1.Словотвірна має дві підфункції –

синтаксичну(за допомогою морфеми основа однієї частини мови творить іншу без зміни лексичного значення: ходити – хід – ходьба – ходіння),

семантичну(при додаванні тих чи інших словотвірних морфем нове похідне слово дещо змінює свою семантику: жук – жучок, дід – дідище). Найбільш широко представленні іменні морфеми(чарівник, кравець, газетяр, носій, вчитель, говорун, білизна, панство). Прикметникові: суфікси, які творять присвійні прикметники: -ин-(-ін-), -ов-, -ев-/-єв-, -ач-/-яч-(сестрин, лисячий). Суфікси, які творять відносні прикметники: -ськ-, -ов-/-ев-, -ан-/-ян-(дубовий, студентський, весняний). Суфікси із позначенням суб’єктивної оцінки(гарнюсінький, маленький). Дієслівні(танцювати, читати, хотіти, клеїти).

2.Реляційна функція поділяється на

словозмінну(її виконують закінчення у змінюваних словах для поєднання слів у реченні) і формотворчу(морфеми творять не нові слова, а лише форми слів). До них належать: суфікси -т-/-ть-, які творять інфінітив, -и-/-в- - дієслова минулого часу, -ш- - форму майбутнього часу, -уч-(ий), -юч-(ий), -ач-(ий), -яч-(ий) творять форми дієприкметників активного стану або -и-, -н-, -ен- - форми дієприкметників пасивного стану(читаючий, опале, прочитаний), -иш-/-іш- - прикметники і прислівники вищого ступеня порівняння(дальший, тихіший). Префікси най-, як-, що- прикметники і прислівники вищого ступеня порівняння(найдальше, щонайтихіший), з-/с-, на-, в- творять доконаний вид(зробити, надягати, вчити).

2)За формою вираження: усі морфеми поділяються на

матеріально виражені, або субстанційні(матеріально виражені більшість морфем, це переважно префікс і суфікс, тобто морфеми, які водночас мають і план вираження і план змісту), і

нульові(план змісту яких фактично наявний, але не виражений звуками чи буквами).

Кореневі морфеми не бувають нульовими. Нульовими бувають флексії і деякі суфікси.

До нульових належать закінчення:

1.Н.в., однини, чоловічого роду(ліс, завод),

2.Н.в., одн., ж.р., IVвідміни(сіль, піч),

3.Р.в., множини(парт, годин),

4. присвійних прикметників(материн, Галин),

5.окремих числівників(один, 5, 6, 8),

6.віддієслівних іменників(хід, пуск),

7.відприкметникових іменників(синь).

3)За походженням: бувають питомі(автохтонні) і запозичені.

Запозичені в основному суфікси(зим, ант, аж, чин(ічн), ація – макіяж, академічний, декларація), рідше префікси(анти, а, дез, суб, транс, квазі). До запозичених афіксів належать префіксоїди і суфіксоїди. Префіксоїд або суфіксоїд – морфема, яка зберігає ще частково лексичне значення, але водночас займає традиційне місце: перед коренем чи після нього, перетворюючись поволі на афікс(авто, аква, фіто).

До питомих належать морфеми, запозичені з праслов’янської доби. До праслов’янських суфіксів належать б і б-ба, -иц-(пшениця), -ищ-(е)(дідище), -ство-(багатство), -тель(вихователь), -ість(гордість), -ин(а)(горошина).

До власне українських належать суфікси -ощ-(гордощі), -ильник(топильник), -тв(о)(питво), -ук(писарчук), -ан(ь)(горбань), -еп-(халепа), -еч-(малеча). До власне українських належать конфікси по…чи(по-жаб’ячи), за…ки(заввишки), с(з)…а(спідлоба).

Морфемна структура слова – це єдність взаємопов’язаних складових частин, розташованих у певній послідовності відповідно до їх ролі в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови. Вона записується латинськими літерами: Р – префікс, К – корінь, S – суфікс, F – флексія, І – інтерфікс.

Основа слова— це частина слова (як правило незмінна, або змінна), яка вказує на його лексичне значення; частинасловоформи без флексії.

Основи слова можуть бути 1.непохідні(які складаються з кореня),2.похідні(з кореня та/чи префіксу та/чи суфіксу) чи перехідні.