прагматичні особливості («співзначення») фразеологічного значення, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект і зумовлюються як змістом, так і внутрішньою формою фразеологізму. […] Оскільки конотація, виражаючи національну специфіку мови, створює асоціативно-образне, символічне, культурно-історичне тло фразеологізму, ефективним засобом її виявлення є психолінгвістичний експеримент, а її занурення в матеріальне й духове життя народу спричинює так звану культурно – національну конотацію фразеологізмів.»[ 15, с. 432]. Загалом, культурно–національна конотація – це насамперед та образно-асоціативна частина фразеологічного значення, яка постає безпосередньо у результаті співвідношення звукової оболонки фразеологізму з тим його культурним кодом, що закладений мовною спільнотою, при цьому в даній словесній структурній єдності виявляється ментальність самого народу. [15]. Постання самого питання конотації фразеологізмів породило безліч поглядів та думок на її природу, статус, способи виявлення та опрацювання у фразеологічних ідіомах. Ці погляди були представлені як вітчизняними ( А. Ажнюк, С. Єрмоленко, Р. Зорівчак, Є. Отін) так і зарубіжними дослідниками ( Л. Блумфілд, Т. Лиховидова, Е. Найда, Ч. Осгуд, Е. Різель, В. Телія, Д. Шмельов).

Посиленої уваги надається антропоцентризму у фразеології, тобто спрямованості мовних одиниць на позначення «людини у мові». Як наслідок мова починає розглядатись як система культурних категорій, що обертаються навколо самої людини.

Як нам відомо, мова не стоїть на місці. Вона змінюється, зазнає певних інновацій. Це відкрита система, досить чутлива до процесів інтеграції, глобалізації, європеїзації та інтернаціоналізації. Як наслідок найбільшого впливу зазнають саме лексико-семантична та фразеологічна мовні системи. Саме тому потребують і подальших досліджень образно-емоційна основа фразеологізмів як на внутрішньому так і на міжмовному рівні, виявлення тенденцій становлення фразеологічних єдностей, їх моделювання тощо. Постає необхідність вивчення вже неофразеології та неографії.

Дослідження фразеології на міжмовному рівні стають особливо актуальними, оскільки неможливо повністю об’єктивно висвітлити фразеологію якоїсь окремої мови, без порівняння її з іншими мовами. Безсумнівно, ми вважаємо, що національна фразеологія має виходити за свої «етнічні» межі, оскільки ігнорування її взаємозв’язку з ширшим лінгвопростором може призвести до некоректних висновків. Як наслідок, у сфері фразеологічних досліджень постає практика міжнародних з’їздів мовознавців. Показовими тут залишаються теми, де превалює або нова тематика, або відомі теми висвітлюються з урахуванням нових фразеологічних досягнень. Наприклад Братиславська конференція (Словаччина, вересень 2004 р.) була присвячена «професійним фразеологізмам», тобто приналежним до певної спеціальності. Основні проблеми сучасного вивчення намічені, зокрема, у статті В. Мокієнка «Фразеологія і мова спеціальності: аспекти і дослідження» [15].

Отже, можемо зауважити, що на сучасному етапі розвитку фразеології продовжують розроблятись не лише нові напрями досліджень, а й більш фундаментально висвітлюються й раніше окреслені, але недостатньо опрацьовані питання. Важливого значення набуває психокогнітивний аспект та порівняльна міжмовна фразеологія. Продовжують упорядковуватись словники, зорієнтовані безпосередньо на зіставлення фразеологічних систем різних мов, що дає можливість більш коректного та досконалого вивчення даної лінгвістичної дисципліни. Окрім цього практикуються мовознавчі з’їзди, які уможливлюють більш широкий та різнобічний розгляд фразеологічної проблематики. Коло фразеологічної діяльності розширюється, залучається все більше нових аспектів досліджень. Фразеологічна система досить швидко та динамічно змінюється, оскільки йдеться не лише про власне етнічні збагачення фразеологічного фонду, але й про вплив міжмовних контактів. З’являється необхідність дослідження цих нових фразеологічних утворень. Маємо на увазі зокрема дослідження в області неофразеології та неофразеографії. Перед нами постає широке поле для подальшої наукової діяльності. А з розвитком техніки, комп’ютерних технологій уможливлюється створення цілих інформаційних баз, що сприятимуть більш точній систематизації, класифікації та аналізу фразеологічних одиниць. Окрім цього фразеологія може розглядатись у взаємозв’язку з іншими дисциплінами і не лише мовознавчими, що знову ж таки значно розширює можливості наукових досліджень.

Отже, на нашу думку, фразеологія як наука має всі перспективи подальшого розвитку і є досить актуальною як в плані синхронічного аспекту досліджень так і в плані діахронічного, адже багато питань, що стосуються походження та історії фразеологічних єдностей ще залишаються не до кінця відкритими та проаналізованими і тому потребують подальшого опрацювання.