39. Редагування видань і словниковий запас реципієнта
Словниковий запас реципієнта Сприймаючи повідомлення, реципієнти використовують свій словник, причому як активний, так і пасивний. Протягом життя цей словник суттєво змінюється. Тому, опрацьовуючи повідомлення, редактор повинен враховувати, що в різних вікових груп реципієнтів словниковий запас (кількість слів у словнику та їх набір) є різним. Існує дві проблеми, пов'язані з відмінностями у словниках реципієнтів. Перша проблема полягає в тому, що словник реципієнтів змінюється залежно від їх віку. Звичайно, редакторові україномовної літератури — зокрема дитячої та навчальної, особливо для початкової школи,—вкрай важливо знати, які саме слова входять у словники різних вікових груп. Проте доводиться констатувати, що такі словники в нас до цього часу відсутні. Так само не маємо списків синтаксичних конструкцій, які можуть сприймати реципієнти різних вікових груп. Відомо лише, що кількість дуг синтаксичних залежностей над будь-яким словом не повинна перевищувати 6—7. Зі сказаного можемо зробити висновок, якою повинна бути норма для опрацювання повідомлень. • Під час опрацювання повідомлення редактор повинен вибирати словник тієї реципієнтської аудиторії, для якої воно призначене. • Кожне слово повідомлення обов'язково повинно входити до усередненого словника обраної автором реципієнтської аудиторії. Друга проблема полягає в тому, що навіть у спеціально обраних авторами реципієнтських аудиторіях, які мають більшість спільних рис (вік, соціальні особливості тощо), індивідуальні словникові запаси меншої частини реципієнтів можуть різнитися: деякі слова, наявні в усередненому реципієнтському словнику, можуть бути відсутні в індивідуальних словниках. В едитології ця проблема не має вирішення. Тому вихід залишається один: реципієнти, в яких індивідуальні словникові запаси є меншими за усереднені, повинні самостійно працювати над розширенням свого індивідуального словникового запасу.
• Під час сприймання повідомлення допустимою є ситуація, коли окремі слова повідомлення не входять до індивідуальних словникових запасів окремих реципієнтів. Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списково-компаративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта. • У повідомленні будь-яке слово можна використовувати лише за одночасного виконання двох умов: якщо слово (його графемний запис) є в словнику реципієнта і якщо в словнику реципієнта за цим словом закріплене те значення, яке використав у повідомленні автор. Контролювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно, використовуючи методи творчого редагування . Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що редактор повинен чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне). У зв'язку з цим редактор повинен керуватися двома нормами: • Слово, що входить одночасно до лінгвістичного й термінологічного словників, можна використовувати як термін лише в тому випадку, коли реципієнт має його термінологічне значення у своєму словнику. • У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях. Використовуючи в повідомленні нові значення відомих реципієнтам слів, ці значення, як правило, не пояснюють, розраховуючи на те, що реципієнти здогадаються про них самі. Щодо термінів, то в аналогічних ситуаціях їх нові значення завжди пояснюють. • Нові слова (незалежно від того, до якого словника вони належать—лінгвістичного чи термінологічного), обов'язково повинні бути пояснені в примітках (внутрішньо-текстових чи посторінкових). До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а) реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встановити значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).
- 21. Лінгвістичні норми редагування.
- 22. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- 23. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- 24. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- 25. Методи контролю
- 26. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- 27. Особливості застосування сучасних шрифтів
- 28.Особливості редагування перекладів.
- 29. Оцінювання якості видавничої продукції і розповсюдження видань
- 30. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- 31. Періодизація розвитку редагування
- 32.Підготовка редактора до процесу редагування і робота з автором.
- 33.Поняття тексту у ред. Практиці. Осн, дод, доп текст. Ознаки тексту.
- 34.Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- 35.. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- 36. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- 37. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- 38. Причини виникнення логічних помилок.
- 39. Редагування видань і словниковий запас реципієнта
- 40. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису