22. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок

Основа редагування - робота з текстом. Текст повинен будуватися на основі певного послідовного і доказового мислення. При редагуванні текстів застосовують основні логічні закони. Роль основних логічних законів при редагуванні тексту документа

Закон тотожності. В межах цього закону предмет думки одного міркування, одного доказу однієї теорії повинен залишатися незмінним. Закон тотожності вимагає, щоб у процесі міркування одне знання про предмет не підмінялося на інше. Якщо ця вимога порушується, то руйнуються логічні зв’язки.

Закон протиріччя. Згідно з цим законом не можуть бути однаково вірними (істинними) обидва висловлювання (повідомлення), одне з яких що-небудь стверджує, а друге - заперечує в той же час. Слід відмітити, що закон протиріччя не дає теоретичної відповіді на питання, яке з суджень вірне. Достовірність вивіряється тільки практикою.

Закон виключення третього. Основний зміст цього закону логіки полягає в наступному: якщо є два судження, які суперечать одне одному, то одне з суджень обов’язково вірне, а друге - невірне. Отже, між ними не може бути середини - третього судження.

Закон достатньої підстави. Цей закон формулюється так: для того, щоб визнати судження про предмет істинним, повинні бути вказані достатні підстави для цього. Не досить тільки стверджувати що-небудь, необхідно думку (точку зору) обґрунтувати, підтвердити її фактами, інакше висловлювання залишиться голослівним.

Логічні помилки. Вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними, від чого вага їх значно зростає (журналістські матеріали, спрямовані на дискредитацію певної особи, що будуються на хибних тезах чи висновки в яких суперечать законам логіки). Мають багато підтипів, що пов'язані з порушенням конкретних законів логічного мислення і висловлення.

Вимоги до означень. У логіці сформульовані спеціальні правила означення понять. Для редактора ці правила є нормами редагування. Контроль означень здійснюють структурними , а також аналітичними методами.

Найчіткіше сформульовані норми для родо-видових означень. У повному обсязі їх слід застосовувати і для більшості інших видів означень. Норми для класичних означень.

Кожне означення складається з двох частин: того, що означають (дефінієндум), і того, чим означають (дефінієнс).

• Обсяги понять, означуваних дефінієндумом та дефінієнсом, повинні бути тотожними. Приклад. Помилкове означення: журналіст — це фахівець, який пише повідомлення для засобів масової інформації. Тут помилка полягає в тому, що дефінієнс є вужчим за дефінієндум (журналісти не лише пишуть, а й готують аудіальні й візуальні повідомлення — для радіо чи телебачення).

• Дефінієндум чи похідні від нього слова (синоніми, перифрази) не можуть входити до складу дефінієнса. Помилку, викликану порушенням цієї норми, називають "колом в означенні". Приклад. Помилкове означення: пропагандист — це людина, яка здійснює пропаганду. Тут помилка полягає в тому, що невідоме поняття (пропагандист) означають через однокореневе з ним, а тому так само невідоме слово (пропаганда). Отже, редактор повинен: по-перше, включати в означення або вихідні терміни, або ті, які вже коректно означені в попередній частині повідомлення; по-друге, усувати такі означення, в дефінієндумах яких вжито терміни, визначені в наступній частині повідомлення.

• Означення дефінієндума не можна давати через заперечення. Приклад. Помилкове означення: яблука — це плоди, що не мають шкаралупи. У результаті такого означення до числа яблук можна віднести й сливи, оскільки вони також не мають шкаралупи.

• Родова ознака повинна вказувати на найближче загальне поняття, не "перестрибуючи" через нього до найзагальнішого. Приклад. Помилкове означення: ромб — це чотирикутник, у якого всі сторони рівні. Тут помилка полягає в тому, що ромб слід було означати через паралелограм (родове поняття стосовно ромба), а не через чотирикутник (поняття вищого рангу, ніж паралелограм).

• Видовою відмінністю повинна бути ознака або група ознак, властивих лише певному поняттю і відсутніх в інших понять, які належать до цього роду. Приклад. Помилкове означення: трамвай — це вагон чи кілька вагонів, які мають електродвигуни, перевозять пасажирів у містах і рухаються по рейках. Тут помилка в тому, що під це означення підпадає і метро. • Дефінієнс повинен включати лише ті поняття, які мають чіткі значення та обсяги. Ця вимога не дозволяє зараховувати псевдоозначення до числа класичних означень. З цього випливає, що в довідковій літературі (наприклад, у термінологічних або тлумачних словниках) псевдоозначення не можна подавати замість класичних означень понять.

• В остенсивних означеннях ілюстрації, аудіо- чи відеофрагменти повинні відтворювати суттєві ознаки дефінієндума. Приклад. В одних випадках малюнок може краще відтворювати суттєві ознаки, ніж фотографія

(наприклад, у визначнику отруйних та їстівних грибів чи в анатомічному атласі людини); в інших випадках (зокрема презентація людини) малюнок ніколи не зможе замінити фотографію. У радіо чи телепередачах час презентації об'єкта (наприклад, нової моделі автомобіля) повинен бути таким, щоби реципієнти зуміли не лише його сприйняти, а й зафіксувати істотні ознаки. Для перевірки правильності класичних означень існує метод субституції (підстановки): у реченні, куди входить дефінієндум, на його місце ставлять дефінієнс, а тоді встановлюють, чи змінився зміст речення. Коли зміна відбулася, це означає, що термін визначено неправильно; коли ж зміни не відбулося, термін визначено правильно.