5. Джерела української фразеології

Фразеологізми за походженням поділяють на дві групи:

народнороз­мовну і книжно-літературну.

5.1. Народнорозмовна фразеологія, походить із розмовного джерела, зокрема з усної розмовної мови народу та фольклору. Вона становить основу української національної фразеології, її ядро. Вона включає різні типи фразеологізмів, а саме: ідіоматичні вирази

( гріти руки— наживатись; ухопити на зуба -— кепкувати з когось), ходові образні вислови (довгий карбованець; до крива­вого поту; капля в каплю), усталені порівняльні звороти (мов громом прибитий; немов води в рот набрати; наче крізь землю провалитися; як укопаний), прислів'я і приказки (де господар до­бре робить, там і поле добре родить; хто кого любить, той то­го й голубить; часом густо, а часом і пусто), стійкі експресивні вислови лайливого характеру (щоб ти пропав, щоб тобі повила­зило, щоб ти не діждав), усталені вигукові сполучення, які ви­ражають різні почуття (чи ба)— незадоволення, осуд; от тобі й маєш — здивування; цур тобі — (обурення), стійкі словосполу­чення, що виступають у функції вставних слів (чого доброго, як то кажуть, хоч убий), жартівливі й анекдотичні вирази (ні в тин ні в ворота; дрижаки хапати; дурня клеїти; дуба врізати), фразеологізми-каламбури (сім мішків гречаної вовни; приший кобилі хвіст; сьома вода на киселі) тощо.

Саме народнорозмовна фразеологія визначає націона­льну специфіку української мови, забезпечує разом з лексикою її великі виражальні можливості.

У межах народнорозмовної фразеології на особливу увагу за­слуговують прислів'я та приказки, в яких відбивається глибока мудрість народу, його вікова історія і культура. У прислів'ях і приказках даються різні рекомендаційні настанови, по­ради, підказані багатовіковим досвідом людей, певними життє­вими закономірностями, схвалюються чи засуджуються свої або чиїсь вчинки.,наприклад: учись замолоду— пригодиться на старість; для приятеля нового не цурайся старого; чого сам собі не зичиш, того й другому не ба­жай; поспішиш — людей насмішиш; під лежачий камінь вода не тече; двічі молодим не бути; згаяного часу і конем не доженеш; згода будує, а незгода руйнує; мир та лад — великий клад; радість красить, а печаль палить; ( з іронічним відтінком) Ой мамо, люди хвалять нас: ви мене, а я – вас. та ін. Приказки можуть мати форму простих речень (глузд за розум завернув; льоду серед зими не випросиш; молоко на губах не обсохло); словосполучень: дієслівних (замітати сліди; міряти на свій аршин; каламутити воду), іменникових (велике діло; на швидку руку; ведмежа послуга), прислівникових (не на життя, а на смерть; ні світ ні зоря; ні туди ні сюди), зворотів зі словами так, мов, немов, наче, неначе, хоч (як язиком злизало; мов муха в окропі; наче крізь землю провалився; хоч на край світу) і т.п.

5.2. Близько до народнорозмовної фразеології стоять вислови, що походять із виробничо-професійної мови. Такі влучні вирази, в яких відбився досвід людей певної професії, теж виникли в усній розмовній мові, відшліфувалися в ній, набули узагаль­нюючого значення і засвоїлися загальнонародною мовою у формі стійких зворотів образного характеру, наприклад: дружній череді вовк не страшний (з мови чабанів); лити воду на млин (з мови мірошників); не святі горшки ліплять (з мови гончарів); брати в шори (з мови лимарів, тобто майстрів, які виготовляють ремінну збрую) тощо. До них же належать такі усталені вирази, як: грати першу скрипку, підвищувати тон (з мови музикантів); взяти під обстріл, іти в ногу (з мови військових); відігравати роль, цей номер не пройде (з мови артистів) та ін.

5.3. Книжно-літературна фразеологія - це усталені словосполучення і вирази з різних літературних джерел.

За своїм складом і походженням книжно-літературна фразеологія теж дуже неоднорідна. У її межах насамперед виділяємо фразеологію наукову, вживану в науковому стилі сучасної української літературної мови.

5.3.1. Наукові фразеологізми — це переважно сталі словосполучення, утворені з іменника і прикметника, з іменника в називному та іменника в непрямому відмінку або з двох іменників і прикметника чи з трьох іменників, які набули значення термінів, тобто термінологізувалися і саме тому виступають як цілісні мовні одиниці.

Наукова фразеологія поділяється на загальнонаукову і вузькотермінологічну, або спеціальну.

Загальнонаукова фразеологія містить усталені словосполучення, вживані в різних галузях науки, наприклад: порушити питання, розв'язати проблему, перевірити гіпотезу, знайти вихід, дійти висновку, залишити питання відкритим, проаналізувати факти, зробити аналіз, вивчити питання поставити проблему, об'єкт дослідження, опубліковані матеріали, методика наукового дослідження та ін. Такі усталені словосполучення можуть виходити за межі наукового стилю і вживатися в науково-популярному, науково-публіцистичному і газетно-інформаційному стилях.

Вузькотермінологічна, або спеціальна, фразеологія складається з термінологізованих словосполучень, властивих лише певним галузям науки.

Так, в економіці у зв'язку з упровадженням ринкових відносин активно функціонують такі усталені словосполучення, які можуть бути двокомпонентними, наприклад: малий бізнес, великий бізнес, міжнародна торгівля, мале підприємство, договірна ціна, оптова торгівля та ін., або трикомпонентними, наприклад: Світові економічні стосунки; міжгалузеве державне об'єднання; індекси біржової кон'юнктури; канали розподілу товару; зона вільного підприємництва та ін.

Термінологізовані сполучення вжи­ваються і в інших науках, зокрема, в лінгвістиці (доконаний вид, дзвінкі приголосні, короткі прикметники, пряма мова, взяти в лап­ки), медицині (шуми в серці, шуми в легенях, прискорений пульс, артеріальний тиск), фізиці (атомне ядро, атомна енергія, атом­ний реактор, початкова енергія, ядерна температура) та ін.

До наукової фразеології належать також наукові вислови різного типу, узагальнюючі формули основних наукових положень, законів, стійкі сполучення слів узагальнюючого хара­ктеру з певних галузей науки, а також словосполучення, які на­ближаються до трафаретних висловів ділової мови: поставити (провести) експеримент, зробити аналіз, сформулювати думку, поставити крапку, провести дослідження, брати до уваги, та те­рмінологічні сполучення, широко вживані в наукових працях, наприклад: виходити у світ, виходити на орбіту, ставити до­слід, робити висновок та ін.

Наукові фразеологізми, як і лексичні терміни, є однозначними, характеризуються абстрагованістю, відсутністю образності й емоційного забарвлення, вони можуть виражати складну конденсовану думку.

Знання наукової фразеології та уміння нею користуватися має велике значення при оволодінні різними спеціальностями.

До фразеологізмів книжного походження належать устале­ні сполучення слів з незначним емоційним за­барвленням, основне призначення яких— сприяти посиленню логізації тексту: знайти вихід, підготувати грунт, мати вплив, при­тягти до відповідальності, розгорнути дискусію, відігравати роль, обмінятися досвідом, обходити мовчанням, знайти вихід, дати від­січ, покласти край, іти в ногу, вузлове питання, почесний обов'язок та ін. Серед цих фразеологізмів виділяються публіцистичні стійкі сло­восполучення, які не втратили своєї образності: холодна війна, між­народна арена, гонка озброєнь, вогнище війни, боротьба за мир, бо­ротьба за роззброєння, зірвати маску, розкрити карти та ін.

Сфера функціонування таких фразеологізмів — переважно публіцистичний і газетно-інформаційний стилі.

5.3.2. Значне місце в книжно-літературній фразеології належить крилатим висловам. Наявність в ук­раїнській фразеології крилатих висловів, запозичених з інших мов, є наочним свідченням тісних і різнобічних зв'язків україн­ського народу з багатьма народами світу.

До таких належать:

слова узагальнено-метафоричного характеру, слова-символи (Едем, Парнас, Голгофа, Олімп, Мекка);

особові назви певних історичних, міфологічних і літературних персонажів сві­тової та вітчизняної класики (Антей, Крез, Колумб, Геркулес, Со­крат, Дон Кіхот, Робінзон, Тартюф, Шерлок Холмс, Калитка). Кожне з цих слів має певне закріплене за ним значення, напри­клад: Сократ — дуже мудра людина, Отелло — надзвичайно ре­внива людина, Тартюф — ханжа і лицемір, Дон Жуан — людина, схильна до любовних пригод, Мавка — втілення ніжності, благо­родства, самопожертви, Кобзар — так ще з XIX століття почали називати Т. Г. Шевченка, Каменяр — епітет І. Франка та ін.

Крилаті вислови за походженням можна поділити на кілька груп.

1) Вислови, що належать до спільного культурного фонду європейської цивілізації. До них відносять:

а) крилаті вислови з античного джерела, зокрема з грецької (гомеричний сміх — нестриманий, голосний сміх; гордіїв вузол — заплутана справа; дамоклів меч — постійна небезпека; прокрустове ложе— надумане мірило упередженої людини, яка підганяє під нього факти дійсності; драконівські закони — надзвичай­но суворі закони; крокодилячі сльози— лицемірні,фальшиві сльози; спалити кораблі — рішуче порвати з минулим; яблуко незгоди — причина суперечок; троянський кінь — підступний по­ дарунок ворогам тощо) та римської (мовчання — знак згоди; лю­дина людині вовк— формула крайнього егоїзму; лукуллівський бенкет — розкішний бенкет; лебедина пісня — останній прояв таланту; тримати камінь за пазухою — приховувати недобрі на­ міри; перейти Рубікон — зробити безповоротний крок, рішучий вчинок та,ін.) культури;

б) крилаті вислови, з релігійних джерел, зокрема з Біблії, Євангелія та ін. (хто не працює, той ж їсть; хто взяв меч, від меча й загине; Хома невіруючий — про людину, що не вірить очевидним фактам; випити чашу до дна— іти до кінця в якійсь тяжкій справі; камінь спотикання— перешкода, на яку наражаються в пев­ній справі; не хлібом єдиним живе людина— людина не може обме­житися лише задоволенням матеріальних потреб; золотий тілець — багатство; книга за сімома печатями-— щось приховане, неприступ­не; манна небесна— несподівано одержані життєві блага; берегти, як зіницю ока— берегти, як щось найдорожче; блудний син — люди­на, що розкаялася у своїх гріхах; хліб насущний— основа існування; ходіння по муках — тривалі поневіряння людини та ін.);

в) переклади влучних висловів з інших, переважно європейських мов, засвоєні української мовою в різні часи, зокрема: — з німецької : люди гинуть за метал; спинись, хвилино (Й.-В. Гете); Мавр зробив своє діло, Мавр може йти (Ф. Шил­лер); весна народів; на крилах пісень (Г. Гейне); переоцінка цінно­стей; по той бік добра і зла (Ф. Ніцше); річ у собі; чисте мисте­цтво (І. Кант) тощо;

• з французької: мир хатам, війна палацам (М.-Ф. Воль­тер); буря у склянці води (Ш.-Л. Монтеск'є); жертва громадсько­го темпераменту (П.-Ж. Прудон); лицар без страху і догани; людина-звір (Е. Золя); людська комедія (Оноре де Бальзак); медовий місяць (М. Ф. Вольтер); три мушкетери (Дюма-батько); спляча красуня .(III. Перро); тюрма народів (Адольф де Кюстін) та ін.;

• з англійської: бути чи не бути; король Лір; Ромео і Джульетта; померти - спочити; багато галасу даремно (В. Шекспір); факти —уперта річ (Е. Елліот); час працює на нас (В. Гладстон); Шерлок Холмс (А. Конан-Дойль) та ін.;

• з інших неслов'янських мов, а саме: з італій­ської: Дантове пекло (Д. Аліг'єрі); все ж вона крутиться] (Галілео Галілей); з іспанської: Дон Кіхот з Ламанчі; боротися з вітря­ками; вірний Санчо Панса (М. Сервантес); з бельгійської: синій птах (М.Метерлінк); з датської: голий король (Г.-К. Андерсен); аристократи духу (X. Стеффенс); з норвезької: любовний три­кутник; трикутник кохання (Г. Ібсен). Із фразеологічного фонду східних народів запозичені такі вислови: коли гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори; Сезам, одчинись; ви­пустити духа з пляшки; тисяча і одна ніч; сади Семіраміди; ку­рити фіміам; воскресіння з мертвих та ін.

Українська літературна мова засвоїла чимало крилатих висло­вів з російської класичної літератури, наприклад: з корабля на бал; підписано — з пліч вагу геть (О. С. Грибоедов); ску­пий лицар; золота рибка; над розбитим коритом; живий курилка; Моцарт і Сальєрі (О. С Пушкін); герой нашого часу (М. Ю. Лер­монтов); сміх крізь сльози; є ще пороху порохівницях; мертві душі; а подать сюди Ляпкіна-Тяпкіна (М. В. Гоголь); дем'янова юшка; рильце в пуху (І. А. Крилов); поет і громадянин; світильник розуму (М. О. Некрасов); штурмани майбутньої бурі (О. І. Герцен); карась-ідеаліст; Помпадури й Помпадурші; Угрюм-Бурчеєв; Іудушка Головльов (М. Є. Салтиков-Щедрін); зайва людина; батьки й діти (І..С. Тургенев); влада темряви; живий труп (Л. М. Толстой); лю­дина в футлярі; як би чого не вийшло (А. П. Чехов); людина — це звучить гордо (О. М. Горький) та ін.

2)Крилаті вислови давньоруського походження, засвоєні в основному східнослов'янськими мовами, наприклад: За землю Руськую; Коні іржуть за Сулою; Лисиці брешуть на щити; Свиснув Овлур за рікою; криваве вино; ламати списи; напитися шоло­мом з Дону; орати тугу, сіяти смуток; розтікатися мислію по древу та ін. («Слово о полку Ігоревім»). Видатним політичним діячам Київсь­кої Русі належать вислови: Іду на ви; Мертві сраму не імуть та ін.

3) Багатий фонд української фразеології становлять слова й крилаті вислови, що виникли на власне українсь­кому ґ р у н т і. Це переважно рядки з творів українських пись­менників або назви їхніх творів, що є «конденсаторами» змісту цих творів. У скарбницю української фразеології ввійшли такі крилаті вислови українських письменників: Кожному рот дере ложка суха; Всякому городу нрав і права; Ой, ти, птичко жов­тобока, не клади гнізда високо (Г. Скоровода); Де згода в сімей­стві, там мир і тишина; Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча; Не із нашого села; Хитро, мудро і недорогим коштом (І. її. Котляревський); Смерть одна розлучить нас; І як воно зробилось так, що в турка я перевернувся (П. П. Гулак-Артемовський); пан Халявський; конотопська відьма (Г. Ф. Квітка-Основ'яненко); а віз і нині там; Нащо йому про теє знати; А молодість не вернеться, не вернуться літа; А, кіт ковбаску уминає, Немовби й не до нього річ (Л. Глібов); Суєта суєт і вся­ческая суєта; Катай, Матюшо, гуси; вам і книгу в. руки; любити свій ідеал; хто сміється своєму остроумію, той не острдумний (І. Карпенко-Карий); пропаща сила; голодна воля; Лихо давнє й сьогочасне (П. Мирний); Коні не винні; тіні забутих предків; для загального добра (М. Коцюбинський); Нове життя нового праг­не слова; Як парость виноградної лози, Плекайте мову; Троянди й виноград (М. Рильський); безпартійна галушка; Галушка і Час­ник (О. Є. Корнійчук); самостійна дірка (О. Вишня); не той те­пер Миргород, Хорол-річка не та (П. Тичина) та ін.

Більше 120 крилатих висловів увійшло до скарбниці україн­ської фразеології з творів Т. Г. Шевченка, наприклад: Адамові діти; апостол правди і науки; споборники святої волі; лани ши­рокополі; оновлена земля; славних прадідів великих правнуки по­гані; громадою обух сталить; вигострить сокиру; на сторожі по­ставить слово; вражою злою кров'ю волю окропити; в сім'ї вольній новій; за шмат гнилої ковбаси; заросли шляхи тернами; наша дума, наша пісня не вмре, не загине; у,всякого своя доля і свій шлях широкий; все йде, все минає— / краю немає; невесело на сві­ті жить, коли нема кого любить; раз добром нагріте серце — вік не прохолоне; якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би бу­ла своя; отаке-то на сім світі роблять людям люди та ін.

Великий внесок в українську фразеологію зробили Леся Українка (досвітні огні; слово, чому ти не твердая криця; той, що греблі рве; я вийду сама проти бурі; хто вам сказав, що я сла­бка; поки стане снаги мені й хисту та ін.) та Іван Франко (я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох; з вершин і низин; зів'яле листя; голос духа чути скрізь; земле моя, всеплодющая мати; прийде нове життя, добро нове у світ; лиш боротись — значить жить; свинська конституція; шпіонське ремесло; укра­дене щастя та ін.).

Крилаті вислови українських письменників, особливо Шевче­нка, Лесі Українки і Франка, відзначаються глибоким узагаль­нюючим змістом, досконалістю художньо-естетичної форми.

7. Багатство української фразеології фіксується у словни­ках. Заслуговують на увагу такі з них, які вийшли в дожовтневий період: Українські приказки, прислів'я і таке інше— спорудив М. Номис (СПб., 1864); Галицько-руські народні приповідки, /зібрав І. Я. Франко (Львів, 1901—1910). Після 1917 р. найважли­віші зі збірок фразеологічного матеріалу такі: Українські народні прислів'я та приказки (К., 1955); Батюк Н. О. Фразеологічний словник (К., 1964); Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові (К., 1975); Удовиченко Г. М. Слов­ник українських ідіом (К., 1968); Олійник І. С, Сидоренко М. М. Українсько-російський і російсько-український словник(К., 1971); Фразеологічний словник української мови. -—Кн. 1, 2. — К.: На­ук, думка, 1993. У словниках пояснюються значення фразеологі­змів, їх походження, даються їх переклади на іншу мову або фразеологізми-відповідники та ін.

Висновки. Отже, фразеологізми, що є предметом вивчення фразеології, — це важливий і незамінний компонент української мови, який разом з лексикою визначає її національну специфіку. Фразеологічний фонд української мови, що формувався протягом віків, багатий і різноманітний. Його основа — народнорозмовна фразеологія, яка є національним здобутком українського народу.

Народнорозмовну фразеологію доповнює фразеологія книж­но-літературного походження, в межах якої можна виділити кри­латі вислови, що становлять спільний фонд європейської цивілі­зації. Наявність таких висловів в українській фразеології наочно свідчить про тісні й різнобічні зв'язки українського народу з ба­гатьма народами світу.

Особливо цінними в українській фразеології є крилаті висло­ви, що виникли на власне українському ґрунті. Велику роль у по­повненні фразеологічного фонду української мови відіграли Т. Г. Шевченко, Леся Українка, І. Я. Франко та інші українські письменники-класики.

В українській фразеології є чимало фразеологізмів, спільних з російською мовою, особливо в науковій сфері, що пояснюється історично.

Фразеологічні звороти - це яскравий стилістичний засіб, який широко використовують для увиразнення мови. Побутуючи в різних сферах, вони виконують різні стилістичні функції.

Багатство української фразеології фіксується в словниках.

В українській фразеології, як у дзеркалі, відтворюється історія українського народу, його мудрість, життєвий досвід, прагнення, мрії й усе те нове, що виникає в його житті.