Природа фразеологізмів та їх компонентів

Природа фразеологізмів та компонентів, що входять до їх складу, складна і суперечлива. Спробуємо зясувати деякі аспекти, повязані з цим питанням.

З проблемою усталеності (стійкості) ФО повязане питання фразеологічного прототипу. Це для нас становить інтерес, оскільки в дослідженні певне місце ми відводимо фразеутворенню. На думку В.М.Мокієнка, проблема стійкості фразеологізмів є однією з найгостріших [47,с.9]. Узагальнюючи дослідження різних лінгвістів у сфері фразеології, український мовознавець М.П.Кочерган зазначає такі ознаки ФО як структурно-семантична стійкість та відтворюваність [36,с.149].

Фразеологічна стійкість - це “обєм інваріантності, який властивий різним аспектам ФО, який обумовлює їх відтворюваність в готовому вигляді” [40,c.43]. Пояснити це визначення можна таким чином: словосполучення стає фразеологізмом лише тоді, коли воно регулярно відтворюється в мовленні різних людей і зустрічається в багатьох контекстах. Передумовою виникнення фразеологізму є іноді несподіване сполучення слів. З цим повязане поняття фразеологічного прототипу, під яким ми розуміємо мовні одиниці, сполучення слів, що стали підґрунтям для утворення ФО. В.М.Мокієнко також стверджує, що більшість фразеологізмів першопочатково були вільними сполученнями [47,с.16]. Внутрішня форма ФО визначена її прототипом. Шлях, який проходить зворот, що є фразеологізмом, - це становлення його сталості [40,с.46].

Неодноразово ми будемо звертатися до терміну “нарізнооформленість”. Поняття “цілооформленість” та “нарізнооформленість” були запропоновані О.І.Смирницьким [62,гл.VI]. Зовнішньою ознакою, яка вирізняє слово і ФО, є “цілооформленість слова і нарізнооформленість фразеологізму” [61,с.10]. Під нарізнооформленістю слід розуміти особливу будову синтаксичної єдності, яка полягає в тому, що її складові є окремими словами. Цілооформленість полягає в загальному граматичному оформленні всіх складових елементів [40,с.52]. Найчастіше доведеться посилатися на цю теорію при аналізі системних звязків, а зокрема при розгляді фразеологічних варіантів.

Від компонентного складу фразеологізмів залежить його значення. Порівнюючи морфемний склад слова і структуру ФО, В.П.Жуков зазначає, що морфеми у складі слова носять більш спеціалізований характер, ніж компоненти фраземи [29,с.151].

На природу компонентів ФО існує два протилежні погляди. Одні лінгвісти розглядають складові фразеологічних зворотів як внеслівні утворення, інші ж, які становлять переважну більшість, визнають слівну природу компонентів.

“Незважаючи на те, що компоненти фразеологізму, в силу своєї деактуалізації позбавлені основних ознак слова, вони так чи інакше беруть участь в утворенні фразеологічного значення. Внаслідок цього вони наділені певною долею семантичної самостійності” [29,с.80]. Словами, але специфічно вжитими, вважає компоненти ФО і О.І.Смирницький [62,с.207]. Механізм втрати словом у складі ФО свого первинного значення та процес деактуалізації можна описати наступним чином: “виступаючи складовою частиною вільного словосполучення, слово являє собою самостійну лексичну одиницю, тоді як у структурі фразеологізму воно втрачає звязок зі своєю сферою семантичних та синтаксичних функцій, позбавляється самостійного значення і, стаючи компонентом ФО, деактуалізується внаслідок метафоричного переосмислення виразу вцілому” [1,с.45-46]. Отже, загалом компоненти не мають свого реального номінативного значення. Втім, вони не повністю втрачають свою семантику і “якоюсь мірою впливають” на загальне значення фразеологічного звороту [1,с.46]. Від ступеня втрати компонентами власне словесних особливостей і залежить цілісність значення фразеологізму. В залежності від характеру значення лексем О.В.Кунін виділяє 4 типи компонентів.

1) Реальні слова, тобто лексеми з буквальним значенням компонентів. До реальних слів відносяться майже всі перші компоненти стійких порівнянь.

2) Потенційні слова, тобто лексеми з послабленим лексичним значенням і послабленими синтаксичними функціями. Потенційні слова зустрічаються в складі повністю або частково переосмислених мотивованих ФО.

3) “Бувші” слова - переосмислені компоненти фразеологічних зрощень. (В них найменший ступінь слівності).

4) Псевдолексеми - такі, які насправді в мові не існують, а запозичені з інших мов шляхом фонетичного наслідування [40,с.71-72].

Час від часу, в ході аналізу фразеологізмів, ми будемо звертатися до даної класифікації компонентів ФО.

Підсумувати вищесказане можна словами фразеолога В.Г.Гака: “у фразеологічних виразах власне значення слова послаблюється, що створює умови для зрушень у значеннях. Разом з цим в них проявляється “закон означувального”, яке стає автономним по відношенню до свого означуваного і привносить у вираз свої власні конотації, які змінюються з епохою. Все це робить фразеологічні вирази семантично дуже багатими, виразними” [22,с.166].

Як зазначалося, лексеми, стаючи складовою частиною фразеологізмів, втрачають своє номінативне значення внаслідок переосмислення. В ході процесу переосмислення досить вагому роль відіграє прототип ФО, який передує появі фраземи. Якщо прототип відсутній, то переосмислюються лексеми, що входять до складу даного фразеологічного звороту. Таке явище зумовлене лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Отже, фразеологічне переосмислення - це повне або часткове образне перетворення значення прототипу фразеологізму (чи фразеологічного варіанта), яке базується на семантичному зрушенні [40,с.134]. Найважливіші типи переосмислення - це порівняння, метафора, метонімія (включаючи перифраз та евфемізм).

Порівняння та метафору В.М.Мокієнко вважає лінгвістичним фактором створення образності. Спільність порівняння і метафори полягає в створенні фразеологічних асоціацій на основі схожості предметів чи явищ.

Однак їх різницю слід вбачати перш за все у вираженні змісту. “Порівняння, як простіший засіб опису образу, більш експліцитне, ніж метафора. Метафора ж виражає схожість змісту імпліцитно, з необхідним опущенням підґрунтя для порівняння і показника порівняння” [47,с.167]. Метафоричний тип переосмислення є найбільш розповсюджений: “…багато слів набуває метафоричного значення; те саме стосується і словосполучень. В англійській мові багато виразів набуло переносного значення і вживаються при описі дій чи обставин, які більш-менш аналогічні тим, що викликали їх до життя. Нерідко колишнє неметафоричне значення таких ідіом більш-менш зрозуміле” [65,с.29]. Таким чином, метафоричне переосмислення - це “перенос найменування з одного денотата на інший, який асоціюється з ним на основі реальної чи уявної схожості” [40,с.124].

Іншим типом переосмислення є метонімія. Вона також слугує для створення образності. Метонімічне перенесення здійснюється на основі суміжності двох денотатів [40,с.129].

Серед проаналізованих нами ФО зустрічаються і перифрази. Досить детально механізм виникнення таких зворотів у сфері фразеології пояснює В.М.Мокієнко: “Розширення фразеологізму стимулюється недостатністю семантики, необхідністю підсилити втрачену словом (чи словосполученням) експресію, поновити мотивування. Це прагнення можна назвати принципом надлишковості. Найтиповішим явищем, що відображає цей принцип, є перифраз” [47,с.131].

Евфемізацію слід розглядати як явище дещо іншого класифікаційного рівня, ніж метафору та метонімію. В плані суто лінгвістичному евфемізацію “можна вважати різновидом перифраз, що виправдовує її віднесення до експліцитного типу утворення фразеологізмів” [47,с.170]. А з іншого боку - це явище соціальне, що зумовлено прагненням людей уникнути неприємних для згадування речей.

Рівень переосмислення зумовлює мотивованість або ж немотивованість ФО. Якщо між фразеологічним значенням і семантикою прототипу існує синхронний звязок, то такий зворот можна вважати мотивованим. Якщо ж такий звязок відсутній, то йдеться про немотивованість значення.

Розглядаючи фразеологізми, не можна залишити поза увагою їхні основні риси - образність та експресивність, адже в більшості випадків ці характерні особливості і відрізняють сталі звороти від слів. Говорячи про різні типи переосмислення значення ФО, ми вже торкалися поняття образності та засобів її створення. Спробуємо зясувати, що ж є основою образності серед фразем. За висловом В.М.Мокієнка, підґрунтям цього феномену є “здатність створювати наочно-чуттєві образи предметів і явищ. Сила образу полягає в його конкретності, тісному звязку з контекстом у широкому розумінні слова. Найбільшу схильність до фразеологізації виявляють ті вільні сполучення слів, які відображають конкретні явища матеріальної дійсності, повязані з життям людини” [47,с.162-163]. Фразеологізми, що підлягають аналізу в даному дослідженні, досить образні. Колір, лексеми на позначення якого входять до складу ФО, що аналізуються,безпосередньо впливає на людські відчуття.

На думку Л.П.Сміта, експресивність, притаманна фразеологізмам, відіграє в мовленні не останню роль: “ідіоми особливо потрібні в емоційному, схвильованому мовленні: образність та метафоричність надають їм виразності, енергії”. Англійський фразеолог також додає: “вони [ідіоми] виконують необхідну функцію в мові. Ця функція полягає … в тому, щоб повернути поняття від чистої абстракції до відчуттів, що їх породили, знову втілити їх в зорових образах і перш за все в динамічних відчуттях людського тіла” [65,с.162,172].

Теоретичне обґрунтування понять образності та експресивності знаходимо у О.В.Куніна. Вчений зазначає, що “образність мотивованої ФО створюється в результаті двопланового сприйняття ФО та значення її прототипа… Чим далі один від одного порівнювані обєкти, тим яскравіший образ” [40,с.159]. Поняття експресивності значно ширше, воно включає і інші категорії: “експресивність - це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емотивністю виражально-зображальні якості слова чи фразеологізму” [40,с.154]. Отже, на основне значення ФО накладаються і інші конотативні значення, які сприяють більш влучному вживанню фразем у мовленні.

Існують різні підходи щодо принципів класифікування фразеологізмів: структурно-семантичний, граматичний, функціонально-стилістичний. Найбільш поширеною є структурно-семантична класифікація В.В.Виноградова. Він виділяє 3 типи фразеологізмів:

-фразеологізми-зрощення;

-фразеологічні єдності;

-фразеологічні сполуки.

Як пояснює М.П.Кочерган, дана класифікація ґрунтується на критерії семантичної злютованості або аналітичності фразеологізму [36,с.151].

П.Г.Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні [28,с.8-13].

У О.В.Куніна знаходимо розподіл фразем у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених [40,с.26].

В даному дослідженні буде використана класифікація за типом створення образності. Фразеологічний образ створюється, як правило, за допомогою різних тропів. Це семантичний спосіб класифікації” [47,с.170]. Адже ми розглядаємо ступінь переосмисленості значення як фраземи вцілому, так і компонентного складу зокрема. Дана класифікація значно полегшує дослідження кожного колороніма у складі фразеологізму.

Існує декілька класифікацій за джерелами походжень фразем. Л.А.Булаховський виділяє такі типи: 1) прислівя і приказки; 2) професіоналізми; 3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо; 4) цитати з Біблії; 5) переклади іншомовних висловів; 6) крилаті вислови письменників; 7) влучні вирази видатних людей [14]. О.В.Кунін також виділяє декілька груп ФО на основі їх походження, однак ця класифікація у даного автора не є домінуючою: 1) власне англійські ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з американського варіанту англійської мови; 4) ФО, що запозичені в іншомовній формі [40].

Узагальненою класифікацією фразеологізмів за джерелом походження є розподіл В.М.Мокієнка фразем на дві групи - природні та умовні. Перша група - фразеологізми, що виникають самостійно в різних мовах і відображають явища природи, тваринний та рослинний світ, фізичний та психічний стани людини, до другої належать сполучення, що обумовлені специфікою національного розвитку і відображають факти матеріальної та духовної культури того чи іншого народу [47,с.163].

Особливу увагу походженню фразеологізмів приділяє англійський фразеолог Л.П.Сміт. Основним джерелом виникнення ідіом є життя та діяльність людей: “в своїй більшості образні та ідіоматичні вирази створювалися народом і тісно повязані з інтересами та повсякденними заняттями простого люду. Нові слова та ідіоматичні вирази є, як правило, результатом мовотворчості неграмотних людей; наші найкращі ідіоми, найбільш яскраві образні вирази виникли не в бібліотеках та вітальнях, а в майстерні, на кухні чи в льоху” [65,с.89]. Отже, англійський вчений виділяє ті сфери життя, звідки беруть початок ФО. Це різні галузі людської діяльності (вирази, притаманні носіям різних професій; ідіоми, повязані з сільським господарством, побутом, тваринним світом, спортом), предмети повсякденного вжитку. В особливий розряд ідіом Л.П.Сміт виокремлює такі, джерелом яких є людське тіло, і ще групу фразем, до складу яких входять так звані “фразеологічні дієслова” - словосполучення, які складаються з дієслів та прислівників чи прийменників. До того ж він виділяє запозичені ідіоми, біблійні ідіоми та шекспіризми [65,с.89].

Як бачимо, у Л.П.Сміта відсутній єдиний підхід до класифікації ФО (наявний і структурний, і за джерелом походження), однак фразеологу вдалося відобразити все розмаїття фразеологізмів англійської мови та пояснити характер цих мовних одиниць: “Оскількі наші ідіоми … беруть початок в народному мовленні, навряд чи можна очікувати, щоб вони містили абстрактні судження, висновки наукового характеру, естетичні оцінки чи тонкий психологічний аналіз - все це майже ніколи не зустрічається в ідіомах. Їх внутрішній зміст відображає життя людей в його простих проявах… В англійських ідіомах багато гумору, але мало романтики і краси” [65,с.158].

Нашу увагу, безумовно, привертає процес становлення ФО, їх походження. Без історико-етимологічного коментаря, на думку О.М.Мелеровича та В.М.Мокієнка, неможливо встановити висхідне мотивування. Пояснення виникнення ФО, їх образного мотивування допоможе глибше вникнути в смисловий зміст ФО, наочно уявити різні грані фразеологічного образу, оцінити зображальні можливості ФО” [46,с.109].

Системні звязки у сфері фразеології

Як зазначає М.П.Кочерган, наприкінці 50-х років 20 ст. починає практикуватися системний підхід до проблем структурно-семантичної організації фразеологізмів. Проблеми системності повязані з вивченням явищ фразеологічної варіативності, синонімії, антонімії, полісемії та омонімії [36,с.152] В цьому природа ФО дуже близька до природи слів. Синонімія, зокрема, є настільки розповсюдженим явищем, що існують словники синонімів в англійській фразеології [33]. Н.М.Амосова, наприклад, розрізнює синонімічні ФО двох типів:

1) синонімічні ФО, які мають однакову побудову і той самий лексичний склад, за винятком одного варіативного компонента;

2) синонімічні ФО, які мають в основі різні образи і відповідно побудовані різною лексикою [7,с.126].

Більшість лінгвістів схиляється до думки, що ті фраземи, які Н.М.Амосова відносить до першої групи, не є синонімами, а прикладами фразеологічної варіативності. На розмежуванні цих двох явищ наголошує укладач словника синонімів англійських фразеологізмів Н.Л.Каменецкайте: “від фразеологічних синонімів чітко відмежовуються лексико-структурні варіанти фразеологізмів, адже між останніми немає ні семантичних, ні стилістичних відмінностей” [33,с.4]. Автор словника визначає синоніми як такі “фразеологізми, які, відповідаючи тій самій частині мови, мають хоч би одне загальне значення поряд із розбіжностями або у відтінках цього загального значення, або в стилістичному забарвленні”[33,с.4].

Складність цієї проблеми, на думку П.О.Редіна, повязується з тим, “що фразеологізм варіюється із значно більшим розмахом, ніж слово: до складу фразеологізму звичайно входить більша кількість компонентів, і кожен з них (і, крім того, їх співвідношення) в принципі припускає варіанти” [59,с.50]. Явище варіативності та синонімії також безпосередньо торкається проблеми формального та семантичного варіювання фразеологізму. Синонімічні фразеологізми, маючи спільне значення, побудовані на різній образній основі (семантична ознака) і не припускають заміни слів-компонентів у своєму складі (формальна ознака). Подібність у семантиці саме синонімічних ФО “ґрунтується на тому, що… вони належать до одного денотата, по-різному називаючи його, тобто у них збігається предмет позначення, а не поняття… Фразеологічні синоніми репрезентують різновид синонімії… за денотатом. Синоніми за сиґніфікатом є фразеологічними варіантами” [59,с.50].

Варіюванню, як правило, підлягає план вираження. План змісту повинен зберігатися, інакше ми будемо мати справу не з фразеологічними варіантами, а з різними зворотами” [47,с.26]. При розгляді варіантів у сфері фразеології на зміст та форму звертає увагу і В.П.Жуков: “в явищі варіантності виявляється протиріччя між формою та змістом фразеологізму. Ідеально фразеологічне значення, відпрацьоване і закріплене мовною традицією, повинно однозначно передаватися формою, але така відповідність постійно порушується. Справа в тому, що значення фразеологізму має тенденцію набувати різні форми вираження, і навпаки: одна і та ж фразеологічна форма прагне обслуговувати різні мовні функції” [29,с.103-104]. Ось як цей фразеолог розкриває явище синонімії: “власне фразеологічні синоніми слід відрізняти від фразеологізмів, охоплених явищем варіантності, від семантично зближених фразеологічних зворотів і від фразеологізмів, що мають таке типове значення, яке виявляється при різних словах вільного вжитку. Якщо заміна компонентів призводить до зміни внутрішньої форми, то… виникають фразеологізми-синоніми, а не варіанти одного і того ж фразеологізму” [29,с.118].

Л.Г.Скрипник дає наступні визначення фразеологічних варіантів та синонімів: “фразеологічні варіанти - це співіснуючі в мовній системі, утверджені традицією різновиди ФО, які мають те саме значення, але різняться між собою одним чи кількома компонентами лексичного складу або певними елементами граматичної структури” [61,с.122]. До тези українського фразеолога про те, що лексичні варіанти ФО виникають найчастііше внаслідок синонімічних замін компонентів, ми будемо неодноразово звертатися [61,с.123].

“Фразеологічними синонімами вважаються ФО, які позначають той самий предмет дійсності, виражають те саме поняття, відтіняючи різні сторони його, і при різній внутрішній формі і неоднаковому лексичному складі мають однотипне категоріальне значення, однакову семантичну сполучуваність зі словами оточення” [61,с.212].

На перший погляд, такі визначення видаються чіткими та зрозумілими, і “поділ між фразеологічними синонімами та варіантами може бути проведений за наявністю семантичної та формальної ознак у варіюванні ФО. Однак через те, що фразеологічні варіанти та синоніми щільно повязані в рамках парадигматичних угрупувань, існує певна дифузна зона перехідності між цими явищами” [59,с.51]. Існування подібної дифузної зони перехідності може призвести до перетворення варіантів ФО в самостійні фразеологічні синоніми. Як правило, такий перехід буде відбуватися в лексичних варіантах при взаємозаміні всіх слів-компонентів.

Синонімія фразеологізмів настільки поширене явище, що існують спроби класифікувати фразеологізми-синоніми. М.Т.Демський виділяє такі групи ФО-синонімів:

- рівнозначні чи дублети;

- семантичні або ідеографічні;

- стилістичні;

- експресивно-емоційні;

- семантико-стилістично-емоційні [27,с.42].

Класифікація, запропонована О.В.Куніним, наближена до тої, що зостосовується до слів-синонімів. Він виділяє ідеографічні синоніми, стилістичні та стилістико-ідеографічні [40,с.109-110].

У межах фразеологічної синонімії та варіантності особливий акцент буде робитися на взаємозамінюваних компонентах. О.В.Кунін поділяє взаємозамінювані компоненти на такі, які є синонімами за межами даної фраземи. “Взаємозамінювані компоненти, які є ідеографічними синонімами, що відносяться до одного стилістичного ряду, але відрізняються відтінками значень, можуть виражати свої відмінності у складі ФО” [38,с.1445]. Це явище можна пояснити втратою даними синонімами свого номінативного значення у складі ФО.

Дуже часто взаємозамінювані компоненти не є синонімами поза даною фраземою. “Такими компонентами переважно виступають дієслова, іменники і прикметники…” [38,с.1447]. Подібні лексеми у складі синонімічних фразеологізмів або фразем-варіантів ми будемо називати контекстуальними синонімами (розуміючи під контекстом сукупність лексем даної ФО).

Як видно, синонімія фразеологізмів дуже близька до лексичної синонімії. Вони не тільки можуть бути стилістично чи значеннєво диференційовані, а й можуть утворювати синонімічні ряди не тільки з двох, а й з трьох, чотирьох і більше фразеологізмів.

Явище фразеологічної антонімії менш вивчене, ніж синонімія. Як зазначає М.Т.Демський, при дослідженні явища антонімії “насамперед необхідно брати до уваги наявність протилежності в денотативних компонентах семантичної структури зіставлюваних фразем. Існує два види протилежності: протилежність всередині однієї сутності і протилежність між сутностями” [27,с.40]. Загальним визначенням фразеологічних антонімів може слугувати наступне: “Фразеологічні антоніми - це мінімум дві ФО, які асоціюються у свідомості як такі, що при зіставленні виключають одна одну за значенням і характеризують явища і предмети дійсності з різних, але суміжних сторін” [61,с.231].

О.В.Кунін звертає увагу на те, що обовязкова ознака антонімів - це хоч би часткове співпадіння сполучуваності. В сучасній англійській мові вчений виділяє декілька семантичних типів фразеологічних антонімів. Наприклад, на основі семантичних типів лексичних антонімів [40,с.112].

Таким чином, у явищі фразеологічної антонімії спостерігається максимальне розходження тих самих смислорозрізнювальних ознак.

Що стосується фраземної полісемії, вона визнається не всіма фразеологами. Це пояснюється “по-перше, тим, що в багатьох випадках значення багатозначних фразем, як і багатьох слів, має дифузний характер. По-друге, тим, що багатозначних фразем порівняно мало” [27,с.36]. Якщо у полісемантичних словах виділяються прямі і переносні значення, то у фраземах можна виділити основне і похідне значення, адже воно виникає внаслідок перенесення. На думку А.І.Альохіної, про полісемію фразеологізму “можна говорити в тих випадках, коли одна й та сама одиниця в одному і тому ж звуковому складі і структурі має значення, що семантично повязані з іншими її значеннями [6,с.3].

Ще рідше від полісемії у фразеології виявляється явище омонімії. “Прикладом омонімії у фразеології можна вважати, коли значення фразеологізму несумісні між собою” [6,с.4]. Причин виникнення фразем-омонімів може бути декілька:

- в результаті паралельної метафоризації тієї самої дериваційної бази;

- завдяки метафоризації вільних синтаксичних конструкцій, що мають у своєму складі омонімічні складники;

- в результаті зіткнення запозиченої фраземи та фраземи, що виникла на національному мовному ґрунті [27,с.38].

Деякі фразеологи виділяють ще фраземи-пароніми, до яких належать “близькі за компонентним складом, але не тотожні семантично фраземи, найхарактернішою ознакою їх є неможливість взаємозамінюватися у мовленні [27,с.39].

Таким чином, системні звзки у сфері фразеології свідчать про значну близькість фразеологізмів та слів, а з іншого боку, свідчать про специфіку певних явищ у фраземіці.

Оскільки наше дослідження стосується психолінгвістики, незайвим буде зазначити звязок фразеологіії з психологією. Як зауважує В.Г.Гак, “лінгвісти прагнуть бачити в мові перш за все відображення соціальних сторін життя народу, його психології. Справжнє творче начало вбачається ними… в створенні нових значень, переосмислень, нових засобів номінації. В жодному розділі мовознавства звязок мовних форм з мисленням і одночасно культурою і історією народу не виявляється так яскраво і наочно, як у фразеології” [22,с.165]. Аналізуючи “Словник образних висловів” А.Рея та С.Шантро, В.Г.Гак звертає особливу увагу на те, що його укладачі, показуючи символізацію слів у фразеологізмах, досліджуючи розвиток фраземи, видів переносу, повязують це з “народною психологією” чи соціальною історією народу [22,с.165].

Л.П.Сміт підкреслює виразність ідіом, називаючи їх “ніби беззмістовними сполученнями”, і пояснює це тим, що “в самому людському розумі є певна невпорядкованість, якась схильність до нелогічного та абсурдного, небажання підкоритися здоровому глузду, що знаходить свій вияв в ідіоматичному мовленні. Нам треба, щоби слова мали певне значення, щоби наше мовлення було зрозумілим і дохідливим; в той самий час ми охоче вживаємо слова в незвичайному значенні, знаючи, що незвичайність та новизна впливають на уяву і додають мовленню жвавості та чарівності” [65,с.32].

Таким чином, фразеологія та предмет її вивчення - надзвичайно складні явища, що далекі від однозначного вирішення. Суперечливі погляди на природу компонентів сприяють різносторонньому підходу до їх розгляду. Аналіз робіт, присвячених даній проблемі, яскраво засвідчив, що виникнення та вживання ФО у мовленні, а також їхня природа - все повязане з людською психікою.

Феномен кольору.Особливості сприймання

Феномен кольору цікавив людство з давніх-давен. Люди намагалися пояснити це явище, зясувати його дію на мозок і психіку. Спроби розробити теорію кольору сягають ще часів Платона: “у Платона - колір… четвертий елемент відчуття. Особливо треба відзначити те, що він знає основу вчення про кольори та світлотіні” [24,с.145]. Ґрунтовно колір як фізичне явище описав І.Ньютон. Саме він виділив у спектрі 7 основних кольорів, виміряв довжину різних світлових хвиль, які і викликають кольорові відчуття. Однак говорити про колір як щось визначене не можна, це зумовлено неоднаковим сприйманням даного явища різними людьми [16,с.23]. Великим кроком в області кольорознавства стало вчення Й.В.Ґете про колір. Ось як він пояснює природу кольору: “кольори - діяння світла, діяння і страждання. В цьому розумінні ми можемо чекати від них розкриття природи світла. Кольори і світло стоять, правда, в самому точному взаємовідношенні один з одним… Колір є закономірною природою по відношенню до відчуття зору” [24,с.125,131-132]. Німецький філосооф піддає критиці певні положення ньютонівської теорії; і “хоча критика законів, відкритих Ньютоном, базувалась у Ґете не на фізичній основі і в цьому розумінні була позбавлена наукової доведеності, вивчення звязку “світло-колір-емоція” було великим його досягненням” [26,с.114].

Вивченням фізичних якостей спектральних кольорів займається кольорознавство. А вивчення психологічного впливу певних сполучень кольорів - кольорових гармоній - складає предмет естетики кольору.

В психології розробкою характеристик основних кольорів займався М.Люшер. Нас буде цікавити сприйняття кольору різними народами та психологічне його трактування. Адже ми розглядаємо вплив тих чи інших характеристик кольору на утворення мовних одиниць.

Багатство барв навколишнього світу своєрідно відображається в мові. Як зазначає у своїй статті А.Порожнюк, не в усіх мовах існує однакова кількість назв на позначення кольору. Навіть деякі основні кольори спектра не завжди мають окремі назви. Так, наприклад, в англійській мові існує одна лексема (blue) на позначення синього та блакитного кольорів. А червоний, оранжевий та жовтий у мовах африканських народів здебільшого мають одну лише назву. Кожна мова має свій спосіб “членування” спектра. Тобто колір повязаний з історією народу, його культурою, побутом, традиціями тощо [55,с.28].

Символізмові кольорів О.О.Потебня присвятив декілька сторінок у своєму дослідженні “О некоторых символах в славянской народной поэзии”.

Отже, для зясування певних питань, поставлених у даній роботі, необхідно звернутися до символічних значень кольорів та їх психологічної характеристики.

“Дослідженням мови поетичних творів… встановлено, що основу палітри фарб складають живописні означення чорний - червоний - білий” [31,с.66]. Дослідження фразеологізмів, до складу яких входять колороніми, також підтверджує думку про те, що лексеми на позначення червоного та білого кольорів зустрічаються якнайчастіше.

Чорний, як і білий, не входить до кольорів спектру, тому деякі психологи (зокрема М.Люшер) ними іґнорують. Однак Й.В.Ґете надає їм особливої ваги, ототожнює їх зі світлом і мороком. Вони є першоосновою утворення всіх інших кольорів: “для виникнення кольору необхідні світло і морок” [24,с.133].

Символічне значення чорного кольору, що ототожнюється з мороком, зустрічаємо у О.О.Потебні: “Подібно до того, як мороз, наближаючись до вогню, протистоїть йому за деяким символічним значенням, чорний колір, утворюючись від вогню, має значення безладу, ненависті, смутку, смерті, що є протилежним до переносних значень світла” [56,с.314].

Характерною особливістю чорного кольору є те, що для всіх народів він символізує “погане”. В західній традиції це смерть, траур, скорбота, меланхолія, приниження, руйнування. В східній - Ворота Пекла [11,с.23].

В чорному кольорі є завершеність. Чорний - “верхівка” темноти - агресивна наполегливість, протест проти своєї долі, абсолютна відмова. Як правило, чорний колір викликає страх (чорна людина, чорний диявол, чорна богиня Калі - у індусів, чорні прапори піратів, чорна кицька). Цей колір символізує пітьму і таємницю. А в пітьмі - заперечення світла [25,с.21].

Однак не завжди чорний - символ зла. Відомо, що в деяких східних країнах цей колір означає траур. Це і колір покаяння. Доведено, що чорний, як і білий, захищає від дії шкідливої енергетики. Ось чому представники духовенства різних країн і вірувань носять чорну одіж [19,с.21]. “Кольором честі… назвав чорний колір… китайський імператор Цинь Шихуан” [25,с.21].

Як бачимо, серед тлумачень даного кольору переважають ті, що мають негативний зміст. Так як ми розглядаємо фразеологізми англійської мови, то до уваги будуть братися традиції західної культури.

Повною протилежністю чорного кольору є білий. У словян білий походить від світла та вогню. Білизна - символ краси, любові [56,с.309-310]. На заході цей колір означає святість, чистоту, відвертість, спокій, тріумф духа над плоттю. В той час у східній традиції білий - символ неба, траур [11,с.23]. Взагалі, цей колір - це кінцевий пункт яскравості та світла, панування добрих сил.