Односкладні речення іменного типу
Односкладні речення іменного типу:
номінативні / називні – це такий вид односкладних речень, головний член яких виражається іменником, рідше особовим займенником або числівником у Н.в. (Вікно. Сніги. Ми. Зимовий вечір.)
буттєві – вживаються в описах приподи, обстановки, внутрішнього стану людини, зовнішнього вигляду (Темінь. Луг. Чорні очі. Сором. Страх і біль.)
вказівні – ті ж, щой буттєві, але із вказівними частками «ось, он, вон» (Ось хатина. Он луг.)
оцінні – не лише називається предмет, але й дається його характеристика і використовуються відповідні частки (Яка чудова ніч! Оце так козак!)
номінативні, що вдиваються як назва установи, книги, журналу, пароплаву («Літературна Україна», «Аврора»)
Називні речення часто використовуються в художньому стилі.
генітивні – це такий тип односкладних речень, де головний член виражений найчастіше іменником або числівниково-іменниковим словосполученням і передають емоції, захоплення, здивування (А людей, людей! Скільки квітів!)
вокативні - це такий тип односкладних речень, де головний член виражається іменником у кличному відмінку, але на відміну від звертання містить заклик, спонукання, докір, жаль, захоплення («Доню», - з болем у голосі промовила мати. Ех, управителю, управителю!)
Основна сфера вживання – це розмовний стиль, при цьому важливу роль відіграють міміка, жести, інтонація.
*83.Односкладні речення дієслівного типу: особові односкладні речення (означено- особові, неозначено- особові, узагальнено-особові). Безособові та інфінітивні речення
Односкладні речення дієслівного типу
особові – характерні тим, що дієслова присудки у них своїми особовими закінченнями вказують на особу-виконавця:
означено-особові – такі односкладні речення дієслівного типу, в яких головний член виражений дієсловом у формі І і ІІ особи однини і множини (я, ти, ми, ви) теперішнього та майбутнього часу дійсного і наказового способу (Лечу, дивлюся… любимо Вкраїну, та не сміло.)
Широко вживаються у діалогах (розмовно-побутовий стиль) і в поетичній мові, надаючи висловленню більшої динамічності.
неозначено-особові - такі односкладні речення дієслівного типу, в яких виконавець дії чітко не визначений і головний член виражається дієсловом ІІІ особи множини (вони) теперішнього і майбутнього часу дійсного і наказового способу, а крім цього дієсловом у формі минулого часу у множині (Співають. Заспівають. Співали. Хай співають.).
Суб’єкт дії формою дієслова-присудка не підказується, тобто суб’єкт невизначений (дія стосується багатьох осіб, перелік яких неможливий або зайвий; тому, хто говорить особи невідомі; особи не називаються свідомо, хоча вони мовцеві відомі).
Вживаються найчастіше у розмовному стилі, художньому, значно рідше у науковому та офіційно-діловому.
узагальнено-особові - такі односкладні речення дієслівного типу, в яких головний член виражений дієсловом у формі ІІ особи однини і множини (ти, ви) дійсного або наказового способу (рідше й іншими способами), де суб’єкт дії мислиться як узагальнена особа. Найчастіше це прислів’я, приказки, афоризми, повчання, правила поведінки (Чесне діло роби сміло. Як постелеш, так і виспишся.).
безособові – немає жодного натяку на особу:
власне безособові – немає і не може бути підмета, а головний член такого речення виражається безособовою дієслівною формою на –но, -то (Всі позолочено ліси.); безособовими дієсловами, які означають стан природи чи стан людини (Світлішає на душі.); особовим дієсловом, але вжитим у безособовому значення (На дворі мело.); словами категорії стану, які можуть вживатися або самостійно, або у сполученні з безособовою зв’язки чи інфінітивом (Було тихо. Не слід робити.); інфінітивом (залежним) у сполученні з допоміжним модальним чи безособовим словом (Довелося побачити.); дієсловом «бути» у формі минулого часу середнього роду (було) і майбутнього часу в ІІІ особі однини (буде), часто з частко. НЕ (Ніколи такого не було і не буде.); модальні дієслова НЕМА/НЕМАЄ (Немає часу. Згадкам немає кінця.).
інфінітивні речення – головний член виражений незалежним інфінітивом, часто з частками НЕ або Б (Не зламати нас біді. Відпочити б з дороги.).
*84.Неповні речення, їх різновиди: контекстуальні, ситуативні, еліптичні.
Неповними називають такі речення, в яких відсутній якийсь член речення (або кілька членів речення), необхідних для розуміння змісту.
Односкладні речення можуть бути неповними за таких умов:
якщо відсутній необхідний для розуміння другорядний член речення (Не хотіла коза на торг, так потягли.);
якщо відсутній головний член речення (Віддайте мені сад і зірку вечорову. І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.).
Неповні речення надають мовленню невимушеності, динамічності, природного звучання.
Види неповних речень:
контекстуальні – це такі речення, де пропущені член або члени відновлюються з контексту попереднього речення або з попередньої частини речення.
Можуть пропускатися:
підмет або його частина (Рання пташка дзьобик чистить, а пізня – очиці жмурить.);
присудок або його частина (Пташка красна своїм пір’ям, а людина – своїм знанням. );
речення без додатка або обставини (Ластівка день починає, а соловей – кінчає.);
кілька членів речення (Вас ніхто так не любив. Я один.).
ситуативні - це такі речення, в яких пропущений член речення або члени речення підказуються ситуацією, обставиною мовлення. В усному мовленні допомогти зрозуміти про що йдеться допомагають також міміка і жести, а на письмі – треба описати ситуацію.( Сержант випустив повід вуздечки і неохоче сплигнув з коня. – «Сідай, младшой». – гукнув Козаков Чернишеві.)
еліптичні – це особливий вид неповних речень, які є структурно неповні (найчастіше пропущений присудок), але семантично повні, тобто зміст речення зрозумілий і без цього присудка (У вибалку на самім дні зелена стежка в бур’яні. )
Від неповних слід відрізняти т.зв. обірвані речення. Причиною незавершеності думки може бути схвильованість, надмірна емоційність, небажання говорити. В таких реченнях інколи відновити пропущені члени речення майже неможливо.
Деякі мовознавці в межах неповних контекстуальних речень виділяють т.зв. парцельовані (приєднувальні) конструкції. Це відокремлені в окремі речення другорядні члени речення. Парцеляти допомагають робити мовлення більш експресивним і акцентувати увагу саме на цих членах речення. (За хатою сад. Густий і рясний на яблука.)
*85.Просте ускладнене речення. Однорідні члени речення. Узагальнювальні слова при однорідних членах речення. Пунктуація.
Прості ускладнені речення займають проміжне місце між простими і складними реченнями насамперед завдяки тому, що у частині з них існує так званий напівпредикативний зв'язок.
Просте речення ускладнюється:
звертання;
вставними і вставленими конструкціями;
відокремленими другорядними членами речення;
уточнюючими членами речення;
однорідними членами речення.
За семантичними та граматичними ознаками всі види ускладнень можна поділити на дві групи:
звертання, вставні і втавлені конструкції, які вважаються такими, що не пов’язані з реченням;
відокремлені другорядні члени речення, уточнюючі члени речення, однорідні члени речення і вважаються такими, що пов’язані з основним реченням, до них можна поставити питання і саме ці речення мають напівпредикативний зв'язок та легко трансформуються у складні речення.
Однорідність – це синтаксична категорія, основною ознакою якої є однакова синтаксична функція (відповідає на одне і те ж питання) і залежність від одного і того ж слова у реченні. Ряди слів об’єднуються при цьому сурядним зв’язком, яки йвиникає лише на рівні речення.
Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення.
Однорідні члени речення найчастіше виражаються однією частиною мови, хоча вони можуть бувають морфологічно різними.
Сурядний зв'язок передається за допомогою інтонації та з допомогою сурядних сполучників від яких і залежать семантичні відношення між однорідними членами речення.
Не є однорідними:
повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення тривалості дії або кількості предметів чи їх ознак;
стійкі словосполучення (ні риба ні м’ясо);
лексично неповні слова (давай, візьми).
Семантичні відношення між однорідними членами речення залежать від розряду сполучників сурядності:
єднальні – виражаються єднальними сполучниками(і, й, та, ні…ні,ані…ані);
протиставні – виражаються протиставними сполучниками і означають об’єднання двох несумісних протилежних членів речення (а, але, зате, проте, однак,та(але), так (але));
розділові – передають відтінки взаємовиключення понять, чергування (або, чи, то, хоч, не то…не то, чи то..чи то);
градаційні – передають значення зіставленості і порівняння (не тальки… але й, не стільки… скільки, так як і, не лише…але й (а й) );
приєднувальні – мають відтінок доповнення (ще й, та й).
Означення можуть стосуватися одного і того самого слова в реченні, відповідати на одне і те саме питання, але при цьому бути неоднорідними.
Однорідними є:
означення, що характеризують предмет з одного боку;
пов’язані між собою єднальними сполучниками;
два означення: перше – непоширене, друге – поширене;
художні означення;
постпозитивні означення (після означуваного слова).
Неоднорідними, як правило є означення виражені різними частинами мови або прикметниками різних розрядів.
Однорідні члени речення використовуються для того, щоб надати розповіді чи описовості плавності чи динамічності. Речення з однорідними членами речення будуються за певними правилами, порушення яких або викликає комічний ефект, або роблять речення незрозумілим чи стилістично неправильним.
- За участю голосу й шуму
- За місцем творення
- За пасивним органом
- За способом творення
- За акустичним вираженням
- За твердістю і м'якістю
- II. За пасивним мовним органом губні поділяють на:
- III. За пасивним органом передньоязикові поділяють на:
- IV. За способом творення:
- V. За участю голосу й шуму :
- 21.Історичні чергування приголосних: чергування внаслідок I, II, III палаталізацій; чергування приголосних під впливом j.
- 4. За характером виконуваних функцій можуть бути виділені два різновиди лексичних значень: власне номінативні і експресивно-синонімічні.
- 1)На основі подібності(за формою кольором ніс корабля і ніс людини)
- Синоніми
- Фонетичний рівень
- Морфологічний рівень
- Семантична класифікація за Виноградовим:
- Класифікація морфем
- 1.Словотвірна має дві підфункції –
- 1.Ознаки похідності основи:
- 2.Ознаки непохідності основи:
- Праці з історії граматики української мови
- В сучасній Україні
- 1)За наявністю лекс. І грам. Значення
- 2)За здатністю виступати певним членом речення
- 3)За наявністю форм словозміни
- 1)Дієвідмінюване дієслово
- 2)Дієприслівник
- 3)Дієприкметник
- 5)Предикативні форми на но то
- 65.Категорія виду дієслова, її значення. Способи і засоби творення видових пар. Одновидові та двовидові дієслова.
- Синтаксичні ознаки дієприкметника
- Розряди дієприкметника за значенням
- Морфологічні ознаки дієприкметника
- Перехід дієприкметників у прикметники і іменники
- Відмінювання дієприкметників
- Безособові форми на -но, -то
- Розряди модальників
- Морфологічні та синтаксичні можливості модальника
- 1.За походженням:
- 4.За значенням:
- Односкладні речення іменного типу
- Пунктуація
- 91.Складнопідрядні речення розчленованої структури з підрядними обставинними.
- Непряма мова
- Невласне-пряма мова
- Розділові знаки при цитатах
- – Ремарки у драматичних творах. Лапки загрузка... – цитати; – власні назви організацій, книг тощо. Система розділових знаків