logo search
ЗМІСТ 3

2.2 Дискурс передвиборчої політичної боротьби та його характерні риси

Домінантність у контексті політичних дебатів залежить від організаційної структури даної комунікативної взаємодії і від визначених ролей її учасників. Організаційна структура дебатів має чітку, інституціоналізовану, попередньо-встановлену систему темпоральних та просторових умов інтеракції, яка впливає не лише на хід мовленнєвої взаємодії, а й створює контекстуальні передумови виникнення інтеракціональної домінантності. Конвенційний розподіл ролей в рамках, заданих екстралінгвістичними (просторовими, часовими, подійними, ритуальними) факторами комунікативної ситуації політичних дебатів, зумовлює формальну інтеракціональну домінантність модератора-журналіста та відносну інтеракціональну субординацію респондентів-політиків.  Мовленнєва поведінка комунікантів залежить від їх знань i прагматичних установок стосовно узаконених конвенцій процедури політичних дебатів, які, однак, постійно порушуються респондентами-політиками як зацікавленими у встановленні власної домінантності учасниками інтеракції. Набір цих конвенцій віртуально відображений в інтеракціональних моделях, що є структурою даних для представлення стереотипної комунікативної ситуації.

Стереотипна ситуація політичних теледебатів визначена як інституційно параметризована система співвідношень між обстановкою та учасниками даної комунікативної події. Так, основними учасниками стереотипної комунікативної ситуації передвиборчих політичних дебатів є два респонденти-політики та журналіст-модератор, що формують свої дискурсивні статуси під впливом інституційних норм в умовах просторово-часових рамок теледебатів.

Крім безпосередніх учасників описаної комунікативної ситуації, у ній опосередковано присутній ще один учасник з комунікативною сутністю “масовий реципієнт”, на якого, власне, і розрахований мовленнєвий вплив мовців-політиків. Врахування фактора опосередкованого масового реципієнта як важливого суб’єкта спілкування в комунікативній ситуації політичних дебатів викликало необхідність сконструювати референційну модель даної інтеракції, що складається з первинної рамки референції (журналіст-модератор + політики-респонденти) та вторинної рамки референції   (журналіст-модератор + політики-респонденти + масовий реципієнт). Інтеракціональна домінантність проявляється на рівні первинної рамки референції у немаркованих (прототипних) та маркованих (непрототипних) варіантах її проявів.

Маркованість/немаркованість інтеракціональної домінантності в комунікативній ситуації політичних дебатів зумовлена відхиленнями у мовленнєвій поведінці її учасників від окреслених у роботі прототипних когнітивно-інтеракціональних моделей модератора та респондентів-політиків. Згадані моделі, по суті, є діалоговими моделями, у яких виділяються дві мінімальні одиниці: мовленнєвий акт та пара суміжних реплік [Ущина 2003:10].

На думку Р. Водак, використання мови в ідеологічних/політичних цілях переслідує дві основні мети: висвітлення думки автора та маніпулювання громадською думкою [Водак 1997: 96]. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких політики намагаються встановити власну домінантність, спрямовані на конструювання в ментальних системах адресатів образу політика-лідера, що співпадає з образом мовця-політика.

Ці образи, створювані в багаточисельних текстах комунікації, належать до “політичних міфів” [Водак 1997: 119], що складаються з 'переваг', відраз, симпатій, антипатій, страхів та бажань. Мас-медіа докладають чимало зусиль для творення цих міфів.

Таким чином, образи кандидатів, представлені ними у текстах політичних дебатів, базуються на особливих концептуальних моделях, когнітивні інструменти конструювання яких є універсальними для політичного дискурсу загалом;

Концепт ПРЕЗИДЕНТА/ідеального політика як уособлення ВЛАДИ – це голістичне ментальне утворення, у якому перетинаються концептуальні моделі відповідних онтологічних та аксіологічних планів, а зони їх злиття інтерполюють з прагматикою [Науковий вісник Чернівецького у-ту, Вип.267.-Герм.філологія. 2005: 111]. Саме за допомогою таких ментальних концептів і створюються політичні міфи, в тому числі й міфи про кандидатів на державні та міжнародні (ЄС) пости. Почуття й думки, описані у висловлюваннях політиків та нав’язані слухачам, трактуються нами як запланований перлокутивний ефект: від реципієнта очікується реакція на повідомлення Продуцента у вигляді підтримки його системи цінностей.

Онтологічна модель майбутнього «ідеального політика» розташована у наступних концептуальних полях:

Онтологічна інформація, вміщена в цих полях, координується загальними фреймами або схемами, під якими ми розуміємо структури, що репрезентують стереотипні ситуації у свідомості (пам’яті) людини або інтелектуальної системи і призначені для ідентифікації нової ситуації, що базується на такому ситуативному шаблоні [Водак 1997: 123]. Для кожного поля схема організована пропозиційно: її ядерні елементи – це конкретні агенти або логічні предикати, що представляють статичні та динамічні риси агента. За С. Жаботинською, ці риси розміщені в якісних та буттєвих слотах фрейму з центральним об’єктом [Вісник Київського лінгвістичного університету.Сер.філологія, 1999,Т.2 №2:259]:

Solch einer (JEMAND) existiert/handelt hier so – und jetzt

Objekt: Existenz/Handlung Modus, Tempus

Відмінність між статичними предикатами асоціюється з “якістю”, в той час як динамічні предикати, пов’язані з “екзистенцією/дією”, базуються на факторі часу. Темпоральність динамічних характеристик (стану або дії) полягає в тому, що вони існують лише в певному проміжку часу і змінюються з його плином. Статичні предикати (якість) – відносно незалежні від фактору часу:

«Das ist eine freidliche (Solch) Nation (Jemand)»

« Wir (Jemand) sind die besten Produzenten (Existenz/Handlung) in der Welt (Hier und Jetzt)»

Статичний предикат якості («freidlich») відображає постійну величину, в той час як динамічний предикат екзистенційності («sind die besten Produzenten») може гіпотетично змінитися в залежності від дій агентів та фактору часу.

Аксіологічно-прагматична модель “ПРЕЗИДЕНТА” відображає процес когнітивної реалізації риторичної домінантності як лінгвістичної маніпуляції.

Стереотипи, що створюються політичним дискурсом, – це результат багато профільної обробки інформації. Його когнітивна складність полягає у проектуванні аксіологічного та прагматичного профілів або планів на онтологічний профіль тексту.

Існує думка, що будь-який політичний дискурс базується на двох основних опозиціях:

І. WIR :: SIE

UNSERE :: IHRE

Це онтологічно породжена оцінка, яка в залежності від ситуації мовлення перетворює дану опозицію на:

ICH :: ER (SIE)

MEIN :: SEIN (IHR)

II. POSITIV :: NEGATIV

або GUT :: SCHLECHT

Ця опозиція є інгерентною характеристикою людського сприйняття та відтворює емоційну оцінку, представлену полярними аксіологічними фокусами.

Політичний виступ – це завершений інформативно-перзуазивний текст з особливими типологічними якостями, основною інваріантною характеристикою якого є експліцитно реалізована директивна функція, що виявляється в категоріях модальності і прагматичної спрямованості і підтримується інформативно-аргументативними мовними діями.

Основними різновидами політичного виступу як типу тексту є парламентський, партійний, передвиборний, привітальний і святковий виступи.

В основі будь-якого політичного виступу лежить використання загальновживаної літературної лексики, відомої усім членам комунікативного співтовариства, яка набуває політико-ідеологічних значень і відтінків тільки у певних політичних ситуаціях. Принцип ідеологічної пропагандистської заданості в мові політики пускає в хід механізм спрямованого семантико-прагматичного моделювання семантичного змісту мовних одиниць на всіх рівнях мови. Це означає актуалізацію одних смислових відтінків і нейтралізацію інших, прояв коливань, зсувів у семантиці слова, словосполучення, у семантичному змісті речення і тексту. Мова починає пристосовуватися до тих цілей, які політика ставить перед собою, у результаті чого існуючі в загальному словниковому запасі слова актуалізуються в політичному та ідеологічному контексті для формулювання теорій, позицій, доктрин і стають тематичною (політичною) лексикою.

Одним із прикладів актуалізації загальнолітературної лексики в політичних виступах як особливому типі тексту є використання ключових слів, слів-гасел, що стають такими завдяки своєму семантичному змісту і частоті вжитку.

Ключові слова і слова-гасла зв'язані між собою, є найважливішими елементами і типологічною особливістю будь-якого політичного виступу. Можна зробити висновок про їхню ведучу роль у впливі на адресата завдяки їхнім особливостям: по-перше, стислості, простоті, і в той же час певній семантичній нечіткості, що дає можливість вживати ці слова так часто в різноманітних ситуаціях і контекстах, а також їхній емоційній зарядженості й оцінній поляризації, що сприяє розмежуванню груп "свої/чужі".

Слова-гасла і ключові слова повинні якнайшвидше викликати в адресата очікувану реакцію - асоціацію. Успіх виступу політика пов'язаний із простотою у вираженні складного, чому в чималому ступені сприяє вжиток ключових слів і слів-гасел.

Ключові слова можна розділити на групи: "загальні", "програмні", "вузкотематичні".

"Загальні" є, як правило, словами-гаслами, що використовують усі без винятку політики у всіх різновидах політичних виступів, і які є політичними афективами, словами-класифікаторами, що викликають певну реакцію адресата і представляють, як правило, абстрактні поняття. Вони завжди мають позитивну оцінність і імунітет проти критики. Їх уживають усі партії і рухи, вони можуть служити гаслами на стягах, що знайшло вираження в терміні Fahnenwörter (флагові слова) [Вісник Київського університету.Філософія.Політологія. 1999 №30: 7].

"Програмні" ключові слова виражають основні позиції програми дій певної партії і при частому вжитку у певному контексті стають словами-гаслами.

"Вузькотематичні" ключові слова присвячені основній для конкретного виступу темі. При частому вжитку у певних контекстах вони також можуть перейти в розряд слів-гасел.

Слова, що позначають політичні групи й окремих політиків, подібні ключовим словам і мають із ними безпосередній зв'язок. Політики поділяють суспільство на "своїх" і "чужих", пов'язуючи цей розподіл з оцінкою. Більш широко такі слова вживаються в партійних і передвиборних виступах, метою яких є агітація за свою групу. Представники партії влади в основному говорять про власну групу, не бажаючи створювати рекламу опозиції і підкреслюючи свої заслуги. Цим відрізняються насамперед привітальні виступи. Назви політичних груп і імена окремих політиків у святкових виступах вживаються не так часто, і, як правило, або в зв'язку з відновленням ходу історичних подій, або при вираженні подяки, насамперед, при згадуванні представників тільки своєї групи.

У політичних виступах широко вживається стилістично забарвлена лексика і стилістичні прийоми, тому що адресант бажає зацікавити адресата для залучення його на свою сторону. В усіх політичних виступах використовуються неологізми, евфемізми, іноземні слова і розмовна лексика, метафори й ідіоматичні вислови.

Неологізми політичних виступів мають свою специфіку і використовуються для створення експресивно-емоційного фону. Більш того, політик має можливість наповнити неологізми зручним і потрібним йому раціональним і емоційним змістом і визначити (принаймні, на якийсь час) виникаючі одночасно з появою неологізмів семантичне та асоціативне поля. Крім того, політик, що вдало вживає і створює неологізми, вважається творчою, освіченою особистістю. Часто він використовує неологізми для опису незручних для себе понять. У цьому випадку неологізми наближаються за своєю функцією до евфемізму.

Функція евфемізмів полягає в представленні позначеного змісту в більш вигідному світлі, ніж це дозволяє слово, що вживається звичайно і не має "пом'якшуючого" елемента. Політичні евфемізми є невід'ємним структурним елементом будь-якого політичного виступу. Їх частота пов'язана із пріоритетною метою виступу (дифамація противника, звіт про роботу і т.д.), і, відповідно, приналежністю партії до опозиції або влади. Евфемізми характерні насамперед для партії влади і майже не використовуються опозиційною партією.

В якості евфемізмів можуть використовуватися іноземні слова. Крім того, останні дають політику можливість використовувати різноманітні нюанси понять, не порушуючи їхній генералізований характер, викликати в адресата потрібні емоції, імпонувати йому в мовному плані, уникати тавтології.

Розмовна лексика є невід'ємною частиною політичного виступу. Оратор нерідко свідомо пристосовується до стилю усної розмовної мови, тому що розмовні елементи впливають на адресата і іноді викликають таку реакцію, що неможлива при вжитку тільки літературно-нормативних елементів.

Широко використовуються і метафори, що роблять текст більш простим для сприйняття, цікавим, привертають увагу адресата незвичайністю сполучень. Крім того, метафори можуть створити ефект освіченості оратора, а також можуть не тільки проілюструвати і конкретизувати щось абстрактне, але і відвернути адресата від слабких місць у системі аргументації. Важливою є здатність метафори виражати оцінку. Для політичного виступу характерні насамперед метафори з військової галузі, а також з галузей природи, спорту, економіки, науки.

Завдяки своєму великому семантичному й образному потенціалу, в політичному виступі використовуються ідіоматичні вислови.

Після 16 років правління канцлера Г.Коля, який представляв не тільки партію християнських демократів, але і генерацію людей, які народилися до 2-ї світової війни, прийшов до влади політик нової генерації Г.Шредер, який знав про минуле лише за спогадами сучасників та з книг. Вирішальна роль США у створенні та розвитку ФРН як самостійної держави спричинила проникнення до німецької мови, у тому числі й до політичного лексикону, великої кількості англомовних запозичень, що трансформують, нерідко, своє основне значення у нових соціально-історичних образах.

Компонент звичного "Talkshow" перетворюється у політичному лексиконі Німеччини на нове "Bundesshow", а німецькі Президент і Канцлер у - "Showbundespräsident" і "Showkanzler". Завдяки ЗМІ, насамперед телебаченню, у німецькому політлексиконі набули значного поширення запозичені "Moderator", "moderieren". А диктори головних телеканалів Німеччини - Moderatoren – здобули з боку політиків за умов широкого ринку інформації на Заході ролі "Fernsehkonsumentеt (innen)". Під впливом Інтернету німецьке "Nachricht" (повідомлення) поступово витісняється англійським "message". Не менш поширене у розмовній німецькій мові англійське слово "power" набуває нового змісту стосовно до жінок-політиків в образі "Ladypower" або "Powerministerin". Сама ж політична система Німеччини порівнюється з "Inquisition", отримуючи іронічно-поблажливий епітет "sanfte Inquisition" [Фанян 2000: 24].

У німецькому політичному мовленні активно використуються різні словосполучення. Досить часто вони формуються у так звані "Wortfamilien", основу яких складає один із словотворчих елементів, як, наприклад, "medium", "medial" - "Massenmedien", "Medienmann", "Medienberater", "Mediengesellschaft", "Medieninszenierung", "Medienfront"; "Koalition" - "Koalitionspartnern", "Koalitionsvertrag"; "Wahl" - "Wahlkampf", "Bundestagswahl", "Landtagswahlen".

Мовленню німецьких політиків властиве розмаїття стилістичних засобів – від численних епітетів, до засобів іронії, фразеологізмів та метафор. У публічних промовах поширені такі епітети: "unbefangen", "pragmatisch", "paradox", "praktisch", "erfahren", "kenntnisreich". Нерідко вони поєднуються із засобами іронії: "böse eitle Männer", "selbstlosgute Frauen", "weltläufige Kollegen", мають яскравий метафоричний характер - "staubtrocken reden", "rhetorishe Dickicht der politischen Kombattanten", "Netto-Neuverschuldung".

У політичному мовленні досить поширеними є явища метафоричної персоніфікації - "der Wahlkampf lässt grüssen", "durchtrainierte Augen". Політичні діячі отримують досить часто іронічно-дошкульні характеристики, типу "Politiker" - "Helden" - "Aktuere" - "Rebellen". Подібне ж спостерігається і в оцінці політиками своїх опонентів - "Stoiber-Weisheit". Якісні характеристики, у тому числі стосовно до окремих особистостей, розподіляються умовно на три групи - "Mercedec" - вищий клас, "Volkswagen" – середні якості, "Opel" – пересічно. Відомого коментатора німецького телебачення Сабіну Крістіансен федеральний канцлер Герхард Шредер характеризує таким чином: "Sabine Christiansen - Mercedes des Talkshows". Телевізійну програму (Talkshow) за участі найвідоміших політиків – Міністр закордонних справ Йошка Фішер називає "das allwöchentliche Kaminfeuer der Nation". Міністр внутрішніх справ В. Шиллі вимагає викриття телебачення - "die Entzauberung des Fernsehens", у програмах якого виступають „політичні базіки“ - "Dampfplauderer", які закликають до створення політичних блоків сумнівного толку - "Polit-Konklave".