27. Особливості застосування сучасних шрифтів

Сучасні шрифти були створені на початку тридцятих років XX сторіччя на основі старовинних накреслень, але з урахуванням національних і культурних особливостей: Bembo (1490, Італія); Garamond (1530, Франція); Ehrhardt (1680, Німеччина); Caslon (1720, Англія), Old Style (1852, Шотландія); Imprint (1912, Англія). Класифікація грифтів згідно стандарту: 1.Група рублених шрифтів. До цієї групи належать шрифти, що не мають засічок. 2. Група шрифтів з ледь помітними засічками — це гарнітури з дещо потовщеними кінцями вертикальних штрихів. 3.Група медієвальних шрифтів — гарнітури з помірною контрастністю штрихів, з засічками у вигляді плавного потовщення кінців основних штрихів, що наближаються за своєю формою до трикутника, переважно з похилими осями круглих літер. 4. Група звичайних шрифтів — гарнітури з контрастними штрихами, з довгими тонкими засічками, що сполучаються з основними штрихами під прямим кутом, інколи з легким заокругленням, округлі літери з вертикальними осями. 5. Група брускових шрифтів — гарнітури з неконтрастними або малоконтрастними штрихами з довгими засічками, що сполучаються з основними штрихами під прямим кутом або з легким закругленням.6.Група нових малоконтрастних шрифтів — гарнітури, що мають малоконтрастні штрихи з довгими засічками, переважно з закругленими кінцями, які сполучаються з основними штрихами під прямим кутом або з легким закругленням. 7.Група додаткових шрифтів, до цієї групи належать такі шрифти, побудова та характер малюнків яких дуже відрізняється від шрифтів шести основних груп.

І все ж таки шрифт як основний елемент друкованого видання, що несе змістове навантаження, перш за все повинен полегшувати сприйняття тексту, підвищувати його змістовність, організовувати і впорядковувати різнорідну інформацію, виділяти окремі блоки або елементи видання шрифтовими і нешрифтовими способами. Окрім практичних завдань, типографіка також дозволяє створювати сторінки, витримані в певному стилі (класичному, модерністському або постмодерністському; спокійному або жвавому; стриманому або галасливому). Отже, розглянемо основні характеристики шрифту, що визначають його застосування та принципи оформлення текстового матеріалу відповідно до виду видання. Використання різних гарнітур привертає увагу читача, а застосування різних кеглів дає можливість організувати інформацію за ступенем важливості. Основою шрифту є гарнітура (від французького garniture) - комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних накреслень і розмірів. Стандартний шрифтовий комплект складається з таких груп. Повна графічна характеристика шрифту включає 114, 59]: контрастність (співвідношення основних і сполучних рисок);малюнок засічок (каплеподібні, прямокутні, лінійні) або їх відсутність;насиченість (світлі, напівжирні, жирні);нахил (прямі, курсивні, похилі);щільність літер(нормальна, вузька, широка); заповненість основних штрихів (відтінені, контурні, штриховані);кегль (розмір літер). Жирні накреслення застосовуються для посилення сприйняття прочитаного і кращої організації структури тексту. Світлий шрифт справляє враження легкості, жирний або напівжирний - вагомості, підвищеною значення, тому 80 % заголовних компонентів мають жирну насиченість. В основному тексті виділення краще не робити напівжирним накресленням - текст має надто перевантажений вигляд. Нормальні, вузькі й широкі накреслення шрифту пов'язуються з поняттями про більшу або меншу стрункість, сталість і пропорційність. Відмінні від нормальної щільності шрифти застосовуються в заголовках та колонтитулах, а в текстових матеріалах переважають прямі світлі накреслення. Великі літери виконують функціональну та декоративну функції - з них починаються речення та назви. З точки зору декоративності, ці літери надають тексту особливої ваги. Але такими літерами не можна друкувати великі тексти через те, що такий текст надто тисне на читача - великі літери вищі та ширші, ніж малі. До того ж слова. складені з великих літер, схожі одне на одне і тому читачеві важче розпізнавати такі слова. За призначенням шрифти розділяються на дві великі групи: титульні та текстові, кожна з яких застосовується відповідно до власних функцій. Текстові шрифти призначені для набору великих обсягів тексту, титульні - заголовних компонентів. Текстова гарнітура відрізняється від титульної зручністю читання і розміром. Титульним шрифтом може стати будь-який текстовий при зміні насиченості, кегля, накреслення, застосування різних ефектів (тінь, контур тощо).

Текстовий шрифт відповідно до способу застосування може бути:

основним;

додатковим;

видільним (акцидентним);

технічним;

службовим.

Кожен із цих видів має свої особливості, але використовується не обов'язково за призначенням, інколи кілька видів текстових шрифтів світле накреслення. Вони застосовуються для об'єднуються. Будь-який із перелічених видів можна легко перетворити в інший зміною кегля, накреслення, проміжків.

Шрифти для основного тексту мають просте виконання, яке не відволікає од змісту, і призначені для максимально комфортного читання довгих текстів. Вони уніфіковані, легко помітні завдяки контрастності знаків. Естетика текстових гарнітур - це логіка пропорцій і пластики, змінюються у вузьких межах. Їх ознаками є ясність, простота, стриманість (навіть щодо курсивного накреслення) малюнка, пропорцій, насиченості. Текстовими шрифтами МОЖУТЬ бути як гарнітури із засічками, так і рубані, але ніколи - декоративні, їх розміри коливаються від 8 п. (у довідкових виданнях) до 20 п. (у дитячих виданнях).

Додаткові текстові шрифти мають відрізнятися від основного, але не впадати в око. їх призначення - повідомити другорядну інформацію, доповнити основний текст. Застосовуються такі шрифти для коментарів, приміток, паралельних повідомлень, матеріалів не основної тематики. Читач повинен з першого погляду зрозуміти, що він читає додатковий текст і не переплутати його з основним. Отже, додаткові тексти повинні бути світлими, розміром не більше за основний шрифт, і контрастно виділятися від основного тексту.

Акцидентні (від лат. accidentia - випадок) текстові шрифти застосовуються для виділень у тексті або на сторінці. Такі виділення можуть бути ледве помітними - тією ж гарнітурою, але іншим кеглем, накресленням; або ж різко контрастувати малюнком, кольором, розміром. Як правило, способи виділення у виданні чітко обмежені. Акцидентними шрифтами друкують невеликі текстові фрагменти (врізи, текстові виділення, колонтитули, ініціали, приклади) через їх важкість для сприйняття - складний малюнок, щільність.

Службові текстові шрифти мають завжди менший кегль порівняно з основним текстом і світле накреслення. Вони застосовуються для текстівок, підписів авторів, виносок, вихідних відомостей.

Технічні текстові шрифти призначені для спілкування людей за допомогою різних пристроїв: екрана комп'ютера, радіотелефон), калькулятора, панелі принтера і т. ін. Наприклад, при проектуванні шрифту OCR перед А. Фрутігером постало завдання створити моноширинний шрифт таких пропорцій і пластики, щоб літери якнайсильніше відрізнялися одна від одної і щоб промінь, що їх читає, мав якнайменше шансів помилитися. Цією вимогою можна пояснити появу особливої пластики в літерах I J L і j r F M W m W. Технічні шрифти застосовуються в електронних виданнях або як ілюстрація повідомлень різних пристроїв у науковій, технічній чи навчальній літературі.

Деякі дослідники шрифтового оформлення вважають: якщо застосовувати для всіх текстових матеріалів однаковий шрифт, у читачів складається враження, ніби всі тексти (навіть періодичного видання) присвячено одній і тій же темі, а застосування різних шрифтів полегшує орієнтацію у виданні, насиченому різнорідною інформацією. Але одногарнітурне оформлення має свої переваги: видання набуває стриманого, спокійного вигляду, легко впізнається читачем, а для виділення того чи іншого матеріалу достатньо застосування лінійки, плашки, декоративних елементів. Також окремі фрагменти чи тексти легко виділити іншим кеглем, накресленням. малогарнітурних виданнях одна шрифтова гарнітура є основною - для більшості текстів, шрифти ж інших гарнітур відіграють роль додаткових для:

невеликих матеріалів, завдань, додаткового тексту;

пояснень, довідок, коментарів, приміток;

текстівок;

добірок коротких повідомлень;

бічного блоку;

всіх текстів, крім основного. Багатогарнітурне оформлення застосовується у журналах, буклетах, рекламних і дитячих виданнях, підручниках для молодших школярів, путівниках. Але багатогарнітурність не означає повного безладдя у застосуванні шрифтів - створюється система поєднання гарнітур на сторінці чи розвороті, виданні в цілому, адже надмірна контрастність погіршує сприйняття інформації. Шрифти добираються відповідно до змісту, тематики, значення, обсягу, розміщення, оформлення сусідніх матеріалів, наявності зображень або декоративних елементів. Шрифтові виділення роблять:

зміною накреслення: нахилу, щільності, насиченості;

зміною гарнітури шрифту для окремих фрагментів сторінки;

виділенням слова або фрази шляхом збільшення або зменшення ширини знаків;

зменшенням або збільшенням кегля основної гарнітури (найчастіше на 2 пункти);

застосуванням капітелі;

застосуванням ініціала, для позначення початку нової значеннєвої частини.

• використання капітелі, тобто використання для ви­ділення шрифту рядкових літер, в якому окремі літери, що мають виносні елементи, замінено на такої ж висоти прописні;

• використання курсивного накреслення шрифту, який застосовується у всіх видах літератури для акцентування думок автора, інтонаційно-логічного підсилення в тексті, виділень термінів, власних імен, для імітації рукописного тексту при наборі посвят, підписів, дат листів, документів і т. п.;

• використання півжирного прямого рядкового шрифту для створення сильного кольорового контрасту на сторінці складання між основним шрифтом і тим, який виділяється в навчальній літературі; для виділення правил і визначень — у словниково-довідкових виданнях. При верстанні тексту з такими виділеннями слід пам'я­тати, що при великій кількості виділень на сторінці вони роблять її роздрібленою і порушують читабельність тексту;

• використання півжирного курсивного накреслення шрифту, який вживається головним чином для підсилення в світлому курсивному шрифті і для виділення особливо значних частин тексту чи рубрик;

• використання прописного накреслення шрифту, який своїм розміром дуже відрізняється від основного шрифту, що набраний рядковими літерами. Застосовують такий варіант виділень при необхідності виділити слова на початку абзацу або в окремо зверстаних рядках для імітації текстів оголошень, гасел, в енциклопе­дичних та драматичних текстах. При верстанні таким шриф­том слід пам'ятати, що велика кількість такого шрифту на сторінці утруднює читання і зорово збільшує сторінку;

• використання шрифту іншого кегля, наприклад, в на­борі цитат. Використовується такий спосіб з метою підкрес­лення послідовно зростаючого інтонаційного підсилення;

• використання шрифту іншої гарнітури. Цей спосіб є одним з найсильніших засобів акцентування, незалежно від кегля чи накреслення шрифту. Застосовують цей засіб для виділення окремих текстів, рядків чи абзаців, коли півжир-ний шрифт своєї гарнітури для виділення є недостатнім.