1.2. Виникнення слів.

Слова виникають по-різному. Назва кенгуру, наприклад, виникла через непорозуміння. Коли англійці запитували в Австралії тубільців про назву дивовижних тварин, яких вони побачили тут уперше, ті, не знаючи англійської мови, природно відповідали: «не розумію», що для англійців звучало як «кенгуру». А такі слова, як ампер, вольт, ват, — це переведені до розряду загальних назв прізвища видатних учених.

Кілька назв створили окремі особи: слово газ придумав у XVII ст. голландський учений Ван-Гельмонт; слово ліліпут належить англійському письменникові Джонатанові Свіфту; від чеського письменника XX ст. Карела Чапека пішло слово робот; слово мрія українській мові дав Михайло Старицький (його він утворив від дієслова мріти «ледь виднітися, мерехтіти»).

Однак подібні випадки найменувань поодинокі, нетипові. Звичайно ж назви виникають стихійно.

Люди виділяють у предметі якусь суттєву для них у цей час ознаку і роблять її представником усього предмета. Як писав О. Потебня, «слово виражає не весь зміст поняття, а одну з ознак, саме ту, яка видається народному поглядові найважливішою». Наприклад, колись учні писали на окремих аркушах паперу, але хтось здогадався зшити їх — і за цією ознакою предмет дістав назву зошит. Тепер аркуші скріплюють металевими скобками або склеюють, проте назва залишається незмінною — зошит.

Яку ознаку той чи інший народ покладе в основу назви, залежить і від його фантазії, і від особливостей світосприймання. Ту саму комаху українці назвали досить ніжно коник (мабуть, тому, шо скаче), французи — la sauterelle (букв.: «скакунка»; означає також «сарана»); англійці — grasshopper (букв.: «трав'яний стрибунець»); росіяни — кузнечик («малий коваль» — за звуком).

Ознака предмета, покладена в основу його назви, називається внутрішньою формою слова. Внутрішня форма передається за допомогою морфем (коренів, суфіксів, префіксів). Внутрішня форма — це мотивованість назви (наприклад, місяць жовтень, бо все жовтіє; олівець, бо колись стрижень для нього виготовляли з олова). З часом слова можуть втрачати свою внутрішню форму і стають немотивованими (наприклад, тепер уже ніхто не відчуває зв'язку слова жир із жити; поліно, полин, попіл із палити тощо, хоча колись такий зв'язок був самоочевидний)