2) Як система значень (понять, семантичних конфігурацій, семантичних полів), зіставлених із різнорівневими мовними формами.

О. Бондарко запропонував теорію функціонально-семантичного поля як системи різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категорійного змісту (аспектуальність, модальність, стан, персональність, посесивність, міра, локативність, темпоральність тощо).

Логік Г. Грайс вважав, що успішна комунікація можлива за умови дотримання чотирьох максим:

• інформативності (висловлення має бути змістовним),

• істинності (говорити тільки правду),

• релевантності (говорити тільки те, що стосується справи),

• ясності, чіткості (говорити коротко і зрозуміло).

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мовленнєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є

намір (інтенціональність),

цілеспрямованість і

конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Основу теорії мовленнєвих актів заклав англійський філософ Дж. Остін (1911 —1960).

Три рівні мовленнєвого акту:

іллокуція (відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації),

перлокуція (вплив на свідомість та поведінку адресата, виникнення нової ситуації),

локуція (використання мовних засобів для досягнення мети).

Остін визначав як іллокуцію наказ, інформування, попередження, а як перлокуцію — переконання, досягнення мети, реакцію подиву, страху, обман.

Я зайду до Вас

Іллокуція - повідомлення, обіцянка, погроза тощо?

Непрямі мовні акти:

Я хотів би побути сам .

У кімнаті душно .

З комунікативною лінгвістикою тісно пов'язана прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що стосуються мовця, адресата, їхньої взаємодії в комунікації, а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток прагматики пов'язаний із розвитком теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Серля, 3. Вендлера.

[Leech G. N. 1983; Levinson St. 1983; Степанов 1981; Булыгина 1981].

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. performo «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчинку.

Я оголошую війну; Я клянусь; Я заповідаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути недоліки.

Поняття перформатива ввів Дж. Остін.

У його концепції це поняття було пізніше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто комунікативної спрямованості висловлення.

Для адекватної інтерпретації тексту / дискурсу необхідно:

• 1) виявити сигніфікативне, денотативне і референційне значення мовних висловів, зокрема стилістичні, емоційні та оцінні конотації,

• 2) визначити часові та просторові межі описуваних подій;

• 3) врахувати анафоричні відносини, властиві як простому реченню (висловленню), так і тексту загалом,

• 4) оцінити відносини між комунікантами (учасниками ситуації) і характер інтенційної взаємодії у процесі мовного акту;

• 5) виявити імпліцитні смисли висловлювань (пресупозиції), а також зв'язки, що залучають даний текст до інтертекстуального простору на рівні дискурсивного і герменевтичного аналізу.

Для здійснення цього переліку операцій функційна граматика використовує систему мовних засобів і категорій, таких, як

темпоральність,

аспектуальність,

таксис,

модальність,

визначеність / невизначеність,

нереальність,

буттєвість,

локативність та ін.

Лінгвопрагматика

• Уперше про прагматику писав Чарлз Сандерс Пірс у ХIХ ст., а її основні параметри стосовно філософії прагматизму сформулював в 1920-ті роки Чарлз Морріс. Однак сучасна лінгвістично орієнтована прагматика розвивається швидше під впливом ідей пізнього Л. Вітгенштейна та теорії мовленнєвих актів.

• Прагматика (з грец. прагма - справа, дія) прийшла в лінгвістику з семіотики - теорії знакових систем, представленої (за Ч. Моррісом) трьома гілками: семантикою, синтактикою, прагматикою.

• Семантика вивчає відношення знака до об'єктів дійсності (значення знака),

• синтактика - відношення між знаками (зв'язок знаків),

• прагматика - відношення до знака того, хто його використовує (знак і людина).

• Лінгвістична прагматика тісно пов'язана з соціолінгвістикою і психолінгвістикою, з філософією природної мови, теорією мовних актів, функціональним синтаксисом, лінгвістикою тексту, аналізом дискурсу, теорією тексту, конверсаційним аналізом, етнографією мови, а також (в останні роки) з когнітивною наукою, з дослідженнями в галузі штучного інтелекту, загальною теорією діяльності, теорією комунікації.

Відмінності прагматичного підходу до одиниць мови від семантичного (за Дж. Лічем)

• «1. Семантична репрезентація речення відрізняється від його прагматичної інтерпретації.

• 2. Семантика підпорядковується правилам (вона граматична); прагматика слідує деяким принципам (вона «риторична»).

• 3. Правила граматики конвенційні; принципи прагматики неконвенційні: вони мотивовані цілями комунікації.

• 4. Прагматика співвідносить зміст висловлювання з його прагматичною (або іллокутивною) метою («силою»); це співвідношення може бути прямим і непрямим.

• 5. Граматичні відповідності визначаються алгоритмом перекодування; прагматичні відповідності визначаються комунікативними завданнями і їх дозволом.

• 6. Граматичні пояснення формальні; прагматичні пояснення функційні.

• 7. Граматика має справу з поняттями; прагматика - з міжособистісними відносинами і текстом.

• 8. Граматика оперує дискретними і певними категоріями; прагматика - градуйованими і невизначеними оцінками; якщо семантичні відмінності категорійні, тобто утворюють опозиції, то прагматичні відмінності скалярні» (Leech 1983).

Виокремлюють такі макроінтенції (соціальні мотиви):

евристичну, що репрезентує пізнавальну спрямованість суб'єктів спілкування;

фатичну, що відображає потребу в соціальних зв'язках і підтримці контакту;

експресивну, що представляє потребу суб'єктів в емоційному контакті і розрядці;

регулятивну як «нормувальну» активність членів соціуму з метою кооперативного задоволення потреб.

Методи психолінгвістики:

звичайне спостереження із записом його результатів на магнітофон, відеоплівку або папір або з використанням належних випробуваним особам творів, щоденників, листів тощо;

• експерименти на детекцію мовного сигналу, розрізнення, ідентифікацію, інтерпретацію;

• вільний асоціативний експеримент, спрямований на дослідження окремих слів чи груп слів, який дає змогу встановити для слів їх асоціативні поля (зв'язки-асоціації парадигматичні, синтагматичні та тематичні);

• спрямований асоціативний експеримент, що вводить обмеження або в сам стимул, або в експериментальне завдання;

• методика "семантичного диференціалу" Чарлза Осгуда, передбачає оцінку стимулу в будь-яких ознаках на основі заданих експериментатором шкал і застосовується не тільки в дослідженні окремих слів, але і звуків однієї мови, відповідних звуків різних мов і навіть цілих текстів - радіорепортажів, науково-популярних і поетичних текстів;

• ймовірнісне прогнозування (оцінювання суб'єктивної частотності окремих слів і її вплив на розпізнаваність в умовах перешкод);

• індексування тексту шляхом виділення в ньому стрижневих слів.

Основні одиниці лінгвопрагматики

• Комунікативно-прагматичний підхід до опису мови, на відміну від загального прагмалінгвістичного, зосереджує увагу саме на комунікативних одиницях, залишаючи осторонь прагматичність афіксів, грамем, лексем тощо. У центрі опису виявляються одиниці спілкування.

• Будь-яке спілкування реалізується принаймні в діаді адресант - адресат.

• Більшість дослідників, як правило, не обмежуються тільки суб'єктами активної взаємодії, а залучають до структури комунікативного акту від трьох-чотирьох (Н. С. Трубецькой, А. Гардінер) до шести-семи і більше елементів (Р. О. Якобсон, В. А. Артемов та ін.).

• Р. О. Якобсон виділяє шість елементів (факторів), що визначають мовний акт: відправник (мовець), одержувач (слухач), код (мова), повідомлення, контекст і контакт (Якобсон, 1985).

Д. Гаймс під час ідентифікації типу мовної події пропонує використання дев'яти категорій:

• 1) адресант і адресат (пізніше додав і категорію «аудиторія»),

• 2) «предмет мовлення»,

• 3) «оточення» («обставини») - місце, час, інші значущі параметри,

• 4) «канал» спілкування - спосіб здійснення комунікації;

• 5) «код»- мова, діалект і ін.;

• 6) «форма повідомлення» - мовний жанр;

• 7) «подія» - природа комунікативної події, в одному із жанрів якої реалізується певна ситуація;

• 8) «ключ» - оцінка ефективності мовної події;

• 9) «мета» - категорія, що відображає наміри учасників мовної ситуації (Hymes, 1972).

Основною одиницею спілкування різні автори визнають мовний акт, комунікативний акт, висловлювання, дискурс, текст і навіть жанр.

Під комунікативним актом розуміють умовний фрагмент дискурсу - єдність мовного акту мовця, аудитивного акту слухача і комунікативної ситуації (Dijk, 1981).

• Однією з центральних одиниць лінгвопрагматики є висловлювання, яке, на відміну від речення (одиниці потенційно комунікативної), є справді комунікативною одиницею.

Висловлення породжується комунікативною ситуацією, компонентами якої є:

• мовець і його адресат (у всій повноті соціальних і психологічних ролей, фонових і поточних знань і національних стереотипів);

• мотиви і цілі спілкування;

• інтенції адресата, його оцінки, емоції, ставлення до дійсності, до змісту повідомлення, до адресата;

• спосіб повідомлення, що передбачає вибір оптимальних засобів;

• місце і час спілкування тощо.

Предикація - це приписування мовцем предикатної ознаки предмету мови в координатній сітці модальності, часу, особи в даній комунікативній ситуації з погляду адресанта, який здійснює вибір інформування адресата про будь-яку подію як про реальну, що відбувається зараз (або постійно), в минулому або майбутньому, або як про нереальне, можливе, бажане тощо.

Референція - це віднесення імен (іменних груп) у конкретному мовному творі до денотатів-референтів. Референція до об'єктів дійсності передбачає їх виокремлення в загальному денотативному просторі комунікантів.

Актуалізація у висловленні пов'язана з виділенням нової для адресата інформації, яка міститься її в позиції реми.

Теорія перформативів і мовний акт