logo
1

4.За значенням:

-емоційні: ух, здорово, браво та інші; виражають почуття, переживання, настрій або здивування розповідача (О, подивись, як тут цікаво!).

-спонукальні: агов, ну, тс, баста, цить, стоп, тпррр, бай-бай та інші; виражають наказ, спонукання до дії (Киць- киць, моя кішечка; Гей, всі до мене!).

-етикетні: спасибі, здрастуйте, до побачення, будьте ласкаві та інші. (що є словами ввічливості) виражають привітання, прохання, подяку, побажання, сподівання або прощання. Сюди можуть також входити і цілі сполуки слів (добридень, будьте ласкаві! дякую! ласкаво просимо! добраніч! будь ласка! на все добре!).

-звуконаслідувальні гав-гав! кукаріку! хрясь! цок-цок! є вираженням акустичних уявлень людини про звуки, які зустрічаються у житті (Ха-ха-ха!- зареготав Миколка

Синтаксична роль вигуків

У реченні вигуки синтаксично не пов'язуються з іншими словами ті не є членами речення. Вони або становлять окреме нерозкладне речення, або є вставним компонентом, який у мовленні має особливу інтонацію, а на письмі обов'язково виділяється розділовими знаками (Вибачте, котра година?; Ой, що тут вібувається?).

Якщо вигук набуває у реченні значення іменника, він може виступити у ролі підмета чи додатка (підмет: Саме ось це ой, що він промовляв раз за разом, і привело мене сюди; присудок: А він мені все ой та ой).

Звуконаслідувальні слова в реченні найчастіше вживаються як пряма мова ("Кап-кап"- почулося за вікном).

Розділові знаки при вигуках

1. Вигуки відокремлюються або виділяються комами, якщо вимовляються без восклицательной інтонації: Ох, пошліть за доктором! Чу, цвіркун за піччю затріщав … чу, зітхнув хтось.

2. Якщо вигук вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику (як на початку, так і в середині речення): Ага! Сам зізнаєшся, що ти дурний;Гей! Сідай до мене, дружок.

3. Владно-спонукальні вигуки і звуконаслідувальні слова відділяються комою або знаком оклику: Зволь-но в хату, марш, за птахами ходити!; Стоп, машина!; Ціп, ціп! Гуль, гуль, гуль! – Ласкавим голосом запрошувала дівчина птахів до сніданку.

4. Відокремлюються або виділяються комами деякі вигукові висловлення: Слава богу, цього не сталося. До цих пір, дякувати богу, підбиралися до інших міст. Але вираз чорт знає: 1) у значенні «Невідомо»І 2) про що-небудь дуже поганому або, навпаки, хороше – комами не виділяється: Сьогодні чорт знає скільки випив; Лікарі там написали про мене чорт зна що; Чорт знає до чого хороші ці квіти!

5. Частинки про, ну, ах, охта інші, які вживаються для вираження підсилювального відтінку, на відміну від вигуків комами не відокремлюються (слід розмежовувати частинки і вигуки за нижченаведеними правилами):

-частинкапронайчастіше вживається при окличний зверненні і перед словамидаінемає:Як добре ти, про море нічне!;

-частинка ахзазвичай вживається перед особистими займенникамитиіви, за якими слідує звернення:Ах ти, ненажера!Ах ти, мерзенне скло!Ср:Ах так, згадав нашу вчорашню розмову;

-частинканувживається з підсилювальним значенням:Ну як не подбати рідного чоловічкові!;

-частинки, що стоять перед словамияк,якийі в поєднанні з ними виражають високий ступінь ознаки (у значенні«Дуже, дуже, страшно», «чудовий, дивовижний, жахливий"),комами не виділяються:Часом в кожному приємному слові її стирчала ух яка шпилька;

-не ставиться також кома всередині цілісних сполучень ах ти, ах ви, ах він, ух ти, ех ти, ай да, ах і, ех і, ух і, агов і, ох ці, ек його і так далі: Ох ці пліткарки! Ех і танцю! Ух і кінь! Ай да Михайло Андрійович, справжній Циган!Ср:Тяжко йому, ох тяжко! Дістанеться тобі на горіхи, дістанеться!

Клас вигуків може поповнюватися шляхом переходу слів і словоформ з інших частин мови у вигук-інтер’єктивація.Визначальним у процесі ін-тер’єктивації є зрушення в семантиці повнозначних слів унаслі-док виконання ними вторинних функцій, коли їх основна, н о -м і н а т и в н а функція послаблюється через переважання е м о ц і й н о ї т а е к с п р е с и в н о ї функцій. Семантика емоційних вигуків — це безпосередній вияв почуттів, емоцій, реакцій на події та їх оцінок. Таких значень набули іменники біда, горе, лихо, лиха година, нещастя, жах та ін. У ситуації мовлення вони функціонують як еквіваленти речень —вигукові слова-речення, а з часом переходять до вигуків.Вигуковість виражається інтонаційно та введенням підси-лювальних часток, первинних вигуків. Уже за своєю семантикою такі іменники містять сему оцінки, яка стає домінантною в похідному вигукові, доповнюючись різними відтінками емоційного плану й експресивності як відображення внутрішнього стану людини. Наприклад: О, горе!Впала вже на мене кара, і вже її ніхто не здійме з мене(Л. У.).

Інтер’єктивації підлягають також форми кличного відмінка іменників: Боже, Господи, леле, лелечко, мамо, матінко, нене, ненечко, батечку, Мати Божа, Царю Небесний та ін. Ці іменники номінують Бога, найрідніших людей — матір і батька, до яких звертаються в горі і радості. Функціонуючи як вокативні речення, вони виражають переляк, здивування, радість, розпач та інші емоційні відтінки. Наприклад: — Ненько моя! Боже мій!.. Микола стає вогнем, піднімається й летить угору! (Н.-Лев.). Група вигуків зі значенням волевиявлення поповнилася також дієслівними формами привітання, прощання, побажання, вибачення: здоров, добридень, доброго ранку, добривечір, прощайте, бувайте здорові, даруйте та ін., а також зі значенням спонукання на зразок: рятуйте {гвалт, рятуйте), стривай {стривайте), будьмо. Наприклад: —Добри-вечір, сусідонько! — вклонилася смиренно баба (Кач.). — Отже, за те, щоб добре поярмаркувалось… Будьмо! (Гонч.). — О, рятуйте, що з тобою! — застогнав хтось знайомим мені голосом (Гр. Тют.). Із значенням застереження, погрози, осуду виступають інтер’єктиви, утворені на основі переосмислення дієслів дивитися, бачити у формі наказового способу: диви, бач, ба. Наприклад: — Дивись, Івасю, не одходь, братику; я зараз вернусь (М. В.). — Бач, одразу ж полегшало. А то ж із самої ночі — ну, горить усередині, і край (Гол.). Вигукового значення набули цілі словосполучення, фразеологізми. Не дай Боже! Не доведи Господи! Слава тобі Господи! Слава Йсусу! Крий Мати Божа! Свят-свят, згинь, маро! Наприклад: Та ну тебе к нечистій матері! — скрикнув Лушня, як увірвав його по плечу Чіпка (П. М.).

Лінгвістичній традиції звуконаслідувальні слова розглядаються у зв'язку з вигуками: або як окрема група вигуків, або як слова, що не входять до складу вигуків і стоять поряд з ними чи після них. В українському мовознавстві вони кваліфікуються здебільшого як окрема група вигуків, за допомогою якої передаються, відтворюються різні звуки природи, тварин, птахів, машин тощо. Пор.: «Він жив, той морок, рухався, дихав, шептав щось тисячними устами, безперестанно, уперто, з посвистом, як стара баба. Соломія сиділа перестрашена та прислухалася, про що шепче морок.— Шу... шу... шу...— починав він іздалека,— шу... шу... шу...— одзивалось тут коло неї,— шу... шу... шу...— шепотіло все разом...» (М. Коцюбинський);

Звуконаслідувальні слова вважаються одноморфемними одиницями. їх фонемна будова витлумачується за асоціативними зв'язками між звуковими комплексами і тими або іншими звуковими уявленнями. Дехто з мовознавців ставить під сумнів тезу про те, що звуконаслідувальні слова є безпосереднім звуковим виявом реального світу: явищ, дій, предметів природи і вважає їх лише матеріалізованим у звуковому вигляді певної мови відображенням звукових ознак дійсності через уявлення мовця.

У зв'язку з реченнєвою концепцією вигуку інакше інтерпретується і статус звуконаслідувальних слів. Вони, так само, як і вигуки, співвідносяться з логічною основою речення — судженням і базуються на семантиці судження, але, на відміну від них, не виражають почуттів і волевиявлень мовця, його суб'єктивного ставлення до об'єктивного світу. Так, наприклад, звуконаслідування хлюп-хлюп співвідноситься з ситуацією, що позначається реченням Вода хлюпає. Ця об'єктивно існуюча ситуація не має ніякого зв'язку зі світом емоцій мовця. Отже, з вигуками звуконаслідувальні слова єднає реченнєва природа і відрізняє те, що вони позначають лише позамовну ситуацію, а не емоції мовця, опосередковано пов'язані з цією ситуацією. Не збігаються звуконаслідувальні слова з вигуками і за іншими параметрами. Вигуки, як уже вказувалося, є соціально усвідомленими і загальновизнаними в мові певного народу знаками вираження емоцій, почуттів та волевиявлень, хоч реалізація їх семантичного потенціалу залежить від мовленнєвого контексту і ситуації висловлення. Звуконаслідувальні слова характеризуються значною довільністю мовця, що зумовлюється його акустичними та артикуляційними можливостями, а також образним звуко- сприйманням і звуковідтворенням. Крім звуконаслі- дувальних слів, відтворене звучання яких сприймається і усвідомлюється як відповідний звуковий образ певної реалії, у мовленні досить часто трапляються так звані разові звуконаслідування, які не стали одиницями мови. До довільності, суб'єктивізму звуконаслідувань спричиняється також і те, що типові звучання однорідних предметів чи явищ сприймаються і передаються різними авторами неоднаково. Звуконаслідувальні слова відрізняються від вигуків своєю великою фонетичною варіантністю, що свідчить про їх схематичне, приблизне графічне відображення. Це найбільше спостерігається в художній літературі, бо, прагнучи якнайточніше передати звукове розмаїття навколишнього світу засобами писемного мовлення, автори створюють графічно різні звуконаслідування для позначення спільної ситуації, що функціонують як фонографічні синоніми, пор., напр., дзень, дзінь, дзелень, що використовуються для позначення високих дзвінких і легких звуків, породжених ударами металевих предметів або діями з ними; тік-тік і цок-цок, що передають звучання годинникового механізму.

*76.Словосполучення та інші сполучення слів.Типи словосполучень за частиномовним вираженням головного слова. Типи підрядного зв'язку в словосполученні.Семантичні відношення між компонентами словосполучення

Словосполучення- це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв»язку та семантично або структурно передбаченої валентності(сполучуваності)головного слова.

Не є словосполученнями:

Поєднання підмета і присудка(бо це вже речення – сонце зійшло);

Сурядні сполучення (сидить і думає);

Аналітичні (складні)форми слів – буду працювати, хай живе, хотів би, найбільш розумний;

Поєднання самост. І служб.частини мови – на землі, їхали попереду;

Лексичні та фразеологічні сполучення – лексичні(чорне море,легка промисловість; фразеологічні – мріяв побити байдики).

За будовою словосполучення поділяються на прості та складні.

Складні можна розбити на кілька простих. Залежно від того якою частиною мови виражене головне слово у словоспол. Розрізняють такі їх різновиди: іменникові (мій друг), дієслівні(захоплюватися музикою), прикметникові(червоний від сорому), прислівникові(надзвичайно весело), числівникові (багато книжок), займенникові(кожен з нас).

Розразняють три типи підрядного зв»язку:

1. Узгодження (залежне слово уподібнюється формам головного. Є повне і часткове узгодження. При повному залежне слово має той самий рід, число і відмінок, що й головне.(осінній день) Головним словом завжди є іменник або субстантивована частина мови. Іменник узгоджується із прикметником, дієприкметн., порядковим числів., кількісним числівником у непрямому відмінку, займенником прикметникового типу, прикладка. Неповне узгодження – залежне слово уподібнюється до головного не в усіх формах(її очі,). Іменник поєднується з іменником(прикладкою – жінка – лікар) та присвійними займенниками(його,її, їх)

2. керування(головне слово вимагає від залежного певного відмінка. Керувати можуть такі частини мови як дієслово, прикмет, прислівн, іменн. Керування буває прийменникове(дивлюся на тебе) та безприйменникове (бачу тебе). Буває сильне і слабке. Сильне при перехідному дієслові (побачив мавпу, не пишу листа, приніс води).

3.Прилягання( залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом. У ролі голов. слова імен. та дієсл., які поєднуються із прислівником(їхати верхи), дієприслівн.(йде підстрибуючи), інфінітивом(наказ мовчати).

Розрізняють три типи смислових відношень: означальні (коли залежне слово є означенням – здібний учень), об»єктні (залежне слово додаток – схожий на артиста), обставинні (залежне слово обставина- стояти біля річки). Має місце явище синкретизму. Найчастіше поєднуються означальна та обставинні значення (мандрівка (яка?куди?) в гори).

*77.Речення як основна синтаксична одиниця. Ознаки речення. Класифікація речень за метою висловлювання, ставленням до дійсності, інтонацією.

Речення-основна од. конструкція,що протиставл. мінім. синтакс. констр. І словоспол. за ф-мою і ф-ми,являючи собою граматичну та семантично-завершену інтонаційну єдність.

Предикативність-це комплексна синтакс. категорія, яка відображає співвідношен.Висловлюваного з дійсністю,являючись водночас комунік. одиницею.

Модальність-це синтакс. категорія,яка виражає реальне з-ння,тобто у мин.,тепер.,майб.часах і ірреальне-можливе,бажане.Синтакс. час є виразниками об’єктивних, незалежних від свідомості людини фактів.Звідси така модальність назив.обєктивною.Окрім об’єкт. Виражає суб’єкт.,тобто ставл. автора до повідомлюваного.Мильничук вид.7 осн. Різновидів суб’єкт.модал. :розповідна, бажальна,умовна,питальна,спонукальна,гіпотетична,переповідна.

.-синт.погляду

Ознаки реч.:

1.самостійність функціонування у мовл.

2.предикативність.

3.модальність.

4.комунікат.од.

5.реч.становить інтонаційну завершеність.

6.вир.завершеністьвисловлювання,за допомогою реч. формуєт. і втілюється та чи інша думка.

Реч.як осн синт.од.вивч. у 3 аспектах:форм.-синт.,семан.-синт.,комунікат. З форм.-синт.погляду реч.утворюєт. на основі синт.зв.,які виник. у ньому пред.,сур.,підр. Просте реч.з формал поділяються на двоскл.,односкл.

Двоскл.просте реч.-предик. чи грамат. центр представлений підметом і присудком.

Односкладне реч.-просте реч.,грам.центр якого представл.

Недиференційованим гол.членом реч.,який співвіднос. з підметом або прис. Двоскл.просте реч. буває поширене і непоширене,а також повне і неповне.Повне-у якому наявні усі передбачені змістом члени реч.Неповне-пропущений важливий засіб інформації.Реч. поділ.на ускладнені і неускладнені.

Ускл.реч.може ускл.7 од:1.однор.членами реч.2.відокр. членами реч.3.вставними констр.4.вставленими5.звертаннями. 6.уточнювальними 7.ствердж.,вигуковими,окличними,заперечними.

За метою висловлюв.реч. поділ.на:розповідні,пит., спонукал.

Розповідне-містить повідомлення чи опис тих чи інших подій.

Питальне-реч.,що містить запитан.,яке вимагає відповіді від слів розмовника,засоб. Виражен.є:пит.займен.,пит..присл.,пит.. частки,порядок слів у реч.

Спонукал.-реч., у якому звучить спонукання до певної дії.Осн.засоб.є використан. Дієслів у ф-мі наказов.способу.

Усі 3типи за емоційним малюнком под.на окличні та неокл.

Окличні-реч.,яківираж.зі своєрідною окличною інтонацією.

*78.Ознаки простого—речення. Види лростих речень (двоскладні, односкладні, нечленовані; поширені/непоширені).

Простим називається речення, в якому один предикативний центр (одна граматична основа), що може складатися з двох головних членів речення (двоскладне), одного головного члена речення (односкладне) або з нерозчленованої на компоненти структури.

Граматична модель двоскладного речення організовується двома головними членами речення:

РЕЧЕННЯ –це граматично організоване та інтонаційно оформлене,семантичне поєднання слів словосполучень, що виступають мінімальною одиницею спілкування. Ознаки реченн:

1.Предикативність її розуміють як загальна відповідність змісту речення обєктивній дійсності.Вона вираж. Такими граматичними засобами як категорія часу, способу,особи.

2.Модальність-виражає ставлення мовця до висловлюваного,а також його оцінку відношення повідомлюваного до обєкта дійсності.Засобами вираження модальності є категорія способу,а також такі лекс. Грам. Способи як модальні слова, мод. Дієслова,частки.

3.Інтонаційна завершеність є засобом відмежування від інших речень у мовленнявому потоці.

Речення поділяються на групи

1.за метою висловлення

2.за емоційним забарвленням окличні і неокличні

3.за модальністю , за характером відношення до дійсності

стверджувальні і заперечні.

4. за структурою

прості і складні

Види простих речень

1.синтаксично членовані і нечленовані-в яких є члени речення або тільки 1 член речення.

2. Односкладні або двоскладні.

3. Поширені або непоширені.

4. Повні або неповні.

5. Ускладнені або неускладнені.

*79.Підмет головний член - двоскладного речення. -Види“ПІдметів-морфологічні засоби їх вираження

Підмет – це головний член двоскладного речення, який означає предмет, якому в реченні приписується дія, стан чи ознака названі присудком, перебуває з присудком у двобічному зв’язку (предикативному), відповідає на питання ХТО? ЩО?

Виражається:

За структурою (будовою) підмети бувають:

У ролі підмета можуть виступати:

Визначити підмет допомагає часто його місце розташування та ймовірність перетворення іменника в О.в. (тоді це присудок).

Складений підмет може виражатися цілими реченнями або кількома реченнями.

Виражається:

*80.Види присудків. Простий дієслівний та простий дієслівний ускладнений присудок. Дієслівний складений присудок.Іменний складений присудок.Тире на місці пропущеної дієслівної зв'язки. Обов'язкове і факультативне тире.

Присудок – це головний член двоскладного речення, що означає дію(він співає), стан(він боїться) або ознаку(він боязливий), яка приписується підметові.

За будовою присудки поділяються на:

прості дієслівні ускладнені

іменні

дієслівні

Простий присудок

Форма вираження:

Простий дієслівний ускладнений присудок

Таким вважається:

Складені присудки

Складений присудок має чітко визначену структуру і складається з двох компонентів. Розрізняють два різновиди складених присудків:

Складений іменний присудок:«дієслово – зв’язка» + іменна частина»

Дієслово – зв’язка:

Іменна частина:

Складений дієслівний присудок:«допоміжне слово + інфінітив»

Допоміжне слово передає граматичне значення присудка (особу, рід,число, спосіб дієслова), а інфінітив містить конкретне значення.

Допоміжне слово виражається:

Відмежувати інфінітив у ролі окремого члена речення (додатка чи обставини) від інфінітива, що є частиною складеного дієслівного присудка допоможуть такі прийоми:

  1. заміна прямою мовою;

  2. заміна складнопідрядним реченням;

  3. заміна однорідним присудком.

Складний/ комбінований/трикомпонентний/подвійний присудок

Являє собою комбінацію з різних типів складених присудків і може мати таку структуру:

*81.Другорядні члени речення. Означення, види означень, засоби їх вираження.Прикладка як різновид означення. Додаток . Види додатків. Морфологічне вираження.Обставина. Види обставин, засоби вираження.

Додаток – це другорядний член речення, що означає об’єкт на який спрямована дія чи ознака і відповідає на питання непрямих відмінків.

Виражається:

Додатки бувають:

Означення – це другорядний член речення, що означає ознаку предмета і відповідає на питання ЯКИЙ? ЧИЙ? КОТРИЙ? СКІЛЬКОХ?СКІЛЬКОМ?СКІЛЬКОМА? НА СКІЛЬКОХ?

Означаючи ознаку предмета означення залежить насамперед від іменника, а також від будь-якої субстантивованої частини мови.

Розрізняють означення:

Найчастіше такі означення виражаються:

  1. іменниками у непрямих відмінках з прийменниками або без них (капелюх батька, хлопець високого зросту);

  2. присвійними невідмінюваними займенниками «його, її, їх»;

  3. прислівниками або дієприслівниками, що перейшли в розряд прислівників;

  4. інфінітив(прохання читати, талант вишивати);

  5. фразеологізмом (робота не бий лежачого);

  6. невідмінювані іменники (колір хакі).

Прикладка – це різновид означення, що виражається іменником (у Н.в.) і дає слову іншу другу назву(дівчина-санітарка, газета «Галичина»).

Прикладка може означати:

  1. якщо стосується особи, то вік, стать, професію, рід занять, національність, соціальний стан, партійність і т.д. (вчитель-хімік);

  2. інші власні назви (географічні, астрономічні, адміністративні),які є завжди прикладками до загальних назв (гора Говерла);

  3. дає образну характеристику предмета (очі-зорі);

  4. назви газет, журналів, кораблів і т.д.

Не вважаються прикладками такі утворення:

  1. складні слова, що означають єдине нечленоване поняття(сон-трава);

  2. сполучення синонімів, часто асоціативних (хліб-сіль, руки-ноги);

  3. сполучення антонімів (імпорт-експорт).

Обставина – другорядний член речення, що характеризує дію або ознаку щодо їх місця, часу, способу, причини, мети тощо. Відповідаає на питання залежно від розряду (виду) обставини.

Виражається:

Розряди обставин за значенням:

*82.Односкладні речення. Односкладні речення іменного типу: називні, генітивні, вокативні

Односкладним називається речення, в якому є тільки один головний член речення, що суміщає в собі функції і підмета, і присудка, який сам по собі або разом з другорядними членами речення оформляє предикативність і модальність.

Вечір. Ніч. Холодно. Сали свій сад.

За значенням і граматичною формою головного члена речення ці односкладні речення діляться на дві групи: