Творення дієприкметників
Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують. Утворені від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду(форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни – -ач- (-яч-) словоформи:
Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий,
пала[ють] + юч(ий) → палаючий,
леж[ать] + ач(ий) → лежачий,
го[ять] + яч(ий) → гоячий і т.і. - одна з найужваніших помилок в українській мові. Подібні форми українській мові не властиві їх вживають, коли не можуть позбутися впливу російської мови, де подібні словоформи – невід'ємна частина мови. В українській мові вживається форма той, що... чи такий, що... – що ріже, що палає, що лежить і т. і. Слово лежачий це прикметник, як і значущий.
Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-:
дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий.
Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу – від дієслів доконаного виду, теперішнього – від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:
виконати + н(ий) → виконаний,
пошити + т(ий) → пошитий,
обговорювати + н(ий) → обговорюваний
бачити + ен(ий) → бачений.
Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен : побачити + ен(ий) => побачений
Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.
Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п], [в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:
висловити + ен(ий) –> висловлений