1.2. Види анотацій

За функціональною ознакою анотації можуть бути поділені на довідкові (пояснювальні) чи рекомендаційні.

Довідкова анотація, як правило, є коротка. Вона уточнює назву документа, подає додаткові відомості про форму, жанр, призначення та інші особливості документа. З цієї причини для довідкових анотацій не вимагається розгорнутого викладу ставлення до первинного документа, його критичної оцінки. Наприклад:

Московкін, В. Бар'єри на шляху зростання чорного ринку ди­сертацій [Текст] / В. Московкін // Новий колегіум. — 2003. — № 2. — С. 21-22.

Запропоновано ряд заходів, які могли б поставити бар'єри на шляху зростаючого чорного ринку дисертацій.

Рекомендаційна анотація містить оцінку документа. Такі анотації мають, як правило, дидактичне спрямування, але й місять рекламний елемент. За обсягом такі анотації є біль­шими за довідкові. Наприклад:

Культурологія: українська та зарубіжна культура [Текст] : навч. посіб. / М. М. Закович та ін. ; за ред М. М. Заковича. — К. : Знання, 2004. — 567 с. — (Вища освіта ХХІ ст.). — ISBN 966-8148-09-6.

У цьому навчальному посібнику культурологія розглядається як наука, що ставить своїм завданням розкрити логіку, внутрішні закономірності та найважливіші особливості розвитку українсь­кої та зарубіжної культури. Книга дає змогу читачеві ознайомити­ся з фундаментальними досягненнями культури окремих народів у контексті розвитку світової культури. Посібник підготовлено відповідно до навчальної програми, за якою автори читають курс культурології студентам Національного педагогічного університе­ту імені М. П. Драгоманова.

Розраховано, насамперед, на студентів гуманітарних спеці­альностей, аспірантів, викладачів культурології, усіх, кого цікав­лять проблеми розвитку нації і світової культури, перспективи подальшого розвитку людства.

Анотації можуть бути подані на кожний документ (суцільне анотування) або на деякі документи (вибіркове анотування). Останнє застосовують у тих випадках, коли назва документа не розкриває його зміст.

Також анотації можуть бути поділені залежно від обсягу документа, що аналізують. Це загальні (на документ у цілому) та аналітичні (на розділ, параграф окремого документа чи статтю з періодичного видання) анотації.

За глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширені та реферативні. Останній вид анотацій є ніби пе­рехідною ланкою між анотацією та рефератом.

За формою анотації бувають традиційними та телеграфного стилю. Традиційну анотацію подають як звичайне текстове повідомлення, а телеграфну — як формалізований текст, який зовні схожий на телеграфне повідомлення. Наприклад, теле­графна анотація на книгу Моріса Бюкая «Біблія, Коран і на­ука» може мати такий вигляд:

Старий Завіт і сучасна наука. Євангелія і сучасна наука. Досто­вірність Корану. Історія його появи. Коран та астрономія. Оповідання у Біблії та Корані. Коран, хадіси і наука.

Анотації можуть бути складені авторами (авторські) або іншими особами (неавторські). За рівнем використання за­собів автоматизації анотації поділяють на інтелектуальні (складені людиною) та формалізовані (складені за допомогою використання комп'ютерної техніки).