logo
1

2.Ознаки непохідності основи:

-імпліцитний характер етимона;

-відсутність в основі службових морфем.

Основа вважається похідною, якщо їй притаманні всі ознаки похідності, непохідною— якщо їй притаманні всі ознаки непохідності; решту основ— перехідні основи.

Перехідні основи або вже «відірвалися» від непохідних, але ще не стали похідними, або вже втратили частину ознак похідності, проте повністю ще не перетворилися в непохідні— відповідно до двох взаємопротилежних тенденції розвитку в морфеміціукраїнської мови: 1) від похідності до непохідності і 2) від непохідності до похідності.

Похідні основи слід відрізняти від твірних— тих, від яких утворюються нові слова.

Непохідні основи бувають вільні і зв'язані.

Зв'язана основа— це непохідна подільна основа, корінь якої втратив здатність вживатися самостійно без службових морфем. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку: уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності).

Вільна основа— це непохідна основа, корінь якої вживається з іншими афіксами, утворюючи самостійні лексеми.

Розрізняють також прості і складні основи— залежно від кількості кореневих морфем в основі.

Однак, процесом ускладнення основи називають таку зміну морфемної структури слова, при якій відбувається перехід від непохідної основи в похідну (незалежно від зміни кількості коренів в основі); протилежний процес— називають спрощенням основи.

За типами основи бувають суцільні й перервані: в простій основі — один корінь, складній — два і більше. Суцільними називають основи, які не розділяються службовими морфемами.

Окремо виділяють субморфні основи— це такі основи, у складі яких, крім морфів, є субморфи

Зміни в морфемній структурі слова

Спрощення: членована на морфеми основа перетворюється на нечленовану. Термін спрощення запропонував Богородиць кий. Відбувається:

1.між коренем і суфіксом(вікно, весна; етимологічно у слові вікно було три морфеми: корінь вік-, суфікс -н-, закінчення -о, на сучасному етапі є дві морфеми: корінь вікн- і закінчення -о),

2. коренем і префіксом(негода: не-, -года – сучасне негод-, -а),

3.між двома коренями(діаграма, дилема),

4.між двома суфіксами(паламаренко: -ен-, -к- сучасне -енк-),

5.між коренем та інтерфіксом(пісня: піс-, -н- - сучасне пісн-).

Перерозклад: відбувається переміщення морфем у межах слова(годувальник – етимологічно була основа годувальн- + суфікс –ик, на сучасному етапі годував- + -льник). Відбувається між:

1.основою і суфіксом(робітник, лісник),

2.між префіксом і основою(перерозподіл: етимологічно основа -поділ, префікс перерозп- - сучасне пере-, роз-, -поділ).

Ускладнення: в межах морфологічно нечленованих слів починають виокремлюватися ті чи інші морфеми. Ускладненню здебільшого підлягають слова іншомовного походження, які адаптуються до законів укр. мови(голландське слово зонтик виділяють подібно до бантик).Причини ускладнення: подібність фінальних сегментів запозиченого слова до службових морфем, характерних укр. мові; наявність або поява поряд з неподільним запозиченим словом споріднених слів, між якими встановлюються реальні словотворчі відношення(слово пленум(латинського походження) на сучасному етапі неподільне; слово глобус, радіус: виділявся корінь глоб-, рад-, на сучасному етапі - неподільне).

*49. Словотвір як лінгвістична дисципліна. Похідне слово. Основоцентричний і формантоцентичний словотвір. Твірна основа та словотворчий формант. Способи творення слів. Комплексні одиниці словотвору: словотвірний тип, словотвірна категорія, словотвірна парадигма, словотвірний ланцюжок, словотвірне гніздо.

Словотвір розділ мовозн.,що вивч. процес творення слів(дериватологія)

Словотворення(деривація) виконує функції:

номінативна,механізм породження нових вторинних слів,розбудова і формування збагачення лекс.складу,виявляє зв'язок між частинами мови:два-двійня(числ-ім),роздвоїти-двічі(дієсл-присл),

класифікаційна-пізнавальна діяльність людини.

Словотворення-це процес,механізм,система утворення вторинних слів,які перебувають між собою у структурно-семантичному зв’язку. Словотвір-молода дисципліна,розглядається як складова етимології, морфології, розвивалася завдяки працям Виноградова,Богородицького. В 50-х р. XX ст. – праці Ковалика. Взаємодіє з лексикою (твірною базою для похідних є слова,які є об’єктом вивчення лексики.Словотвір водночас продукує нові слова); з синтаксисом(окремі похідні утворення виникають на основі таких синтаксичних одиниць як словосполучення:народна пісня-нороднопісенний);з морфемікою(словотвір послуговується морфемами як словот. засобами);з фонетикою(фонетична структура слова та наголос зумовлюють вибір словот. засобу);з стилістикою(окремі здрібніло-пестливі або зневажливо-згрубілі форми слів творять словот. засоби).

Обєктом словотв. Є поняття:словотв. Процеси, відношення ,моделі, форманти, значення, тип, способи, система.

Твірне слово-це слово яке є базою для утвор. Іншого.Так, ім. ліс, вода, степ є твірними словами для прикм. Лісовий, водяний, степовий

Похідне слово це слово, яке утвор. На базі того, що вже існує в мові:ліс-лісний, лісовий, лісок, узлісся, праліс.Слова, які знаходяться у відношенні похідності можуть бути розташовані у вигляді ланцюжкового або радіального ланцюжку. При ланцюжковому кожне наступне слово мотивується попереднім:дерево-деревяний-деревяніти-задеревяніти.При радіальній похідності від одного слова водночас виводиться кілька похідних:ліс-лісовий-лісник.Інколи похідність починається радіальним зв’язком і закінчується ланцюжковим. Такі зв’язки називаються словотв. Гнізда:сіль-солоний(солоність,солонина,солоно)-солити(засолити, недосолити, соління)-соляний(солянка).

Словотворча ланцюг  Розглянемо ряд однокоренких слів: учи (ть) - вчи-тель - вчи-тель-ниц (а); бел (ий) - бел-(іть) - по-білі (ть) -побілю-к (а) - побелоч- н (ий); готовий (ий) - готовий-і (ть) - за-готовий (іть) - загот-к (а) - загот-щик -заготовщіц-к (ий). Ці ряди похідних збудовані так, що кожна попередня одиниця є безпосередньо виробляє для подальшої: дієслово вчити служить виробляють для іменника вчитель; від імені іменника вчитель вироблено ім'я особи жіночої статі - вчителька. Сукупність похідних, упорядкована так, що кожна попередня одиниця є безпосередньо виробляє для подальшої, називається словообразовательной ланцюгом (або ланцюжком ). Слова в ланцюга пов'язані відносинами послідовної похідності.  Словотвірна парадигма - це клас однокореневих дериватів, які перебувають у словотвірному гнізді на одній і тій же ступені похідності і пов'язаних між собою відносинами спільної производности, тобто мотивованих одним і тим же виробляють. Так, у словотвірному гнізді з вершиною здоровий представлені наступні парадигми: Здоровенький, здоровенний, нездоровий, здороветь, оздоровити, здоров'я - деривати I ступеня похідності, утворені від одного і того ж виробляє (у даному випадку - безпосередньо від вершини гнізда)оздоровлювати, оздоровлення - деривати II ступені похідності (утворені від дієслова оздоровити); одужання, видужувати - деривати III ступені похідності (утворені від дієслова одужати).  Між однокореннимн словами існують не тільки відносини послідовної похідності, а й відносини спільної производности (кодеріваціі). Іншими словами, такі відносини можна назвати радіальними - від одного виробляє утворюються пучки похідних:  сніжить-ок сніг сніжить-н (сніжить-Інк (а) Словотвірне гніздо - це комплексна одиниця словотвірної системи, що представляє собою упорядковану сукупність всіх однокореневих дериватів, пов'язаних відносинами безпосередній або опосередкованій производности з одним непохідним (базовим) словом, яке називається вершиною даного гнізда. Елементами словотвірного гнізда, крім його вершини, є також словотворча ланцюжок і словотворча парадигма.  Для прикладу відтворимо словотвірне гніздо, вершиною якого є прикметник здоровий.  Словотворча ланцюжок представляє собою ряд з трьох і більше однокореневих слів, що входять в одне словотвірне гніздо і знаходяться у відносинах послідовної похідності. Вихідним ланкою словообразовательной ланцюжка є вершина словотвірного гнізда. Ср, наприклад, дві словотворчі ланцюжка, що належать розглядався гнізду: здоровий -> нездоровий. -> Нездоров'я; здоровий -> здороветь -> одужати -> одужання (Всього в даному гнізді шість словотворчих ланцюжків). Словотворчі ланцюжка демонструють ступінчастий характер дериваційних відносин. Так, дериват нездоровий, безпосередньо утворений від слова - вершини гнізда, знаходиться на I ступені похідності, дериват хворих - на II ступені похідності.  Типи словотвірних значень:

1.мутаційне-це таке значення походження слова яке відрізняється від значення твірного мутаційними морфемами, тобто які переводять із відтінком семантики значення однієї частини мови в іншу або у межах однієї частини мови:дитина-дитинство, модель-моделювати;

2.модифікаційне-значення похідного слова, яке відрізняється від твірного не загальною семантикою, а стилістичними відтінками.Основну функцію виконують модифікаційні морфеми:теплий-тепленький,книга-книжка;

3.Транспозиційне- значення похідного слова, яке відрізняється від твірного не номінативним, а частиномовним характером, тобто похідні слова мають у своєму складі траспозиційні морфи:читати-читання,ходити-ходіння;

4.Синтаксичне- значення похідного слова, яке відрізняється від твірного не лише номінативним компонентом, а й єднальним значенням:горецвіт,лісостеп

Словотворчий формант(засіб)-це семантично структурний, та структурно семантичні та інші елементи похідного слова, за допомогою яких воно утвор. ,якими відрізняється від твірного слова:їхати-приїхати.

основні засоби

1.флексія(золото-золотий,кум-кума);

2.суфікс з флексією(ліс-лісовий,радий-радість)

3.суфікс без флексії(тихий-тихо)

4.формант(ліс-праліс,мова-промова)

5.усічення(заходити-захист)

6.постфікс(хитати-хитатися)

7.складання основ або слів(лісостеп)

8.скорочення компонентів словосполучення(районний відділ освіти-РАЙНО)

9.зміна симантики слова(коктейль(напій)-коктель(суміш думок))

.Додаткові засоби:

10.чергування (заходити-захід)

11.елізія (усічення(таксі-таксист))

12.Інтерфіксація(купе-купейний).

Словотвірний тип- група похідних слів однієї частини мови які побудовані за однією схемою для яких виконуються 4 основні ознаки:

1.похідність від однієї частини мови;

2.спільність словотвірного значення;

3.спільність словотвірчого форманта;

4.спільність способу словотворення(білити,горіти,синіти(поход від прикм. Вир. Спільне словотв.значення за кольором,суф і).

Тип буває продуктивний-незалежний,який постійно поповнюється.Це ім.. на –ість,-нн-Непродуктивний-замкнута структура(літун).

Способи словотворення:морфологічний(за участю морфем).

1Суфіксальний-твірна основа+суфікс(сестра-сестричка,розум-розумний,сухий-сушити,гарячий-гаряче).Особливості суфіксації є те,що може поєдн. З іншими морфол. Способами.Він застосовується при утвор. Усіх повнозначних частин мови:ім.(кобза-кобзар),прикм.(вечір-вечірній),присл(два-двічі).

2Флективний-нові слова утвор. Зо допом. Словотв.форманта-флексії.Нал.:ім.флексія –а(кум-кума),флекція –а із сем-синт значенням абстрактних ім.(зануда-занудити),прикм.флекція –а,-е(золото-золотий),жіночі відповідники прізвищ(Корольова)прикм. На позначення відносності(добро-добрий);

3.Префіксація-тв.осн+префікс,не змін. Частиномовна приналежність (позбавлений транспозиційної та модифікаційної функції):дід-прадід,бесіда-співбесіда,високий-зависокий.

4Спосіб нульової суфіксації(безафіксний)-твірне слово усікається і до усіченої основи додається нульовий суфікс з нульовим закінченням(сходити-схід,наміритися-намір).

5.Постфіксальний-творення слів за допом. Форманта-постфікса(підпиратися),

6Суф-префікс.(міжпланетний

7Суфікс-постф.(гніздитися),

8.Преф-постф(розпуститися),

9.Складання-обєднання в одне ціле кількох основ,слів.

10.Основоскладання-пох.слово утвор.складанням основ(лісостеп).Базою для творення таких слів є наявність у мові словосполучення:з незалежним(сурядним)зв’язком:м'ясо+молоко=м'ясо-молочний,фізичний+мате мат.=фізико-математичний;з залежним(підрядним)звязком:зорі падають-зорепад,нова будова-новобудова.

11.Словоскладання- похідне слово утвор. Шляхом складання слів(а не основ)без допомоги сполучних голосних:редуплікація(тихо-тихо),поєднання семантично близьких слів,які утвор. Одне ціле(батько-мати),синонімійно близьких слів(шляхи-дороги),цифрово-ім. поєднання(90-річчя),

12Абревіація-похідне слово утворюється не від складання складних слів чи їхніх основ,а тільки початкових частин:від частини твірної основи і цілого слова:телецентр(телевізійний центр),редколегія(редакційна колегія);від початкових частин кожного твірного слова:юннат(юний натураліст),облвиконком(обласний виконавчий комітет);від початкових звуків слів:ООН,НАТО,СНД;від комбінування початкових частин і звуків:камаз,ЗІЛ-Неморфологічні способи словотв.:

морфолого-синтаксичний(перехід з однієї частини мови в іншу:прикм,дієприкм,в ім.-субстантивація:майбутнє,колискова,хворий;ім.у присл.-адвербіалізація:милуватися весною(ім.)-приїхати весною(присл.);числ. у прикм. – ад’єктивація:перший дзвінок,перший математик;дієприсл. у присл. - адвербіалізація:стоячи на одній нозі-їхати стоячи;ім. у прийм.-препозитивація:накреслив коло - коло хати;сполуч. коли куди – конюнкціоналізація;частки - партикуляція);

лексико-синтаксичний(злиття словосполучень із службовими в одне слово: ні се ні те-нісенітниця,на швидку руку-нашвидкуруч);

лексико-семантичний(переосмислення наявних у мові слів:корінь(дерева)-корінь(у матиматиці),коваль(проф.)-Коваль(прізвище)).

*50.Способи словотворення в сучасній українській мові. Неморфологічні способи словотворення:лексико-семантичний, лексико-синтаксичний, морфолого- синтаксичний (його різновиди: субстантивація, ад'єктивація,прономіналізація, адвербіалізація). Основні різновиди морфологічного способу словотворення: суфіксальний, безафіксивний (нульова суфіксація), префіксальний, префіксально- суфіксальний, постфіксальний, основоскладання, абревіація.

Основними способами творення слів в українській мові є морфологічні (афіксальні) і неморфологічні ( морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний).

Морфологічні:

-суфіксальний: вишня – вишняк, фабрика- фабричний .

- префіксальний: будова –пребудова, ходити-відходити

- префіксально-суфіксальний: компроміс- безкомпромісний.,мораль- аморальний

-безафіксний спосіб – це спосіб творення нових слів шляхом укорочення твірної основи ( усічення морфем). Цим способом творяться іменники від дієслів та прикметників: зелений-зелень, прекладати-переклад

- основоскладання – спосіб утворення нових слів за допомогою інтерфіксів з двох чи більше повнозначних слів:

1)чисте складання щастя доля – щастя-доля

2)основоскладання+сполуч голосний ліс степ лісостеп

3) основоскладання+інтерфіксація+суфіксація машина будувати- машинобудівний

4)основа слова+ціле слово+інтерфікс темний сірий- темносірий

5) основоскладання+ інтерфікс+нульова суфіксація сталь варити –сталевар

Словоскладання- слова утворюються без інтерфіксів: ракета-носій, матч-реванш, прес-центр

-Абревіація – спосіб творення слів від усічених основ. Розрізняють кілька типів абревіатур:

1) буквенна-нові слова утворюються з усічених основ кількох слів: Донбас.,універмаг

2) звукова-нові слова утворюються з початкових букв або звуків слів: НАТО, ООН, МВС

3)складноскорочені слова- нові слова утворюються поєднанням усіченої основи одного слова з окремими словами: держадміністрація, держстандарт.

Абревіація використовується тільки для творення іменників.

-постфіксальний брати-братися

-усічення кінематограф- кіно

-універбалізація Шевченківська премія- Шевченківка

Морфолого-ситаксичний спосіб творення – це спосіб творення нових слів шляхом преходу слів одного граматичного класу в інший. При такому словотворенні відбувається прехід слова з однієї частини мови в іншу, причому змінюються і граматичні ознаки слова. Ідеться таким чином про субстантивацію, ад»єктивацію, адвербіалізацію, прономіналізацію: вартовий, шампанське, набережна.

-прикм,дієприкм,в ім.-субстантивація:майбутнє,колискова,хворий; повна(Котляревський прикм.-ім.)і часткова (молода дівчина-молода ішла до шлюбу).

-ім.у присл.-адвербіалізація:милуватися весною(ім.)-приїхати весною(присл.);

--числ. у прикм. – ад’єктивація:перший дзвінок,перший математик;

-дієприсл. у присл. - адвербіалізація:стоячи на одній нозі-їхати стоячи;

-ім. у прийм.-препозитивація:накреслив коло - коло хати;

-сполуч. коли куди – конюнкціоналізація;частки – артикуляція,інтерєктивація-у вигуки); Перехід різних частин мови в займенники називають прономіналізацією.(Прономіналізація — від лат. займенник.)

Повністю переходить у займенники лише незначна кількість слів.

Числівники один, другий. їх прономіналізація найчастіше спостерігається в усталених зворотах: один одному, один дру. гому та ін. Наприклад: Рік працювали на одному підприємстві і не зустрічали один одного.

Прономіналізація числівника один виявляється в пестливо-зменшувальних формах: ...одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко). Тут одно-одні-сіньке означає саме-самісіньке; у поєднанні із заперечною підсилюючою часткою ні, що виступає в значенні заперечних займенників ніхто, жоден, ніякий: ні один (ніхто) не відставав у поході.

З прикметників і дієприкметників у значенні займенників найчастіше виступають такі слова: окремий, відомий, цілий, повний, різний, даний, останній, різноманітний, перший-ліпший та ін. Наприклад: У вихідний ми цілий день спілкувалися з природою; Через відсутність бензину ми цілий місяць не могли вивезти свою продукцію (газ.). Тут слово цілий в обох реченнях вжите в значенні весь.

Втратили своє лексичне значення і перейшли в розряд займенників деякі іменники: факт, річ, справа, діло, чоловік, людина та ін. Наприклад: Давайте нам побільше тканини; колір —діло другорядне.

У функції особових займенників першої й другої особи однини та множини вживаються словосполучення наш брат, ваш брат, ваша сестра. Наприклад: Знаємо ми вашого брата.

 

Лексико-синтаксичний спосіб словотворення – це спосіб утворення нових слів у результаті стягнення в одне слово двох або більше слів, що виражають одне поняття : сьогодні. Вічнозелений, спасибі, вельмишановний, вищезгаданий.- вище згаданий.

Лексико - семантичний спосіб словотворення це спосіб творення нових слів внаслідок розщеплення значення слова на два самостійні значення: титан ( метал, гігант), піонер ( перший, член дитячої організації)перо(птаха)- перо(ручки)

*51. Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну будову. Основні граматичні поняття:граматичне значення, граматична категорія, граматична форма. Способи вираження граматичних значень.

Термін « граматика» у сучасному мовознавстві неоднозначний. Цим терміном називають і науку, що вивчає мовні факти з релятивним значенням. Зокрема різноманітні зв»язки між словами у процесі мовної діяльності та зумовлені цими зв»язками видозміни слів, і саму систему мовних фактів з релятивним значенням, тобто предмет науки.

Предметом вивчення граматики є граматична система.

Граматична система – це система форм слів і речень ( що виникають на основі поєднання слів). У зв»язку з цим граматика поділяється на дві наукові дисципліни – морфологію ( вивчає зміну слів) і синтаксис (вивчає поєднання слів у реченні).

Основні поняття граматики.

Граматичне значення – це абстрактне значення слова. Яке супроводжує його лексичне значення і виражає різні відношення між словами у словосполученні та реченні. ГЗ і ЛЗ у повнозначних словах пребувають у нерозривній єдності і є ознаками одного цілого. Однак ГЗ відрызняэться від ЛЗ певними ознаками:

1. Масовість, груповий характер. Напр.: іменники рука, спина, книжка, земля, які мають різні ЛЗ об»єднані спільними ГЗ ( іменники, у Н.в одн, жін..р)

2. Вищий рівень абстрактності. Напр.: дієслова бігти і стояти виражають різні. Навіть протилежні процеси, але з погляду граматичних характеристик вони рівнозначні.

3. ГЗ існує лиш у протиставленнях. Для його існування потрібен прояв ГЗ хоча б і двох співвідносних єдностях.

4. ЛЗ виконує номінативну функцію.а ГЗ- релятивну функцію ( вказує на відношення між словами.

5. ГЗ виражається предовсім закінченням ( зрідка іншими словозмінними афіксами), а ЛЗ – основою слова.

ДО синтетичних способів вираження ГЗ належать:

Афіксація

1.Флексія. Напр.: земля –вказує на ж.р однини Н.в

2. НУльова флексія: книг - множ.Р.В

3. Суфікси. Префікси. Постфікси: дешевший. Сумніший – ГЗ вищого ступеня порівняння з допомогою суфіксів – ш, -іш

4. Чергування звуків: день –дня; е//ø, ГЗ відмінка

5. Наголос : Се'ла – множина, а села'- однина

6. Суплетивізм: поганий –гірший ; ГЗ ступеня пор.

До аналітичних способів вираження ГЗ належать

1. Порядок слів. Бур»ян заглушив овес. Овес заглушив бур»ян.

2.Службові слова : прийм допоміжні дієслова слова ступеня пусті слова слова частки

-прийменники-єду в метро(місц. Відмінок)-піду до метро(р. в.)

- допоміжні дієслова –я буду читати ти будеш читати ми будемо читати

- слова ступеня більш менш(більш зручний менш зручний)

- пусті слова –рись-самець рись- самка

- слова частки б(би_) читав би

Хай нехай хай пишуть

Граматичні форми- це різновиди одного і того ж слова, що мають однакове лексичне значення, але відрізняються ЛЗ і є матеріальними засобами вираження ГЗ як абстрактного поняття. Одне і те ж ГЗ може мати різні форми. Напр.: рівноцінні варіанти форми майб. часу співатиму і буду співати.

Граматичні форми поділ. На морфологічні і синтаксичні

Синтаксичні Типи граматичних форм:

1. Синтетичні або прості, у яких ЛЗ і ГЗ передаються однією словоформою.Напр.: книга-книги-книзі

2. Аналітичні або складені форми – це такі форми. В яких носієм ЛЗ є один компонент, а носієм ЛЗ –інший. Напр.: буду(ГЗ) співати ( ЛЗ)

3.Аналітично-синтетичні –це такі форми.в яких ГЗ частково виражаються формою головного слова, а частково допоміжного: малював( рід, число, час) би( спосіб).

51-52.Граматична категорія – це одна з найбільш узагальнених одиниць граматичного аналізу, в якій об»єднуються однорідні граматичні значення разом з граматичними формальними значеннями їх вираження. Кожна частина мови має свої граматичні категорії. Цей термін в широкому розумінні вживається і для позначення великих лесико-граматичних розрядів слів-частин мови. Напр..: «іменник, як граматична категорія», «категорія прислівника». Граматичні категорії поділяються на 3 великі групи : морфологічні, словотвірні і синтаксичні.

Граматична категорія -система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням).

Граматичні категорії поділяютьна морфологічні й синтаксичні.

До морфологічних належать категоріяроду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи;

до синтаксичних- категорія активності/пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу.

Морфологічні категорії, в свою чергу, поділяють на класифікаційні й словозмінні.

Класифікаційні (словотворчі, дериваційні) категорії - це такі, члени яких виступають як рубрики класифікації слів. Так, зокрема, класифікаційною є категорія роду іменників і категорія виду дієслова, бо іменники не відмінюються, а класифікуються за родами (кожен іменник належить до одного певного роду), а дієслова розподіляються між трьома видовими групами - дієсловами доконаного чи недоконаного виду або двовидовими.

Словозмінні (релятивні) категорії- граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується в реченні. До словозмінних належить категорія роду прикметників, бо прикметники не класифікуються, а відмінюються за родами і родова форма прикметника залежить від поєднуваного з ним іменника (великий успіх, велика справа,). Суто реляційною є також категорія відмінка: кожна іменна частина мови змінюється за відмінками.

Категорія роду-граматична категорія, яка полягає в розподілі слів або форм за двома чи трьома класами, традиційно співвідносними з ознаками статі або їх відсутністю.

В українській мові категорію роду (чоловічого, жіночого або середнього) має кожен іменник. У прикметниках, порядкових числівниках, присвійних, вказівних, питальних займенниках, дієприкметниках і дієсловах у формі минулого часу ця категорія є залежною від іменника, з яким названі класи слів поєднуються.

Категорія відмінка- граматична категорія імені, яка виражає його синтаксичні відношення до інших слів висловлювання.

Категорія числа -граматична категорія, яка виражає кількісні характеристики предметів думки.

У мовах світу категорія числа не збігається. С мови, в яких, крім однини і множини, є двоїна і троїна. Двоїна була в давньоукраїнській мові (два стола, див. залишки цих форм у діалектах: дві руці, дві селі тощо). Категорія означеності/неозначеності (детермінації)- граматична категорія, яка вказує на те, чи мислиться ім'я предмета як єдине в описуваній ситуації (означеність) чи як таке, що належить до класу подібних йому феноменів (неозначеність).

У тих мовах, де немає артиклів, значення означеності/ неозначеності виражається лексично і контекстуально. Наприклад, в українській мові для цього використовують вказівні займенники цей, ця, це, ці, той, та, те, ті, частки тільки, ще (Тільки учитель цього не знав. Ще чашку!), неозначені займенники якийсь, якась, якесь, якісь, прикметники певний, цілий, невідомий, незнайомий, числівник один, порядок слів (перед присудком - означеність, після - неозначеність: Хлопчик вийшов на вулицю; На вулицю вийшов хлопчик), фразовий наголос (Ось зошит;). Найсильнішим засобом вираження значення означеності/ неозначеності є контекст. Як бачимо, в українській мові категорія означеності/неозначеності є не граматичною, а поняттєвою, оскільки тут немає морфологічних засобів її вираження.

Категорія ступеня якості (порівняння)- граматична категорія, яка виражає ступінь якості, що характеризує предмет чи дію.

Розрізняють звичайний, вищий і найвищий ступінь. Вищий ступінь указує на наявність в об'єкті якоїсь якості більше, ніж в іншому, найвищий - більше, ніж у всіх інших. Звичайний ступінь означає якість безвідносно до ступеня.

Ступені порівняння мають прикметники і прислівники(важкий, важчий, найважчий; темно, темніше, найтемніше).

Ступені порівняння виражаються афіксами (цікавий - цікавіший - найцікавіший) і аналітично (відомий - більш відомий - найбільш відомий").

Категорія часу- граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним відображенням об'єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану, про які йдеться в реченні.

Ця категорія вказує на одночасовість, передування чи наступність події щодо моменту мовлення. У укр.мові є три часи: теперішній, минулий і майбутній.

Категорія виду(аспектуальності) - граматична категорія дієслова, яка узагальнено вказує на протікання дії в часі. доконаний і недоконаний вид

Категорія стану- граматична категорія дієслова, що виражає суб'єктно-об'єктні відношення. активний пасивний

Категорія способу- граматична категорія, яка виражає відношення названої дієсловом дії до дійсності з погляду мовця. дійсний умовний і наказовий

Категорія особи - граматична категорія дієслова, яка позначає відношення суб'єкта дії до мовця.Відповідно розрізняють першу, другу і третю особу (пишу, пишеш, пише).Категорія особи належить до узгоджувальних, словозмінних. Вона виражаєтьсяособовими закінченнями(я процюю, він працює).

Лексико-граматичні розряди (категорії)

Від граматичних категорій треба відрізняти лексико-граматичні розряди, які нерідко називають лексико-граматичними категоріями.

Лексико-граматичні розряди (категорії) - це граматично важливі групи слів у межах певної частини мови, які мають такі властивості:

1) об'єднуються за спільною семантичною ознакою. Наприклад, лексико-граматичні розряди становлять збірні іменники, речовинні іменники, іменники - назви істот, іменники - назви неістот, власні назви, загальні назви, зворотні дієслова, бо кожна така група має спільну семантичну ознаку - збірність, речовинність тощо.

2) можуть мати і можуть не мати формальне морфологічне вираження. Якщо, скажімо, деякі збірні іменники мають формальне вираження - суфікси -ств(о), -)(&) {студентство, ганчір'я), зворотні дієслова - постфікс -ся (умиватися, листуватися, обніматися), то власні та загальні назви, речовинні назви, назви істот/неістот формальних показників не мають (місто Орел і летить орел, масло і вікно, ворона і корона);

3) взаємодіють із пов'язаними з ними граматичними категоріями. Так, від зворотності дієслів залежить категорія стану (зворотні дієслова не належать до активного стану); від істоти/неістоти - категорія відмінка (у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з формою родового, у назвах неістот форма знахідного відмінка збігається з формою називного); від особи/неособи - категорія роду (назви осіб мають, як правило, категорію чоловічого або жіночого роду, назви неосіб - усі три роди); від власних і загальних назв - категорія числа (власні назви мають форму лише однини або лише множини (Київ, Суми), загальні назви мають форми однини і множини (стіл - столи, книжка - книжки);

4) можуть мати і можуть не мати протиставлені всередині розряду ряди форм. Якщо, наприклад, власні назви протиставляються загальним, назви істот - назвам неістот, перехідні дієслова - неперехідним дієсловам, то всередині речовинних і збірних іменників подібного протиставлення немає.

*52.Система граматичних категорій у сучасній українській мові. Характеристика основних граматичних праць другої половини ХХ-початку XXI століття (монографічні дослідження, найважливіші підручники

Після жовтневої революції та радянська Україна

Після 1917 впали останні заборони української літературної мови. Почали відкриватися україномовні школи, а отже, зростала потреба в граматиках української мови. Вже 1917перевидаються згадані вище праці П. Залозного та Є. Тимченка, виходять уКиєві«Початкова граматика української мови» О. Курило (ч. 1 — 2, 1917 — 1918; сім перевидань), що використовувалась як основний шкільний підручник з мови майже десять років, а також «Украинская грамматика» М. Грунського, «Початкова граматика до науки читання й письма» С. Черкасенка, «Українська граматика. Підручник для середніх і вищепочаткових шкіл» П. і П. Терпило. ВОдесівидано «Коротка граматика української мови для шкіл і самоосвіти» В. Мурського; уЖитомирі— «Практический курс украинского языка. Для учительских курсов и старших классов средних учебных заведений» М. Гладкого, уРомнах— «Українська граматика для самонавчання»М. Левицького.

Всі названі підручники орієнтувалися переважно на шкільні програми з мови. Тоді ж опублана призначена для вчителя «Практична граматика української мови» В. Сімовича (Раштатт, 1918), а в дещо повнішому викладі матеріалу — його ж «Граматика української мови» (Лейпциг—Вінніпеґ,1919). Багата фактичним матеріалом, з висвітленням сучасних фонетичних і морфологічних явищ в історичному аспекті була працяІвана Огієнка«Курс украинского языка», що вийшла в Києві1918. У1919вХарковіпобачив світ перший посібник з історії української мови для студентів «Украинскій языкъ. Краткій очеркъ исторической фонетики й морфологии» С. Кульбакіна.

У наступні роки посібники для різних типів шкіл і самоосвіти, що містили, крім граматики, і фонетики матеріал або й розділи з лексики та фразеології, почали виходити під ширшою за своїм значенням назвою: