1.1 Одоративна лексика як складова сенсорної лексики. Класифікація одоративної лексики

Сенсорика (від лат. sensus, сприйняття) - категорія, що описує безпосереднє сприйняття відчуттів, зовнішніх впливів.

У людини розрізняють пять основних сенсорних систем: зорову, слухову, смакову, нюхову,дотикову, за допомогою яких вона отримує найбільше інформації про довкілля. Часто говорять ще про так зване шосте відчуття, маючи на увазі здебільшого інтуїцію, тобто підсвідомі відчуття.

Крім зазначених класичних пяти відчуттів, людина відчуває ще й температуру, положення тіла в просторі, біль, рухи, спрагу, голод тощо. Існують змішані відчуття, які важко чітко визначити.

Використовуючи знання принципу будови сенсорних систем, учені створили чимало технічних приладів, здатних сприймати та розпізнавати зорові образи, мову, а також сигнали. Проте функції сенсорних систем людини відрізняються від них своєю властивістю. Сприйняті ними сигнали формують субєктивні відчуття, властиві конкретній людині. Ці відчуття можна передавати іншим людям за допомогою мови і рухів.

Одоративні відчуття надзвичайно складні за своєю природою, оскільки є взаємозвязаними з найбільш потаємним і надзвичайно значимим екзистенційним ментальним, емоційним та психофізіологічним інтимом внутрішнього `Я людини.

Незважаючи на відносне нововведення, самої проблеми одоративної лексики в художньому мовленні, запахові ознаки зайняли гідне місце у системі образного зображення зокрема у пейзажних замальовках, у відтворенні переживань та настрою ліричного героя, в поетичних творах. Саме у віршах особливо відчутно розширюється здатність мови створювати конкретно-чуттєві образи через незвичайні мовні комбінації з лексемами на позначення запахів.

За умовою шкали `приємно - неприємно запах більш асоціюється в поетичних творах з домінантою першої складової, що цілком виправдано естетичністю поезії як роду мистецтва.

Запах - конкретна властивість тієї чи іншої реалії, яка в нашій свідомості відображає через нюхове відчуття. Найбільш повне й достовірне відтворення одоративних відчуттів здійснюється завдяки введення до складу конструкції лексем на позначення джерела запаху. Таким джерелом його поширення можуть бути рослини, речовини, продукти харчування тощо.

Дослідники підкреслюють надзвичайну обмеженість мовних засобів, що використовуються людиною при описі запахів. Немає класифікацій одоративної лексики, подібних до класифікацій кольорів . Проте засоби передачі запаху різноманітні, активно використовуються дієслова, іменники, прикметники в переносному значенні, синкретичні образи запаху. Кожна частина мови утворює свій семантичний ряд, наприклад:

? іменники - дух, духмяність, чад, аромат, сморід, запах, пахощі;

? дієслова - пахтіти, смердіти, тхнути, ароматизувати, чадіти, духмяніти, пянити;

? прикметники - пахучий, духовитий, ароматний, чадний, тухлий, запашний, благоуханний, медовий, медвяний, полиновий, мятний, чебрецевий;

? прислівники - ароматно, пахуче, чадно, духмяно, пянко, запашно, курно, димно.

Деякі слова служать засобом передачі запаху лише в певному контексті. Науковці, аналізуючи семантику синтаксичних конструкцій зізначенням запаху, звертають увагу на явища синкретизму, бо часто перетинаються компоненти смакових, дотикових, зорових відчуттів та ін.

Сенсорна лексика, зокрема запахова, є надзвичайно багатим та малодослідженим засобом вираження художнього образу. Запах - конкретна властивість тієї чи іншої реалії, яка в сучасній свідомості віддзеркалюється через нюхове відчуття. Існує безліч запахів, які сприймає людина. Уплив цих запахів, різноманітність відчуттів відбивається в мові. Прикро, але мова не надто щедра на засоби вираження палітри запахів, які існують у природі. Це компенсується багатством асоціативних образів, уявлень, форм вираження.

Вивчення запахів та перші спроби їх класифікації зявилися ще в часи античності (Платон, Аристотель, Демокрит, Епікур та інші). В українському мовознавстві ґрунтовно проаналізувала запахову лексику та її стилістичні можливості В. Дятчук, яка визначила три значеннєвих парадигми: виділення запаху, розповсюдження запаху та сприймання запаху. В. Дятчук зауважує: `…мова виробила цілий ряд синонімічних засобів, щоб передати відтінки сприймання запаху, поширення його в повітрі або виділення. [7].Учена також виділяє конструкції, що передають активну дію запаху на органи чуттів. До них належать такі, в яких центром виступають дієслова бити (ударити, забивати), лоскотати (залоскотати, полоскотати), ловити, втягати, вбирати, шпигати, що поєднуються, зазвичай, не з назвою особи, що сприймає запах, а з назвами органів чуттів (ніс, ніздрі) та частинами тіла (горло, груди, обличчя, головата ін.). Дієслова зі значенням передачі запаху (залити, розливати, видихати, віддавати, пускати, сіяти, бризкати тощо) поєднуються з відповідними іменниками, а також можливими прикметниками, “…які дають нові відтінки словесного живописання, надаючи явищам природи властивостей живих організмів, внаслідок чого створюються образні, метафоричні картини” .[7]

Дещо розширила уявлення про мовні конструкції одоративної лексики О. Федотова [22 ] , яка розробила класифікацію прикметників зі значенням чуттєвого сприймання. Тут враховано декілька підстав для виділення груп (підгруп, мікрогруп тощо) класифікованих одиниць:

1) характер ознаки, що передається якісним прикметником (емпіричні й раціональні);

2) орган, яким сприймається та чи інша ознака (смакові, запахові, дотикові тощо);

3) прикметник є ядерною чи периферійною одиницею певної лексико-семантичної групи;

4) лексико-граматичні особливості й формальні характеристики прикметників (якісний чи відносний у значенні якісного та ін.).

Аналізувала одоративи і Л. Ставицька[14], яка проводила вільний асоціативний експеримент, що “реконструює обєктивно існуючі у психіці носія мови семантичні вязки слів, за якими відкривається специфічний для певної лінгвокультури асоціативний профіль” образів свідомості, що інтегрують притаманний певному етносу чуттєвий досвід, домінантні цінності та орієнтири, зокрема, національно-етнічні стереотипи.[14] Мовознавець ділить запахи на шість функціональних груп: запахи природи, цивілізації, людські запахи, їжі і напоїв, інші запахи, абстрактне .

Зауважимо, що в буденному житті дедалі більше уваги надається запахам, оскільки розвивається парфумерія, побутова хімія, знову модною стає ароматерапія тощо.

Насамперед потрібно виділяти обєкти та субєкти одоративної складової світу. До обєктів ми зараховуємо джерела запахів, тобто живі істоти та предмети, які реально можуть виділяти запахи: люди, тварини, рослини, хімічні речовини (зокрема, парфуми, побутова хімія, продукти згорання та розпаду), водна стихія (море, річка, озеро), їжа та алкогольні напої. Останню групу ми виокремлюємо як складний синтез, що може поєднувати в собі тваринні, рослинні й хімічні елементи, але природа виділення запаху зовсім інша. Варто відзначити, що в “чистому вигляді” ці групи практично не зустрічаються. Наприклад, при характеристиці людини поєднуються запахи рослин, тварин та хімічних речовин. Складнішою за своєю структурою є друга група, в основі якої субєкт запаху. Це може бути і людина, і тварина, але ми розглядатимемо лише людей. У людини немає абстрактного уявлення про запахи, але існує уявлення про солене, гірке, кисле, солодке, про кольори. Запах є суто предметним уявленням. Ми не можемо охарактеризувати запах, не називаючи речовини чи предмета, якому він притаманний . Причиною цього є те, що поряд із запаховим мозком у корі головного мозку знаходиться лімбічна система, яка відповідає за наші емоції. Тому всі запахи емоційно забарвлені, викликають у нас ті чи інші переживання, приємні чи неприємні, “байдужих” запахів не буває. Запахи, ймовірно, пробуджують память (не логічну, а емоційну) .

З погляду субєктивної емоційності формується оцінка запаху, визначається його вплив на людину:

1) запахи почуттів (кохання, ненависть, пристрасть тощо);

2) запахи абстрактних категорій (справедливість, чесність, відданість);

3) запахи, які віддзеркалюють етапи життя людини (дитинство, юність,

старість, смерть);

4) запахи, повязані з ментальністю (Україна, Батьківщина, місто тощо);

5) запахи явищ природи (вітер, сонце, місяць тощо).

Людина одночасно може бути і обєктом, і субєктом запаху. Тобто людина може виділяти запахи або ж сприймати їх. Найчастіше в сучасній літературі зустрічаємо приклади зображення людини як обєкта одоративної складової світу.

Ми вже зазначали, що людина може акумулювати в собі безліч інших запахів - рослин, тварин, парфумів, кави, тютюнового диму. Зауважимо, при характеристиці чоловіків та жінок використовуються різні речовини. Жінка, переважно, асоціюється із запахом трав, парфумів, косметики, а чоловік - тютюнового диму, поту, роботи, інколи також парфумів.

У сучасній українській прозі є чимало описів людини, що акумулюють у собі запахи різноманітного походження, до того ж приємних та огидних.

У одоративних описах жінки велика увага надається саме запаху волосся, шкіри.

Особлива увага приділяється такому періоду життя людини, як старість. Вважається, що однією з ознак наближення старості є поява саме особливого запаху.

Природою закладено, що людина може сприймати інформацію про навколишній світ через пять органів чуттів. Серед них і ніс, на рецептори якого діють спеціальні молекули, що переносять запахи. Через нюх людина складає певне враження про іншу людину, предмет, явище, оцінює ситуацію. Інколи запахи вагоміші, ніж образи, отримані через інші органи чуття. Один і той самий запах різними особами може сприйматися, як гарний, а у іншого - викликати відразу.

Людина може сприймати мільйони різних запахів, їхні відтінки. Ми відчуваємо аромати, приємні чи неприємні, через ніс, проте мова має багато метафоричних конструкцій, що вказують на сприймання запаху через інші частини тіла .

Центральне місце в лінгвістиці останніх років займає проблема вивчення лексичного значення слова як компоненту мовної картини світу, відбитого у свідомості людини. Широко досліджуються питання, якою бачить людина, судячи з мовних знань, дійсність, що її оточує, у якому виді вона відбивається в її голові, який досвід взаємодії з природою і собі подібним людина фіксує в першу чергу і чому .

Активне вживання одоративної лексики в різних мовних стилях і жанрах значно зросло у ХІХ столітті, стверджує С. Корчова-Тюріна у своєму дисертаційному дослідженні. Ця ознака, на думку науковця, є ознакою проявів реалізму, який тоді охопив усі види мистецтва. Щодо сучасних тенденцій, то в міру того, як збільшувалося вживання лексики зі значенням “запах”, зростала і її функціонально-стилістична роль .[10]

Увагу багатьох дослідників привертає сенсорна лексика, що є результатом сприйняття навколишнього світу за допомогою пяти зовнішніх органів відчуття: зору, слуху, дотику, запаху і смаку. На матеріалі різних мов вчені розглядають семантику, структуру, етимологію мовних одиниць зазначення чуттєвого сприйняття. Одним із напрямків вивчення сенсорної лексики є дослідження її функціонування та ролі в художньому тексті. Слова зі значенням чуттєвого сприйняття, нейтрально-оцінні у їх прямому первісному значенні, у результаті взаємодії з іншими елементами тексту реалізують свій багатий експресивний потенціал і набувають більшої стилітичної значущості. Семантична категорія запаху включає набір основних складових процесу сприйняття запахів: “субєкт, що сприймає запахи”, “запах/запахи”, “джерела запахів”, “характеристика джерела запаху”, “середовище розповсюдження запахів”, “траєкторії руху запахів”, “фізичні дії субєкта щодо запахів”, “характеристика запахів”. Кожний з елементів цього набору актуалізується певними лексемами. В значенні іменникових, дієслівних та дієприкметникових одиниць знайшли свою реалізацію такі лексичні елементи: 1) іменники та іменникові конструкції , тобто, з первісним одоративним значенням. Такі іменникові конструкції можуть бути розширені за допомогою складових “характеристика запахів”, “характеристика джерела запаху” або “середовище розповсюдження запахів”:

“Він пахне цукатами, хоч я не маю про них жодного уявлення, ваніллю, вареним згущеним молоком, він не пахне тільки завтрашнім днем …”

(Т. Малярчук);

“Леда милувалася дівчинкою, її усмішкою,

її запахом - сну й молока”

(І. Роздобудько).

“Починався новий день. А ядучий запах вмерлого кохання більше не торкався мого загостреного нюху”

(І. Роздобудько);

“І коли тепер стояв над цією власне чужою, зовсім випадковою в його житті жінкою, знеможено вдихнув пахощі її дорогих парфумів, то не загадковим парфумним ароматом повіяло, а тривожним і болісним нагадуванням степового духу вянучих трав пізнього підкиївського літа, де було його перше найбільше щастя” (П. Загребельний).

2) Дієслова, що позначають основні дії учасників творення запаху , нюхові процеси між джерелами запахів та самими запахами та вказують на виділення, розповсюдження запаху. За допомогою дієслів в конструкціях лексикалізується також складовий компонент “траєкторія руху запахів”. Дієслова встановлюють звязок між субєктом, що сприймає запах, та самим запахом:

“Десь високо над ним витають Маріїні коси, вони густо пахнуть, немов щойно змащені в любистку”

(С. Майданська);

“І Євдокія, над якою він тепер нахилився, щоб пяно поцілувати її потилицю (де жінка найдужче пахне жінкою), пахла для нього спогадом чебрецю, зівялих трав, того незабутнього київського літа, пахла Єлизаветою” (П. Загребельний);

“Я мушу стати навколішки, вклякнути, як до молитви - тоді її рука, пропахла наскрізь духом горіхового листя, торкається мого волосся, губ, плеча, пальці легкі, як горіхове листя, ковзають по шиї, і серце мені видзвонює, наче мідяний дзвін на Спаса” (Н. Бічуя).

3) Дієприкметники, які вказують на джерело, що розповсюджує запах та, в більшості випадків, характеристику цього запаху. Це дієприкметники активного стану:

пахущі квіти(квіти пахнуть);

пахкі смереки (смереки пахтять);

пахущі яблука(яблука пахнуть);

пахучий бузок(бузок пахне).

4) Прислівники-епітети, завдяки яким передається взаємодія людини з навколишнім світом і породжує різноманітне її ставлення до предметів, явищ, тощо:

Цвітуть черемухи млосно.(Л. Костенко)

Шемливо пахнуть сивим чебрецем

Засмучені осінні вітровії.(П. Перебийніс)

Черемхове імя. Як ти мені пахнеш незаймано!(І. Драч)

Цілий ряд проведених досліджень дозволив окреслити своєрідну карту семантичних сфер, які охоплюються сферою запахів:

1) рослинний світ;

2) тварини;

3) речовини;

4) земля і корисні копалини;

5) географічна місцевість/ландшафт;

6) повітря/випари;

7) вода;

8) вогонь/дим;

9) людина;

10) артефакти: а) споруди/помешкання; б) меблі/інтерєр; в) одяг/білизна/тканини; г) речі, використовувані в побутовому житті; д) парфуми; е) продукти кулінарії тощо;

11)абстрактні поняття. Як уже зазначалося вище, сенсорна лексика в художньому тексті може відігравати дуже велику роль для сворення образів. В творах українських письменників вона має надзвичайне значення. По-перше, слід зазначити, що класифікація запахів на приємні / неприємні в їх творах дуже відрізняється від того, як їх зазвичай поділяє більшість людей. Ті запахи, які людина класифікувала б як неприємні, отримують у головного героя “високу оцінку” приємності. Як показав аналіз, одоративна лексика в творах виконує різноманітні функції: описову, характерологічну, оцінну, психологічну та образну, які у своїй сукупності створюють надзвичайну експресивність оповіді.

Отож, ми зясували, що застосування одоративної лексики у художньому мовленні відіграє значну роль.

Таким чином, сучасна людина може розвинути дослідницьке поле для вивчення аромату як важливої компоненти довкілля, такої ж, як і зорові і слухові образи.

1.2 Функціонуівання одоративної лексики в творах українських письменників

Одоративна лексика активно функціонує в творах українських письменників.

Слова одоративної лексики обєднуються спільною семантикою -- називають той чи інший запах (приємний або неприємний). Ці слова різняться граматичним оформленням, виступаючи як :

а) іменники, наприклад:

«Міцніше запахло дьогтем, але цей владний дух чорної крові лісу не мігзаглушити гіркувато-сумовитого і ніжного повіву осичини» (М. Стельмах);

`Люди дихали випаром поту, нудним чадом теплого воску та запахом трупа(М. Коцюбинський) ;

б) прикметники, наприклад:

`Небо чисте і темне, запашне, немов з фіалок (М. Коцюбинський);

`В людських садах розцвітали духмяні груші (І. Гуреїв);

в) дієслова, наприклад:

`Коси пахли якось особливо, тонко й запаморочливо, ледвевловимим пахом ромашки (О. Козаченко);

`З полів подихає медяними пахощами відцвітаючих гречок, а з озер відгонить болотною тванню і солодко тхне жовтими ліліями (Ю. Збанацький);

г) прислівники, наприклад:

`Марат... припав до яєчні, що духмяно парувала на сковорідці(О. Журахович);

«Було свіжо, пахучо й тепло» (Марко Вовчок).

Звичайно, названі слова мають неоднакову частоту вживання в українській мові.

Найуживаніші серед них: запах, запахнути, запахтіти, пахощі, пахучий, пахучо, духмяно, духмяність, аромат, ароматний, ароматно та ін. Щодо стилістичного забарвлення вони теж не рівноцінні. Порівняймо стилістично нейтральні -- запах пахнути, запашний, запахнути, пахощі, які вживаються в різних стилях сучасної української літературної мови, зокрема в науковому:

`Поки що встановлено: в природі існує 100 000 різних запахів. Людина відчуває не всі (`Хлібороб України);

публіцистичному:

`Коли від зошита `початківця, хай іще й невмілого, хоч трохи пахне обдарованістю, то треба відмовитись від трафаретних відписок (М. Рильський);

художньому:

`На зміну тонким ніжним пахощам весни -- запахам бузку іконвалій -- вже мали прийти пянкі, медові аромати літа (А. Дмитерко).

Серед слів на означення запаху виділяються розмовні -- пашистий, пахтіти, запашний, пахілля, дух, душок, а також рідковживані слова -- духовитий, пахіт та ін. Щоб передати широту, обємність нюхових вражень, письменники нерідко вживаютьсинонімічні вислови, наприклад:

`Ранньою весною земля у них пахне тільки відпаром і березовим соком, що йде від лісу, а тепер в одно зійшлися настої привялого соку дерев і кадіння укропу, яблуневе пахілля і медвяний повів тютюнових папуш (М. Стельмах).

Уміле поєднання синонімічних засобів дає змогу відтворити як самі запахи, так і їх найтонші відтінки, наприклад:

`Докія од радості навіть не знає, що сказати, і всім тілом пригортається до Тимофія, чуючи, як гласні сльози пощіпують її повіки. Осіннім полем і осіннім гіркуватим листом віє од всієї постаті чоловіка. І пахне терпкою матіркою, що іще на пні, жива, повіває духом вогкої сорочки трудівника (М. Стельмах).

Слова на означення запахів часто сполучаються з назвами смакових властивостей -- солодкий, молочний, солоний, гіркий, терпкий, кислий та ін., наприклад:

`За селом від вогкихлужків повіяло солодкою гіркуватістю вербового цвіту й кори (М. Стельмах):

`Задушливий кислий запах самогонного перегару витає над сплячим (Г. Тютюнник);

а також із словами на означення фізичних властивостей -- важкий, теплий, густий, легкий, тонкий та ін. Наприклад:

`Ледь відчутний вітерець з острова здоганяє баркаси і приносить невидимухвилю тонких ароматів (Л. Смілянський);

`В морозному повітрі -- теплий конячий дух (Г. Тютюнник);

`Тепер од хати

До хати розлива всесильний хліб

Міцні та живодайні аромати (М. Рильський).

Іноді для посилення передачі приємного чи неприємного відчуття автор поєднує слова на означення смакових і фізичних властивостей:

`Повітря було насичене їхнім [акацій] густим солодким ароматом (О. Гончар);

`На високих місцях поріс, як джунглі, сивий полин і пянив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими (М. Коцюбинський).

Синонімічні вислови виконують стилістичну функцію уточнення, підсилення нюхових вражень :

`Зявилась ділянка царини, густо вкрита білими ромашками. Навіть крізь щільний запах паленої солярки пробивається в кабіну розтривожений дух сухого перестиглого цвіту (А. Григурко);

`Запахи весняних, розпарених за день полів. Пахло рідним Поділлям, прісними земляними соками, хмільною силою майбутніх урожаїв(О. Гончар) та ін.

На означення запахів нерідко використовуються розгорнені метафоричні вислови, в яких відсутні слова, що прямо називають запахи. Найчастіше ці метафоричні вислови побудовані на дієслівній ознаці:

`Колеса тупо бють... по рейках перебої...

Вже міст через Дінець давно прогуркотів...

Стою біля дверей... і дихає сосною квиління вітрове про весни юних днів (В. Сосюра);

`Ти цілий день густі валки гребла,

Напоєне вином і медом сіно:

Зморилась ти. Повіяло димком (М. Рильський);

«Іван Мусійович вдихнув на повні груди настояне на вільшині повітря і міцніше натягнув віжки (Ю. Збанацький);

`Було cуxo, під ногами тріщав курай, повітря гірчило полином (А. Григурко)

Найчастіше використовуються в художній мові метафори-дієслова повіяти, відгонити, дихати, залоскотати, гірчити, настояти та ін.

Вислови на означення запахів в українській мові поповнюються новими назвами-словами, що утворюються префіксальним і суфіксальним способами, наприклад: запашистий, перепахлий, пахілля, пахіт а також метафористичними конструкціями, в яких відчуття запахів передається цілим контекстом:

`В лісі наступила тиша. Вився поміж покалічених дерев синій туман ядучого диму (Ю. Збанацький).

` Мокро пахне наче з стріхи

Коли дощем дощ зародив.(І. Драч)

` Плямились гірко на каштанах

Іржа осіння і свіжа кров.(Д. Луценко)

`Пахнуть роси і руки.

Пахнуть думи твої дитинні.

В серці плавають лебеді

Сонно пахне весло.(І. Драч)

Отже, використання одоративної лексики в творах українських письменників робить мову більш виразною, мелодичною. Що стосується одоратівніх смислів в художній літературі, то треба зазначити, що найбільш повно їх стала використовувати література ХХ століття, яка "витягла" нюхову гаму із забуття. Запах став виступати певним протиріччям, протиставленням зоровим і звуковим образам і метафорам. Особливо це проявилося в літературних творах, в яких є поєднання не стільки слів-звуків, скільки слів-запахів.

Тому , ми дійшли висновку: мова має необмежені можливості для відтворення найрізноманітніших запахів навколишньої природи. Тому для реалістичного зображення природи і багатогранності природних явищ необхідно, зокрема, тонко відчувати семантику слів на означення запахів, уявляти їх у широких синонімічних звязках з іншою лексикою української мови.