1.1. Особливості вивчення дієприкметника
Дієприкметник – особливе окреме утворення , що посідає проміжне місце між дієсловом і прикметником , своєрідний гібрид ,що має ознаки обох частин мови.
Дієприкметник дуже складне мовне явище ,яке поєднує в собі розрізнені ознаки-дієслова і прикметника.
Як і дієслово має:
категорійне значення процесуальності;
властиві граматичні категорії:часу, вид , стану;
як і інші форми дієслова має керувати формою залежного іменника;
творяться від двох основ – інфінітива та теперішнього часу.
Подібно до прикметника має:
здатність узгоджуватись у роді, часі, відмінку;
під час відмінювання виявляє однакову з прикметником систему відмінкових закінчень;
первинне і основне синтаксичне значення як і в прикметника є означення [35, с. 76].
Існують дієприкметники активного і пасивного стату:
Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник: атакуючий загін, дозрілий плід.
Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший: розв'язана задача, пошитий костюм.