V. За участю голосу й шуму :

1. Шумні: /б/, /п/, /д/, /д'/, /т/, /т/', /з/, /з'/, /с/, /с'/, /дз/, /ц/, /ц'/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, / ґ/, /г/, /х/, /к/.

2.Сонорні: /м/, /в/, /р/, /р'/, /л/, /л'/, /н/, /н¢/, /й/.

Шумні за участю голосу й шуму поділяють на:

1. Глухі :/п/, /ф/,/ т/,/т'/, /с/, /с',/ /ц/, /ц¢/,/ш/, /ч/, /х/, /к/.

2. Дзвінкі: /б/,/ д/,/д¢/,/з/, /з'/ /дз/, /дз¢/, / ґ/, /г/, /дж/.

VI. За твердістю-м'якістю:

1. Тверді: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /дз/, /ц/, /ж/, /ш/,/дж/, /ч/, /р/, / л/, /н/, /г/, /х/, к/, / ґ/.

2. М'які: /д¢/, /т'/, /з'/, /с'/, /дз¢/, /ц'/, /л'/, /н'/, /р'/,/й/.

VII. За участю носового резонатора:

1. Зімкнені неносові: /б/, /д/, /д¢/. 2. Зімкнені носові: /м/,/м¢/, /н'/.

VIII. 3а акустичним вираженням деякі приголосні поділяють на :

1. Свистячі : /с/, /с¢/,/з/, /з¢/, /дз/, /дз¢/, /ц/. /ц¢/. 2. Шиплячі: /ш/, /ж/, /дж/, /ч/.

*19.Морфонологія як мовознавча дисципліна. Поняття про морф і морфонему. Типи чергувань.

Термін «морфологія» повязують з іменем нім. П-ка,філософа Гете,який назвав ним розділ біології про форми живих організмів. У ХІХ ст. цей термін поширився і в мовознавстві на означення тієї галузі науки про мову,яка вивчає форми слова. Морфологія-частина грамат. Устрою мови,яка об’єднує грамат. Класи слів(систему морфол. одиниць, притаманні їм морф.категорії і форми,а також правила їх функціонування. Морфологія відрізн. Від синтаксису тим,що вона охоплює лише ті грам. Явища,які не виходять за межі слова.А до синтаксису належ. Ті грам. Явища,які виходять за межі слова.Підставою для виділення морфології є членованість слова на морфеми-кореневі і афіксальні.

Основною одиницею морфології є частина мови(морфолог.слово),тобто грамат.клас слів. Обєкт-морфолог.слово,тобто система всіх його форм і грамат.значень.Предметом є частина мови слова,категоріальне значення слова,морфологічні категорії слова,лексико-семант. Розряд слова, морфолог.форма слова(словозміна).

Потік мовлення поділяється на відрізки, що повторюються з тим самим значенням і формою. У словахголуб-ин-ий,гороб-ин-ий,журав-л-ин-ий,сокол-ин-ийз тим самим значенням і в тому ж звуковому (або графічному) оформленні повторюються два відрізки: -ин-, суфікс, що виражає значення присвійності, та -ий- прикметникове закінчення. У прикметникахзміj-ін-ий,чаj-ін-ийодин із щойно названих відрізків зберігає значення, але набуває іншої форми, стаючи відрізком -ін. Такі відрізки, як -ин- та -ін-, називаються морфами.

Морф— найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Морфема— елементарна мінімальна одиниця мови, що має значення, неподільна за формою в межах одного слова, але подільна за семантикою. Прикметникове закінчення -ий, наприклад, виражає три значення: чоловічого роду, називного відмінка й однини. У словіжов-т-уват-ийморфема -уват- не поділяється за формою на менші відрізки, але вона подільна за семантикою, бо одночасно виражає категоріальне частиномовне значення прикметника (ознаковість) і неповний ступінь виявлення ознаки.

Морфема як двостороння одиниця, що має значення та матеріальні засоби його вираження, варіюється у плані форми вираження. Морфи і є проявом цього варіювання. Названі морфи -ин- та -ін- належать морфемі -ин-, -уват- разом із -юват- (порожнюватий,синюватий) об'єднуються в морфемі -уват-. Такі морфи називають аломорфами.

Аломорф— морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів. Аломорфи морфеми характеризуютьтри ознаки. Вони 1) мають те саме значення, 2) наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування, 3) замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення. Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголоснимн.

У словах екс-пресі-он-іст,ім-пресі-он-ізм,компаньй-он,кух-он-н-ий,сол-он-ийповторений відрізок -он-. Для встановлення того, чи це морф однієї морфеми, потрібно окреслити значення відрізка. В іменниках експресіоніст, імпресіонізм відрізок -он- не має чітко окресленого значення. Його функція в складі слова конструктивна. Такі морфеми прийнято називати асемантемами. Вони є тим будівельним матеріалом у складі слова, що допомагає усунути труднощі в поєднанні морфем на їхніх швах і чіткіше виразити мотиваційні відношення між словами, пор.:Піфагор-піфагор-ій-ц-і,Європа-європ-ей-цi,Токіо-ток-iй-ськ-ий,Ялта-ялт-ин-ськ-ий.

В іменникові компаньй-он морф -онвиступає у значенні особи. Цей іменник похідний від слова компаніj-а і має значення “співучасник чого-небудь”, “член торговельної чи промислової компанії”. Тут -он2- — морфема, інша порівняно з попередньою. Незважаючи на однакове графічне зображення з -он1- , вона виражає інше значення. Такі морфеми називаються омонімічними. У прикметниковікух-он-н-ий(напр. кухонне вікно, кухонний ніж) морф -он3- є представником іменникової морфеми -н1-, що передає значення місця. Приміщення, де готують їжу, називають кух-н-ею, де виконують слюсарні роботи, —слюсар-н-ею. Аломорф -он3- омонімічний до двох попередніх морфів. Він з'являється в позиції перед прикметниковою морфемою -н2-, що узагальнено виражає відношення до того іменника, який мотивує похідний прикметник. У словісол-он-ийспостерігаємо ще один омонімічний морф -он4-, що є одним із аломорфів прикметникової морфеми -н2-, пор.:дріб-н-ий,ліс-н-ий,ніч-н-ий. Поява -он4- зумовлена позицією після односкладової основи, що закінчується л м'яким, і зміною акцентної характеристики морфеми -н-, що в прикметнику в складі морфа -он4- стає наголошеною. Інший її морф -ен- виникає в позиції перед нульовим прикметниковим закінченням:вин-ен,дріб-ен,лад-ен.

Отже, йдеться про дві різні морфеми -н- (іменникову і прикметникову) та про різні їхні морфи, що також є омонімічними між собою. У ряді випадків ці морфи функціонують ще і як омоніми морфем -он1- та -он2-.

Ми пересвідчилися, що морфема існує тільки в складі слова і є його найменшим наділеним значенням компонентом, який не має синтаксичної автономності. Повторюючись у різних словах з тим самим значенням, морфема внаслідок змінюваних умов свого функціонування, тобто зміни сусідніх морфів, фонемно варіюється. Це виявляється в аломорфах — ряді морфів однієї морфеми, що зумовлені морфонологічними та лексико-граматичними особливостями попередніх до неї або наступних морфем. Отже, морфи з'являються у певних позиціях, у певному оточенні сусідніх морфем. Фонемний склад кожного морфа є єдино можливим у цьому (а не іншому) оточенні морфів. Саме тому морфема — це сукупність морфів, одиниця, що повторюється і відтворюється в текстах.

Як двобічна одиниця, що має план змісту та план вираження, морфема є дискретним елементарним знаком мови, який не складається з інших мовних знаків. Основним критерієм усвідомлення єдності морфеми є визнання паралельності поділу плану змісту й плану вираження. Якраз він висуває вимогу ідентичності основного значення, формальної (фонемної) близькості морфів однієї морфеми, що передбачає часткову подібність складу фонем та порядку їх слідування, а також додаткову дистрибуцію морфів.

У мовленнєвому потоці виділяють лише морфи. Один із них, що найчастіше використовується в словах, стає домінантним при називанні морфеми. Так, ряд аломорфів префіксальної морфеми з-,с-,зі-,із-,зо-,со-,зу- не випадково починає морфз-:з-би-ти,с-каз-а-ти,зі-бр-а-ти,із-вечор-а,зо-млі-л-ий,со-твор-и-ти,зу-пин-и-ти-ся. Він найчастіше трапляється в словах. На другому місціс-, що з'являється в позиції перед коренями з початковимик,п,т,х,ф. Дехто з мовознавців пропонує розглядати таку змінуз- нас- не як аломорфію, а як прояв фонетичних регулярно здійснюваних чергувань у мові.

Чергування бувають живі (або фонетичні) та історичні.

Живі (або фонетичні) чергування зумовлені певними фонетичними умовами, що діють у сучасній мові. Так, наприклад, в аломорфах /сад-ити/ й /сад'-іт'/ фонема /д/ перед /і/ чергується з /д¢/, а в аломорфах /сад-ити/ й /с'ід-ати/ фонема /с/ перед /а/ чергується з /с'/ перед /і/.

Історичні чергуванняне можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, властивими сучасній мові, вони відбуваються за традицією

*20.Морфонологічні чергування -голоснихі-чергування /о/, /е/ // /і/; чергування /о/, /е/ // /0/; чергування /е/ // /о/ після шиплячих і /й/; !звукосполученнями-, -ли-, -ро-, -ло- між приголосними.

Чергування фонем (голосні) - це постійні і закономірні їх зміни в одній і тій самій морфемі: книга -> книзі, рука -> руці, муха -> мусі. Розрізняють чергування позиційні (зумовлені нормами сучасної мови) та історичні (викликані закономірностями, що діяли в минулому. Типовий приклад позиційних чергувань - чергування /в/, /у/, /і/, /j/. До історичних чергувань у першу чергу належить ряд чергувань голосних фонем: /е/ - /о/: нести - носити; /і/ - /а/: лíзти - лáзити; /е/ - /і/: летíти - літáти; /и/ - /а/: котити - кочáти.

На особливо увагу заслуговують історичні чергування:

Найпоширенішим в українській мові є чергування о, є з і. Воно відбувається:

а) у закритому складі: школа - шкіл, гора — гірський, чоло — чільний, радості — радість, слово — слів, ночі — ніч, могти —міг, стою — стій, береза — бера, перо — пір 'я;

б) у відкритому складі, якщо в наступному складі є суфікси -ок, -ець: гора — згірок, чоло — причілок, моста —місток, кончина —кінець, верховий — верхівець; а також: ущелина — щілина,прорвати — прірва, прозивати — прізвище;

в) перед подвоєнням приголосних: ночі — ніччю, дорога — роздоріжжя, ворота — підворіття речі — річчю;

г) у коренях дієслів перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува-: берегти — зберігати, брехати — набріхувати, викоренити — викорінювати, гребти — згрібати, застебнути — застібати, зачепити — зачіпати, защепну ти — защіпати.

Але чергування о, є з і в закритому складі не відбувається:

а) якщо о, є випадні або вставні: сон — сну садок — садка, пісок — піску, сосна — сосон, дно — ден (виняток: шворінь — шворня); , а також у словах: любов — любові, лоб — лоба, льон — льону, рот — рота, мох — моху, лев — лева;

б) у групах -оро-, -єре-, -оло-, -еле-, -ор-, -ер-, -ов-: ворон, сторож, поборов, берег, перед, голос, солод (винятки: дорога — доріг, сторона — сторін, ворота — воріт, борода — борід, смороду —сморід, береза — беріз, череда — черід, болото — боліт, стерегла — стеріг, зберегла — зберіг.);

в) під наголосом у словотвірних частинах -вод, -воз, -нос, -роб, -лов: діловод, паровоз, медонос, хлібороб, риболов; але в частинах -хід, -гін, -ріг чергування відбувається: теплохід, пішохід, водогін, коногін, носоріг, Козеріг; у книжних словах: пророк, потоп, закон, вирок, богослов, світоч, народ, прапор, завод; а також за традицією в деяких прізвищах: Боровиковський, Котляревський, Глібов (але: Голованівський, Желехівський, Миньківський, Щоголів тощо);

ґ) в іншомовних словах: атом, вагон, вазон, , студент, Лондон, Вашингтон, Дон Кіхот, Бетховен, Ростов (і ростовський), Тургенєв (і тургенєвський), Ботев (ботевСЬКий).

У кількох дієслівних коренях є (ер) перед суфіксами -а-, -ува- чергується з и (ир): беру — збирати, визбирувати; вмерти — вмирати, дерти — здирати, сперти — спирати,

Подібне чергування є з и відбувається також у словах стелити — застилати (але: застеляти), клену {кляну) — проклинати.

У деяких випадках є чергується з о. Так, після шиплячих («ше їжджу») та й виступає звук є, якщо далі йде теперішній чи колишній м'який приголосний або шиплячий, і о, якщо далі йде споконвічно твердий нешиплячий приголосний: вечеря — вечора (від вечір), женитися — жонатий, четвертий — чотири, чернетка — чорний, вершечок — вершок, лієчка — лійок. Іноді трапляються відхилення від цього правила. Перед споконвічно твердим нешиплячим може виступати є: жердка, щедрий, щепа, печера, щезнути, черга, червоний. І навпаки: чоріти, чорниці, чорнило, кийочок.

У прикметниках після твердих приголосних вживається суфікс -ов: зимовий, службовий, судовий, мостовий, кварцовий»Іванова, братова.

Після м'яких та шиплячих якщо наголос падає на закінчення, також виступає суфікс -ов: польовий, тіньовий, осьовий, дійовий, дощовий, сторожовий;

якщо наголос падає на основу, то вживається суфікс -ев-(-єв-): травневий, кінцевий, алюмінієвий, грушевий, спаржевий, життєвий (і життьовий), взуттєвий (і взуттьовйй), борщевий (і борщовий), Василева, Мусієва, Дорошева, лікарева (пор. лікаря).

Цей процес не відбувається: 1) в повноголосних сполуках: -оло-, -еле-, -оро-, -ере-: мороз. 2) в зменшувально-пестливих суфіксах: сонечко, голубонька. 3) У форма 2.особи однини теперішнього часу та наказового способу: ідеш, несеш, виходь, винось. 4) в родовому відмінку множини іменників жіночого роду: особа - особ. 5) в словах книжного походження: закон, учитель, диплом, народ.

Осінь - осені, вечір - вечора, сім - семі, сьомий, село - сіл, сіль - солі, лебідь - лебеді, овес - вівса, воля - волі, робота – робот.

2) Для уа-мові властиве теж чергування /е/ - /о/ після шиплячих та /j/. Якщо в наступному складі виступає фонема заднього ряду, то після шиплячих та /й/ вживається /о/: пшениця - пшоно, шести – шостий,

Якщо ж в наступному складі виступає голосний переднього ряду, то після казаних приголосних зберігається /е/. /е/ також пишеться перед пом'якшеним приголосним: четвертий, вечеряти.

/о/ та /е/ можуть чергуватися з нулем звука. Такі голосні називаються випадними і вставними: хлопець - хлопця, вогонь - вогню, вітер - вітру, вінок - вінка, ставок - ставка, сон – сну, день – дня, пень – пня. Пов’язано це із занепадом зредукованих у слабкій позиції і вокалізацією їх у сильній позиції.

Содержание