Кодифікація і стандартизація термінів
Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.
Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними.
Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).
Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.
Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.
Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.
Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;
2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);
3) поділ термінів на групи:
а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);
4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);
5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;
6) формулювання українською мовою означення поняття;
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.
- 1. Поняття національної та літературної мови
- 2.Спілкування і комунікація.
- Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці
- Мовне законодавство та мовна політика в Україні
- Мозковий штурм» як евристична форма, що активізує креативний потенціал співрозмовників під час колективного обговорення проблеми
- Заява. Види заяв.
- Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет
- Основні закони спілкування
- Класифікація офіційних документів
- Характеристика
- Автобіографія
- Особовий листок з обліку кадрів
- Форми і види перекладу. Буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади
- Стандартні етикетні ситуації.
- Невербальні компоненти спілкування
- 1. Кінетичні засоби(найважливіші у спілкуванні)
- Дискусія
- Формуля́р
- План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- Невербальні засоби спілкування.
- Гендерні аспекти спілкування.
- Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення
- Термінологія обраного фаху
- Кодифікація і стандартизація термінів
- Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні
- Види публічного мовлення
- Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- Стаття як самостійний науковий твір