І. Дієслово як повнозначна частина мови. Неозначена форма дієслова

Дієслово – це самостійна частина мови, що називає дію або стан предмета як процес.

Дієслово виражає динамічну змінну ознаку дії або стану протягом їх тривання на відміну від інших частин мови (іменника, прикметника, прислівника), які передають статичну ознаку, напр.:

Тиша – тихий – тихо – тихнути (похідні: затихати, втихати);

Дієслово має п’ять основних форм:

1. неозначена (інфінітив) – незмінна: говорити, косити, терти;

2. способова – змінюється за способами, часами, особами або родами, числами: говорю, напиши!, сказав би; відповів, працюю, розповім; стрибаєш, їсть, варимо, печуть; плела, зробило, підкреслили;

3. дієприкметник – змінюється за відмінками, родами і числами: забута книга, на Богом забутому хуторі, в забутій кимось валізі, звернулися до давно забутих джерел;

4. безособова форма на –но, -то) – незмінна: підписано наказ, зведено новобудову, оформлено достроково; затримано студента.

5. дієприслівник: нагадавши правила, закликавши до патріотизму, подолавши ретельний відбір.

Неозначена форма дієслова (інфінітив) – це початкова форма дієслова, вихідна форма дієслівної парадигми. Вона називає дію або стан безвідносно до часу, особи, роду, числа, способу, тож вона незмінна.

Неозначену форму мають усі дієслова СУЛМ. Характерною ознакою неозначеної форми є суфікси –ти, (публ., наук., офіц.-діловий); -ть (розм., худож.): ходити – ходить; носити – носить; танцювати – танцювать.

Мета: Інфінітив вживається для посилення наказу, передачі необхідності та неминучості дії: “Гімн України знати назубок!” (газ.). “Стратегія районного бюджету – працювати в правовому полі” (газ.).