43.Переклад в Україні в першій половині 20 ст. Діяльність м.Зерова.

У перші десятиріччя ХХ ст. відбулися дві російські революції 1905 і 1917 рр., які сколихнули імперію. У 1918 р. постала незалежна українська держава - Українська Народна Республіка, визнана за кордоном. Серед її міністрів були і перекладачі. Іван Огієнко, історик, філолог, філософ і міністр національної освіти, подає свій переклад Біблії. Зростання української самосвідомості дало сильний поштовх оригінальній та перекладацькій творчості. Вона не зупинилася навіть після більшовицьких репресій 20 - 30х років, через які українська література зазнала величезних втрат. Так званий Гурток неокласиків, заснований на початку 20х років, мав на меті заповнити прогалини в перекладацькому спадку української літератури, щоб ввести її у світовий контекст. Він об'єднував талановитих поетів і письменників, таких як М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський, Ю. Клен. Усі вони володіли кількома мовами і проявили себе в перекладі різних жанрів. Оди Горація, сонети Ронсара, трагедії Корнеля і Расіна, комедії Шекспіра, Мольєра, Бомарше і Ростана, поеми, романи у віршах Міцкевича і Пушкіна, поезії символістів дістали втілення в українській мові завдяки групі неокласиків.

Микола Зеров (1890-1937) у 1920 - 1930х рр. виконав переклади з латини («Антологія римської поезії»), польської (драма Словацького «Мазепа»), французької, італійської, англійської, російської, білоруської. Це твори Беранже, де Ліля, Бодлера, Петрарки, Байрона, Міцкевича, Пушкіна, Гоголя, Янки Купали. Зерова цікавили й теоретичні питання перекладознавства, про що свідчать, зокрема, статті «У справі віршованого перекладу» та «Брюсов - перекладач латинських поетів»