Висновки до іі розділу

За типом комунікації політичні дебати – це аргументативний діалог, комунікативна функція якого полягає у переконуванні, що межує з маніпуляцією, під якою ми розуміємо приховування від суб’єкта повідомлення дійсних інтенцій. Мета мовця-політика в процесі такого переконування – вплинути на свідомість адресата за допомогою мовних виразів шляхом зведення варіантів його інтерпретацій до закладеного мовцем єдиного інформаційного ядра, що відповідає його інферентній моделі. Реалізація цієї комунікативної мети призводить до виконання його практичних цілей, що означає перемогу у виборах як результат досягнення РД. Комунікативні процеси досягнення РД тісно пов’язані з когнітивними процесами продукції та сприйняття політичного дискурсу. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких мовці домагаються РД, спрямовані на когнітивне конструювання в ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає з образом політика-мовця. Ці образи базуються на концептуальних моделях онтологічного, аксіологічного та прагматичного плану. Онтологічна модель президента розташована в особливих концептуальних полях, що відображають загальну систему цінностей, притаманну всім європейцям.

Інтеракціональна домінантність у політичних дебатах обумовлена специфікою ментальних репрезентацій конвенцій мовленнєвої взаємодії у когнітивному просторі індивіда та особливостями організації сукупних знань про феномени екстралінгвістичної природи – просторово-часові параметри комунікативної ситуації та її учасників.

Риторична домінантність – це результат стратегій аргументації та маніпулятивного мовленнєвого впливу на поліреципієнта з метою досягнення власної політичної влади. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких мовці добиваються риторичної домінантності, спрямовані на когнітивне конструювання у ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає з образом політика-мовця. Ці образи ідентифікуються за рахунок концептуальних моделей онтологічного, аксіологічного та прагматичного планів.

Якщо владу розглядати як потенційні ресурси та можливості, попередньо визначені та задані соціальним контекстом комунікативної ситуації (статус, дистанція, ролі), то домінантність є активним та дієвим використанням цих можливостей (стратегії та практики дискурсу). Таким чином, влада й домінантність комунікантів вимірюються ступенем їх доступу та контролю над дискурсом.