1. Американський структуралізм (дескриптивізм)

На відміну від Празького лінгвістичного осередку і глосематики американський структуралізм не є пря-мим продовженням запропонованих Соссюром теоре-тичних положень.

Американський структуралізм, або дескриптивізм (від англ. descriptive «описовий»), -- мовознавчий напрям, для якого характерний форма-льний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо).

Виник у 30-ті роки XX ст. і розвивався до 50-х років. Між ним і європейськими школами структуралізму існують відмінності, що зумовлено специфікою суспіль-но-історичних, філософських і мовних умов розвитку мовознавчої науки в США: поширенням філософій неопозитивізму, прагматизму та біхевіоризму, актуаль-ністю проблем, повязаних із вивченням туземних мов американських індіанців і різнорідних етнічних груп іммігрантів. Можна стверджувати, що це відгалужен-ня структуралізму виникло з суто практичних потреб. Згодом, переносячи свої методи на вивчення англійсь-кої та інших індоєвропейських мов, мов семітської і тюркської родин, дескриптивна лінгвістика прагнула зберегти свою практичну спрямованість, передусім звязок із методикою викладання мов.

Зародження дескриптивізму повязане з іменем ві-домого антрополога і лінгвіста Франца Боаса (1858-- 1942). Він довів непридатність опрацьованих на мате-ріалі індоєвропейських мов методів і принципів для дослідження індіанських мов. Це повязано з тим, що цим мовам властиві інші мовні категорії і до них не можна застосувати порівняльно-історичний метод, бо вони «не мають історії», тобто зафіксованих у писем-них памятках попередніх етапів свого розвитку. Саме цим зумовлено те, що, по-перше, ці мови можна вивча-ти тільки на синхронному зрізі, і, по-друге, потрібно створити такі обєктивні методи їх опису, які б ґрунту-валися на суто зовнішніх, формальних ознаках.

Ідеї Боаса розвинули у двох різних напрямах його учні Едуард Сепір (1884--1939) і Леонард Блумфільд (1887--1949). Сепір зосередив свою увагу на вивченні мо-ви у звязку з культурою і таким чином заклав основи етнолінгвістики, а Блумфільд обґрунтував принципи «механістичної лінгвістики», яка розчленовує процес мовного спілкування на ряд стимулів і реакцій (мову розумів як різновид поведінки людини і її вивчення орієнтував на положення біхевіоризму -- панівної на той час школи в американській психології, яка вважа-ла предметом психології не свідомість, а поведінку як сукупність реакцій на певні стимули). Блумфільд та-кож сформулював у дусі біхевіористської психології теоретичні положення синхронічного опису мови і за-пропонував дескриптивний метод.

Дескриптивна лінгвістика не була однорідною течі-єю. У ній чітко виокремлювались дві школи: єльська (Л. Блумфільд, Б. Блок, Дж.-Л. Трейджер, 3. Харріс, Ч. Хоккет та ін.), яка досліджувала лише проблему структури мови, і анн-арборська (Мічиганський уні-верситет), яку цікавила ширша проблематика, зокре-ма значення мовних одиниць (ця школа зближувала-ся з етнолінгвістикою). Представники -- Ч.-К. Фріз, К.-Л. Пайк, Ю.-А. Найда та ін.

Мовознавці єльської школи зосереджували свою ува-гу на описі зовнішніх формальних елементів структури мови, уникаючи всього, що має якийсь стосунок до логі-ки, психології та інших дисциплін. Вони розробляли не загальну теорію мови, а лише методи синхронного опису мови. Так, скажімо, Трейджер усе, що стосується науко-вого вивчення мови, визначив як макролінгвістику, яка в свою чергу поділяється на пралінгвістику, мікролінг-вістику і металінгвістику. Пралінгвістика вивчає про-блеми експериментальної фонетики (акустичні й арти-куляційні властивості звуків) і частково психологію мо-влення. Мікролінгвістика -- це власне лінгвістика, яка є основним обєктом дослідження дескриптивістів. Металінгвістика вивчає значення мовних знаків, що не належить до власне лінгвістичних явищ, а входить, за Блумфільдом, до «фізіологічної сфери стимулів і реак-цій». Дескриптивісти єльської школи свідомо відмежу-валися від значення. Пояснення мовних явищ через ка-тегорії мислення і психіки людини Блумфільд назвав менталізмом (від лат. mentalis «мисленнєвий») і вва-жав його головною перешкодою перетворення лінгвісти-ки на точну науку. Метою дескриптивістів є індуктивне встановлення на основі текстів мовної системи як су-купності деяких одиниць і правил їх розташування.

Загальний метод дескриптивістів ґрунтується на стру-ктурних властивостях мови, які можуть бути виражені в абстрактних термінах і поняттях. Звідси їх прагнення до формалізації опису, до репрезентації його у вигляді суво-рої й лаконічної системи постулатів і визначень, запози-чених із математики й математичної логіки.

Основними методиками дослідження мови дескрип-тивістами є дистрибутивна й безпосередніх складників (див. розділ «Методи мовознавства»). Очевидною є фети-шизація дистрибутивної методики. Дистрибуція (суку-пність усіх оточень елемента, в якому він трапляється), за Блумфільдом, -- це єдина мовна універсалія (інші мовні універсали він не визнавав). Харріс у праці «Ме-тод у структуральній лінгвістиці» (1948) наголошує: «Головною метою дослідження в дескриптивній лінгві-стиці, а разом із тим і єдине відношення, яке буде розглядатися в цій праці, є відношення порядку розташу-вання (аранжування) або розподілу (дистрибуція) в процесі мовлення окремих її частин чи ознак стосовно один одного».

Американські структуралісти детально опрацювали методику дистрибутивного аналізу, визначили його рів-ні та сфери застосування. Найуспішніше ця методика «спрацьовувала» у застосовуванні до тих елементів мовної системи, які не мають плану змісту (значення), тобто до одиниць фонетичної системи. Однак дескрип-тивісти проголосили ізоморфізм дистрибутивної ме-тодики, тобто придатність її застосування до всіх мов-них рівнів. Суть цієї методики зводилася до таких процедур:

членування тексту на мінімальні для певного рів-ня одиниці (фони, морфи), встановлення їх дистрибу-ції і визначення на цій основі структурних одиниць мови (фонем, морфем) з алофонів і аломорфів;

встановлення дистрибуції структурних одиниць і обєднання їх у дистрибутивні класи;

побудова моделей мови на певному рівні її струк-тури;

побудова загальної моделі структури мови, яка б відображала взаємодію всіх рівнів.

Дескриптивісти створили вчення про різні типи дис-трибуції, сформували загальні принципи ототожнення варіантів мовних одиниць. Вони вважали, що можна повністю описати мову виключно на основі дистрибуції. Ними описано фонологічні системи багатьох мов, до-сліджено суперсегментні явища (тон, наголос, явища стику). Жоден структурний напрям не залишив стіль-ки фонологічних описів мов світу, як дескриптивізм. Створено чимало праць і з морфології. Описано різні типи морфем, причому поняття морфеми розширено внаслідок виокремлення суперсегментних, злитих, за-перечних та інших морфем. Особливо цінними праця-ми з морфології багатьох мов є студії Найди, Грінберга, Харріса, Хоккета, Гарвіна, Вьогліна. Якщо традицій-на морфологія йшла від слова, то дескриптивна -- від морфеми.

Дескриптивісти слово як основну одиницю мови не виділяли і трактували його як ланцюжок морфем. Син-таксис розглядали як продовження морфології: конс-трукції описували через морфеми, що до них належали, як лінійну модель, що складається з ядра й адюнктів (праці Фріза, Харріса, Найди). У синтаксичних дослі-дженнях, крім дистрибутивної методики, використову-вали аналіз за безпосередніми складниками (праці Чет-мена). Одиниці, більші за речення, не розглядали, бо вва-жали, що вони знаходяться за межами структури мови. Винятком було дослідження Харріса «Аналіз дискур-су» (1952).

Детальний опис дескриптивної методики дано в під-ручнику Г. Глісона «Вступ до дескриптивної лінгвісти-ки» (1955). Процедуру формалізації опису мови найпов-ніше викладено у праці Харріса «Метод у структураль-ній лінгвістиці», яку опубліковано в 1951 р. (у 1961 р. цю книжку перевидано під назвою «Структурна лінгві-стика»). Вона підсумовує розвиток дескриптивної лінг-вістики.

Дескриптивісти значно збагатили метамову лінгвіс-тики, створили чимало нових термінів, які відобража-ли специфічні риси їх наукової парадигми. Новим для мовознавства було введення тріад термінів для позна-чення одиниць мовлення, одиниць мови та їх варіантів (фон -- фонема -- алофон, морф -- морфема -- аломорф та ін.). Метаапарат дескриптивістів вичерпно представлено у «Словнику американської лінгвістич-ної термінології» Е.-П. Хемпа (1957).

Отже, американські дескриптивісти розвинули мето-дику лінгвістичних досліджень, стали активно застосо-вувати математичні методи, що обєктивізувало резуль-тати дослідження й наблизило лінгвістику до точних наук. Водночас вони звузили лінгвістичну проблема-тику. Уже в 60-ті роки XX ст. Н. Хомський, який був одним із структуралістів, та його прибічники довели неспроможність дескриптивізму вирішити багато те-оретичних і практичних завдань. Прийоми сегмен-тації й дистрибуції були корисні на певних етапах фонологічного й морфологічного аналізу, однак для розвязання інших проблем мало що давали. Спро-щене розуміння мови, перебільшення значення дис-трибутивного аспекту мови, ігнорування соціально-історичних умов функціонування мови і людського чинника взагалі призвели на початку 60-х років до кризи дескриптивної лінгвістики. Однак методичні прийоми дескриптивістів не втратили свого значен-ня донині.