Загальні висновки

У результаті проведеного дослідження було розглянуто комунікативні та соціолінгвістичні аспекти домінантності в німецькому політичному дискурсі.

Було проаналізовано проблеми становлення політичного дискурсу і встановлено, що політичний дискурс розуміється як мовленнєві утворення (усні або письмові), що стосуються сфери політики, реалізуються вербально та екстравербально, актуалізуються у певному ситуативному контексті і спрямовані на здійснення конкретної прагматичної семантики. Визначено поняття домінантності, за якою домінантність - це соціолінгвістична категорія, ядром якої є мовні засоби вербалізації концепту влади, а периферійна зона включає дискурсивне втілення асиметричних комунікативних відносин.

Опис домінантності здійснено в рамках парадигми критичного аналізу дискурсу, що дозволяє вивчення лінгво-прагматичних, когнітивно-комунікативних і соціальних аспектів даного явища. Такий підхід визначив наступні етапи дослідження: 1) проаналізовано параметри ситуативного контексту передвиборчих дебатів як основу для спільних знань i репрезентацій усіх учасників мовленнєвої взаємодії та визначальний фактор їх мовленнєвої поведінки; 2) охарактеризовано інтеракціональну домінантність як основу асиметрії інтеракціональних стосунків між учасниками дебатів, що виникає внаслідок переваги мовленнєвих дій одного з них стосовно іншого(-их);

3) досліджено риторичну домінантність як результат дії дискурсивних засобів, що спрямовані на переконування реципієнта у вірності семантичних пресупозицій продуцента засобами аргументації та маніпуляції з метою досягнення соціальної влади.

Описано стереотипну комунікативну ситуацію політичних дебатів, у якій вербалізується домінантність, та встановлено прагматичні і соціальні характеристики німецуькомовного політичного дискурсу як середовища реалізації домінантності.

Виведено інтеракціональні моделі учасників стереотипної комунікативної ситуації політичних дебатів, що мають вирішальне значення у репродукції домінантності, оскільки визначають коло прагматичних установок комунікантів стосовно узаконених конвенцій процедури політичних дебатів, від яких залежить мовленнєва поведінка їх учасників.

Домінантність класифіковано у двох взаємозалежних типах – інтеракціональна та риторична, які актуалізуються поступово, але в роботі аналізуються автономно з метою визначення їх мовних та мовленнєвих проявів.

Виявлено та систематизовано сукупні домінантні інтеракціональні кроки, які названо ініціативами, а також мовленнєві стратегії контролю над чергуванням реплік як дискурсивне виявлення інтеракціональної домінантності.

Визначено комунікативні стратегії риторичної домінантності, мовленнєва реалізація яких відбувається відповідно до виявлених семантико-стратегічних кроків. Простежено структурно-семантичні особливості їх мовної організації. Описано лінгвістичні механізми реалізації риторичної домінантності, проаналізовано когнітивні схеми аргументативного діалогу, розкрито конверсаційну характеристику проявів інтеракціональної домінантності.

У результаті аналізу урядових заяв і політичних виступів канцлерів Німеччини виявлено наступні комунікативні стратегії, які є спільними для К.Аденауера, В.Брандта, Г.Коля, Г.Шредера і А.Меркель: 1) стратегія державності; 2) стратегія позиціонування Німеччини; 3) стратегія єдності;

4) стратегія визнання провини; 5) стратегія спадкоємності влади; 6) стратегія позитивної само презентації.

Отримані результати не вичерпують проблематику даного дослідження. Аналіз різних підходів до дослідження влади й домінантності в гуманітарних науках показує, що ні одне з існуючих на сьогоднішній день визначень даних понять не є вичерпним і потребує ще ґрунтовнішого дослідження. Визначено перспективи подальших досліджень поставлених завдань, а саме: плідним уявляється вивчення особливостей вербалізації домінантності в офіційних дискурсах, зокрема в юридичному, академічному, рекламному, а також в умовах неофіційної комунікації. Ці та інші питання можуть слугувати темами подальших досліджень, які б розвинули основні положення даної роботи.