Засоби вираження спонукання до дії в англійській мові

курсовая работа

1.2 Прагматичні типи речень

Залежно від комунікативної інтенції у сучасному мовознавстві виділяють такі прагматичні типи речень: констатив, промісив, менасив, перформатив, директив (інюнктив та реквестив), квеситив.

Комунікативно-інтенційний зміст констативу[5,272] полягає у ствердженні, констатації певного факту, наприклад: «The Earth rotates». Зі своєрідністю комунікативно-інтенційного змісту речення повязані відповідні формальні характеристики речення. Наприклад, для констативу неприйнятною є форма питального або спонукального речень через несумісність комунікативного змісту таких речень і прагматики констативу.

Промісиви[5,273] завжди є розповідними реченнями і незмінно стосуються майбутнього, тому дієслова у них вживаються лише у формі майбутнього часу: «Ill come some time». У промісивах мовець є гарантом реальності обіцяного. Необхідною зовнішньою умовою реалізації речення як промісива є зацікавленість адресата в здійсненні того, про що йде мова.

Комунікативно-інтенційним змістом речень менасивного[5,274] типу є загроза: «Ill burn your house». У менасивах спільна з промісивами віднесеність до майбутнього. Однак умови реалізації протилежні тим, які характерні для промісивів. Адресат мови тут не зацікавлений у здійсненні того, про що йде мова. Адресант менасивних речень не є гарантом реальності майбутньої події. Він може загрожувати і подією, яка від нього не залежить: «Hell pay you». Наявність у промісиву і менасиву ряду загальних структурно-семантичних особливостей і разом з тим різниця (за ознакою «позитивність» / «негативність») ставлення адресата до змісту зверненого до нього висловлювання робить можливим вживання менасиву замість промісиву і навпаки. Невідповідність між формальним призначенням речення і його вживанням може створювати стилістичний ефект.

Перформативи[5,274] «I congratulate you», «I welcome you», «I thank you», «I apologise» не повідомляють про щось, як констативи, а слугують для повідомлення про факти дійсності. Промовляючи «I congratulate you» мовець здійснює дію, в даному випадку когось вітає. Звідси назва «перформатив» (англ. «рerformative»).

З висловленням перформативу настає новий стан адресанта, або будь-якого іншого субєкту, виникають нові стосунки між адресантом та адресатом (вітання, вибачення). Новий стан, нові відносини є неодмінними результатами досягнення мети перформативного мовленнєвого акту. Структурні особливості перформативів: дієслово перформативного речення не може мати форму минулого чи майбутнього часу; не може містити заперечень або слів з модальним значенням «Мауbe I congratulate you»; не може вживатися в формі Continuous, яка передає значення тривалості дії. Подібно до промісиву і менасиву, багато видів перформативів вимагають певних умов реалізації. Адресант і адресат повинні відповідати певним умовам. Важливо і місце вчинення ряду перформативних актів, наявність певних зовнішніх атрибутів. Важливою щирість мовця. Речення можуть вважатися реалізованими як перформативи за умови відповідності сказаного істинним намірам мовця. Реченням-перформативам притаманна тимчасова віднесеність до плану сьогодення, до моменту мовлення.

Директив[5,276] - прагматичний тип речення, змістом якого є пряме спонукання адресата до дії: «Get out!», «Please, make it for me». Наведені два види директивних речень, а саме: інюнктив (речення-наказ) і реквестив (речення-прохання). Інюнктив і реквестив подібні. У реквестиві поширеною, а у інюнктиві звичайною реченнєвою формою є спонукальне речення. І інюнктив і реквестив спрямовані на спонукання адресата до виконання дії. Головними дієсловами обох видів речення можуть бути лише дієслова дії. Відрізняються інюнктиви і реквестиви силою спонукання, ознакою обовязковості / необовязковості дії для адресата. Інюнктив реалізується в умовах, коли адресант може наказувати адресату. На відміну від цього дія, позначена дієсловом-присудком в реквестивному реченні, не є обовязковою для виконання адресатом. Тут адресант і адресат або рівні за соціальним статусом, або адресант є нижчим. Можливість для адресанта використовувати інюнктив виключена. Лексичним показником реквестивності речення є слово «please», яке знімає імперативність висловлювання: «Please go away». Please є ілокутивним індексом. Особливий інтерес для дослідження представляють специфічні граматичні форми реквестиви, наприклад, форма спонукального речення, повязана з нейтралізацією нерівних відносини між адресантом та адресатом: «Lets go ...», коли обєднуються адресант і адресат, конструкції типу «Would / Could you kindly + інфінітив» (Наприклад: «Would you kindly stop smoking?/ Could you kindly show me the way to the station?»). Поряд з формою спонукального речення, імперативність якого знімається відповідною інтонацією або лексичним включенням (слово please), є реквестиви у формі питального речення (наприклад, Will you ...?). Схема Will you ...? вільно заповнюється будь-яким лексичним змістом. Реквестив такої форми не передбачає будь-яких спеціальних умов вживання.

Квеситив[5,278] - це традиційне питальне речення.Квеситив, подібно до директиву, призначений викликати дію адресата. Найважливішою характерною ознакою квеситиву є різний рівень поінформованості адресата і адресанта. Використанням квеситиву адресант має на меті подолання цієї різниці шляхом отримання (як відповідь на запитання) відповідної інформації від адресата. Квеситив ставить у центр уваги співрозмовників факт відсутності певної інформації у адресанта і стимулює адресата до відповіді. Квеситивне речення має ознаку питальності. Спектр відповідних засобів досить різноманітний. Найважливішим серед них є інтонація.

Таким чином у сучасних дослідженнях при розгляді мовного акту враховують характерологічні особливості комунікантів, власне ситуацію спілкування, а також той факт, що метою комунікації є не тільки прагнення взаєморозуміння адресата і адресанта, але й у тому, аби викликати певну реакцію на почуте або зроблене, а також вплинути на слухача.

Делись добром ;)